Оцените этот текст:


---------------------------------------------------------------
   Юрiй Логвин, "Та╨мниця одного дiаманта", 1989
   Yuri Logvyn "The Secret of One Diamond"
   © Copyright видавництво "Радянський письменник", Юрий Логвин
   E-mail: marta_argat@yahoo.co.uk
   Date: 17 февраля 2006
   Spelling/correction Nata&mamka; Luo

  По  вопросам  коммерческого использования  данного произведения  обращайтесь
  непосредственно к автору по адресу:
   Internet: marta_argat@yahoo.co.uk  Тел. (380  44)  235-2595
   Юрий  Логвин  (Yuri Logvyn)
---------------------------------------------------------------




     Цю книгу присвячую
     пам'ятi славетного арабiста
     Агатангела Юхимовича Кримського
     та ки©вського лiкаря
     Олексiя ╡вановича Вилегжанiна,
     який був свiдком та спiвучасником
     останньо© подорожi
     А. Ю. Кримського на Схiд
     i розповiв менi про це.
     Автор




     



     

     Роман
     Ки©в
     "Радянський письменник" 1989



     ББК 84Ук7-44
     Л69
     "Та╨мниця одного дiаманта" - роман про часи, коли арабськi во©ни почали
очищати  свою землю  вiд  лицарiв-хрестоносцiв.  Але  ©м заважали мiжусобицi
феодалiв  та  дiяльнiсть секти  вбивць-асасiнiв.  Ця глибоко  законспiрована
секта, заснована на рабськiй, фанатичнiй покорi рядових бiйцiв, наводила жах
на  весь  Близький Схiд. Вождi-шейхи з наполегливiстю одержимих  прагнули до
релiгiйного панування  та  накопичення  незлiченних скарбiв.  Для цього вони
використовували  убивство й грабунок,  отруту  й  наркотики,  торгiвлю живим
товаром. Свiдком усього цього й став юний мандрiвник Алi...
     Редактор О. М. Григор'╨в
     4702640201-035
     М223(б4)-89 " `
     I8ВN 5-333-00239-8 ╘ Видавництво "Радянський письменник", 1989


     Перед  першою  свiтовою  вiйною  у  Вiденськiй   бiблiотецi  зберiгався
стародавнiй рукопис Джаубарi  "Аль-Китаб аль-мухтар фi'кафш аль-асрар"... Не
зна╨мо, чи був Джаубарi  персом  чи  арабом,  але книга  написана  арабським
письмом.
     Ми  ж з  вами,  любий  читачу, певно що не  зна╨мо жодного з  арабських
дiалектiв i не зна╨мо арабсько© лiтературно© мови.
     Тому  повiримо  давно   померлому  швейцарцевi  Адаму  Мецу,  який  цей
манускрипт читав ще  десь  на початку  нинiшнього  столiття. Адаму Мецу  вiн
сподобався.  ╡ вчений навiть  переповiв одну iсторiйку  з книги Джаубарi. Ця
iсторiя  про  бувалого  чоловiка,  що   ходив  по  мечетях  iз  товаришем  -
надзвичайно розумною мавпою - i розповiдав найнеймовiрнiшi iсторi©.
     Стародавнiй автор  чи не  знав, чи не  назвав у сво╨му рукописi  ймення
перехожого та  звiдкiля вiн був. Мабуть,  тому не згаду╨ його iменi також  i
Адам Мец.
     Але ми гада╨мо, нi, просто впевненi, любий читачу, що цей мандрiвець iз
мавпою був колишнiй моряк Алi, син убогого й нужденного смiттяра iз славного
мiста
     Багдада.  А  Джаубарi  опису╨  нам часи  десь  початку  XIII  столiття.
Значить, i Алi жив у той час.
     ╡ Багдад у той  час був ще славний  i знаменитий, та  найкращi часи для
Багдада  давно минули.  Правда,  найгiршi часи ще  не настали -  монголи пiд
рукою Хулагу-хана зарiзали останнього  халiфа  Аль-Мустасiма i  сплюндрували
Багдад,  Мiсто Миру, в 1258 роцi вiд  Рiздва  Христового, що рiвнозначно 656
року хiджри.
     Найславетнi часи минули так давно, що вже оповiдачi в ханах-за©здах, на
базарах-суках, в мечетях, харчевнях та лазнях розповiдали про доброго халiфа
Гаруна  ар-Рашида  i  його  вiрного  вiзира, що  перевдягались  у  звичайних
обивателiв  столичного  мiста i тинялись у такiй машкарi ночами по сумнiвних
закапелках. ╡, звичайно, попадали у рiзнi неймовiрнi пригоди.
     Про  iншi  звички  Гаруна  ар-Рашида  нiхто  вже  й  не  пам'ятав.  Ну,
наприклад,  про таке:  при пiдозрi  на когось Гарун ар-Рашид покивом  голови
кликав  ката - той завжди був серед челядi. ╡ кат зразу ж уривав нитку життя
невдахи-посiпаки. ╙ вiдомостi, нiби для того,  щоб краще рубалося, кат носив
iз  собою  шкiряну  подушку  i пiдставляв ©©  пiд  шию  приреченому.  Отаку,
наприклад, мав звичку Гарун ар-Рашид, якого нам казки "Тисячi i однi╨© ночi"
розмалювали, як лагiдного дивакуватого батька сво©х пiдданих...
     Але  суща  правда  в  казках  "Тисячi  i  однi╨© ночi" те,  що  пригоди
вiдбувалися в  розкiшнiм i багатiм мiстi  Багдадi. Хоча столиця халiфату так
нiколи не писалася анi в грамотах, анi в книгах, анi карбувалася на монетах.
Називали Багдад iншим iменем - Мадiнат-ас-Салям - Мiсто Миру, Мiсто Безпеки,
так,  як його назвав дiд  Гаруна ар-Рашида - славнозвiсний Аль-Мансур.  Його
iмення було Абу-Джафар, але вiн вирiшив прийняти почесний титул "Аль-Мансур"
- тобто "Переможний", з яким i лишився у людськiй пам'ятi.
     Цей  "Переможний" настiльки боявся власних пiдданих, що  завiв  звичай,
якого  потiм  дотримувались усi  халiфи без  винятку,  незалежно  вiд  ©хнiх
розумових здiбностей чи ступеня "переможностi". Це  звичай "фарас-ан-науба".
Тобто  в халiфськiй стайнi завжди - i вдень i вночi - стояв добрий кiнь  пiд
сiдлом,  щоб на ньому,  в разi  небезпеки, мiг  втекти  халiф  - "повелитель
правовiрних".
     Невiдомо, чи  знали  про цей звичай  царi, королi та iмператори ╙вропи.
Але  вiдомо, що  через  тисячу рокiв з  розпечено©  серпневим сонцем Москви,
охляп  на скакунi тiкав Петро ╡  до Тро©цького монастиря. Щоправда, потiм що
пригоду iсторики або замовчували, або подавали не як вияв нестримно© панiки,
що охопила майбутнього  "Переможного", а як  вияв бурхливого темпераменту та
нестримностi!..
     Цiкаво  було  б  iще знати,  чи  тодi,  коли Катерина  II виламувала  з
царських регалiй дорогоцiнне  камiння i  зашивала  в одяг, бо  чекала чорних
звiсток  про бунт Омеляна  Пугачова -  цiкаво було б знати, чи тримала  вона
напоготовi коней? Чи дотримувалась вона звичаю "фарас-ан-науба"?! Шкода, але
поки що про це не доводилось  чути, а от про зашитi в одяг дiаманти iсторики
згадують.  Взагалi щось воно так вже випадало, що в  "Переможних" схильнiсть
до завоювань  i  перемог  завжди по╨днувалась  iз  схильнiстю до  втечi  вiд
справжньо© чи уявно© небезпеки.
     ╡ван  Васильович, котрий Грозний, наприклад, плекав  мрiю  про втечу на
далекi туманнi береги Альбiону до скупих та пихатих британцiв. ╡ собi це  за
вину  не ставив  анi  перед  богом,  анi перед  сво©ми  пiдданими, рабами та
холопами. А водночас дуже, дуже лютував на втiкача - князя Курбського.
     Не любили, ой  не любили "Переможнi" помазаники божi втiкачiв, особливо
як  вони раби, холопи!  Петро Великий  так  не любив  втiкачiв,  що  наказав
рекрутiв  позначати тату©ровкою на руцi. А  щоб тату©ровка наймiцнiшою була,
робили ©© по  живому тiлу пiдпаленим порохом. Бо  раптом  втече новобранець,
зляка╨ться шведських куль i турецьких ятаганiв, не схоче накласти головою за
царя-батюшку...
     Та не збиваймося на манiвцi, а повернiмося до головного - до заснування
Мiста Миру  знаменитим,  славетним  Аль-Мансуром. Вiн, як свiдчать хронiсти,
довго ©здив до ╡раку. Бо ╡рак пiдтримав його чорне знамено роду  Аббасидiв *
у  боротьбi  проти  бiлого  стягу  халiфського  роду  Омейядiв.  Врештi-решт
Аль-Мансуру сподобалась мiсцина поруч  iз сiльцем Багдад,  де нiби збирались
кiнськi ярмарки. Отут вiн i наказав будувати. Але й тодi, як i тепер, робили
попереднi плани. Тiльки тодi було менше керiвникiв i ще менше проектантiв. ╡
це,  слава Аллаху  милосердному й милостивому, щасливо позначилося на будовi
мiст.  Хоча,  як  ми бачимо,  проблеми,  якi  зараз часом  виникають  з вини
славетних зодчих, виникали й тодi.
     План Мiста Миру насипали на землю попелом. Походив, поблукав Аль-Мансур
майбутнiми вулицями  та  майданами свого майбутнього  круглого  мiста, бо  в
планi  мiсто було як колесо  вiд гарби: ступиця - резиденцiя  халiфа,  спицi
колеса - вулицi, обiд -  зовнiшнi  мури з незлiченними  вежами. З вулиць  до
резиденцi© прямого ходу  не було. Тiльки по галереях мурiв через  незлiченнi
варти й залоги...
     Аль-Мансур дбав про те, щоб у мiстi жили тiльки його придворнi.
     М'ясний  ринок  вiн  взагалi  випхав  за  стiни  мiста,  бо  в рiзникiв
повсякчас у руках довгi гострi ножi.
     Палац  же  приголомшував  усiх,  хто  його бачив.  ╡ не  лише золотом i
смарагдовою полив'яною банею височиною аж на 80 лiктiв. ╡  на  банi  вершник
мiдний золочений. Переповiдають, що вершник показував списом  туди, звiдкiля
загрожував ворог чи "навiть, ще страшнiше, власнi пiдданi - бунтiвники".
     Ми здогаду╨мось, що  розповiдь про  списоносного стража разом з арабами
перенеслася  до ╡спанi©  в  Гранаду.  У переповiстках ©хнiх сусiдiв-християн
Аль-Мансур перетворився на легендарного Альманзора.
     Про  чарiвного   вершника   на   початку   минулого  столiття   написав
американський романтик Вашiнгтон ╡рвiнг. Як довела славнозвiсна поетеса Анна
Ахматова  (а  без  псевдонiму -  Ганна Горенко), ця  розповiдь  ╡рвiнга  так
вплинула  на  Олександра Сергiйовича Пушкiна,  що вiн  скомпонував незабутню
казку  про  золотого  пiвника. ╡  завершив  ©©  генiальним гаслом  для  всiх
казкарiв, як  членiв Лiтфонду,  так i  початкiвцiв: "Сказка  ложь, да в  ней
намек - добрым молодцам урок!"
     Отож  мiсто збудували. Але тi, хто в ньому мешкав, потребували i ©жi, i
питва, i рiзних послуг всяких фахiвцiв.
     ╡  незабаром Кругле Мiсто обросло з  усiх  бокiв людськими житлами всiх
ступенiв достатку та вбогостi.
     Ну  а  при такому оточеннi вже нi того страху, нi то© поваги до мурiв i
башт Круглого Мiста, Мiста Спокою, Мiста Миру.
     Халiф Аль-Мансур, як  достеменно  вiдомо,  нiяких вузiв  не закiнчував,
теорi© та практики мiстобудiвництва  навiть екстерном  не складав. Тому його
на©вну футурологiю i вiру в безпеку власно© персони вибачимо.
     Але  навряд подiбнi речi можна вибачити  так галасливо розрекламованому
будiвництву  мiста  майбутнього, столицi Бразiлi©. Той  же Аль-Мансурiвський
палац,  тiльки  оточений   не   мечетями,  лавками,  лазнями  та  ханами,  а
звичайнiсiнькими  бiдонвiлями.  Ось  як! ╡  не коли-небудь,  а  в 70-тi роки
останньо© ери...
     Коли маленький  Алi, якого, як ми вже вирiшили,  потiм називатимуть Алi
аль-Багдадi (Алi  iз  Багдада), народився  на базарi  i  почав сво╨ нужденне
трудове життя на тому ж базарi, то давно вже не було i  "Аль-Кубба аз-захаб"
-  "Золото© банi" з вершником на верхiвцi -  завалилося склепiння  ще в  941
роцi  пiд  час  страшно© повенi. А  мури палацу  стирчали  до  середини  XII
столiття. Тобто ©х розтягли на цеглу ще  десь  за  пiвстолiття до народження
малого Алi.
     Батько Алi, Хасан, жив без жiнки i служив смiттярем на базарi.
     Отож доводилося йому все робити власними руками. ╡ смiття прибирати,  i
кiзяки, якi назбирав на базарi, продавати дрiбним торговцям, якi скуповували
й перепродавали  не лише  кiнськi  та  волячi кiзяки, а й  людськi  фекалi©.
Доводилося самому дiставати поживу,  самому готувати страви  i  доглядати за
малим.
     Жив  смiттяр з  малим в щiлинi мiж двома  будинками. З одного боку  був
ма╨ток знаменитого ювелiра, а з другого боку був будинок лiкаря-християнина.
     Ювелiру  батько  платив  за  те,  що  вiн  зайняв  простiнок мiж  двома
будинками. Платив i лiкарю-християнину теж за те, що спить в затишку товстих
глиняних мурiв.
     Будинки  стояли  недалеко   вiд  легендарно©  повноводно©  рiчки  Тигр.
Неподалiк вiд ©хньо© схованки було припнуто старезний водяний млин на плаву.
Вiд  раннього  ранку  до пiзнього  вечора вiн  гуркотiв  жорнами,  безупинно
плескав  лопатями  колеса по каламутнiй водi  i рипiв, рипiв старими  сво©ми
болонками та дошками. Коли повiвав вiтер до сховища  малого Алi вiд  рiчки -
вiн приносив найкращий у свiтi, житт╨дайний теплий дух розмолото© пшеницi.
     Повсякчас  над рiчкою чулися  крики човнярiв, вiд зорi до зорi, а  то й
глибоко© синьо© ночi.  Бо  не одна  тисяча човнiв була  у  славному Багдадi.
Човнярi чого тiльки не перевозили,  кого тiльки  не переправляли з берега на
берег: i людей, i тварин, i коштовностi, i кiзяки, сушенi на  паливо, хмиз i
глеки з бiтумом, рабiв i во©нiв, поетiв i повiй...
     Спробував  Хасан одружитися вдруге, щоб у  домiвцi  була  господарка  i
помiчниця.  Та якось старий  Хасан  прийшов додому ранiше,  нiж  звичайно, i
побачив  - мачуха до©да╨ гарячi  оладки, а  малого вiдштовху╨ вiд дерев'яно©
тацi з вареними бобами.
     Вiн тодi сказав, за мусульманським звича╨м  i правом, три рази, що вона
йому не жiнка. ╡ вигнав геть.
     У Хасана  було багато роботи, бо вiн прибирав якраз весь бруд, що був в
тому кутку базару,  де торгували дрiбною птицею, м'ясом  i дрiбною  худобою.
Але  водночас це була ╨дина можливiсть жити, бо хтось десь давав йому кiстку
мозкову, чи шмат потрiбку, чи клапоть шкiри з мiздрею. Та ще  й те, що  йому
вдавалося продавати  зiбранi за день корзини кiзякiв, приносило  йому якийсь
прибуток.
     Та  всього цього  ледь-ледь вистачало  на життя, i зовсiм  не вдавалося
батьковi  заощадити  монет, щоб  винайняти  собi  справжн╨  помешкання, а не
щiлину  мiж будинками. Бо вiн ту щiлину перекрив згори очеретом  i вербовими
гiлками, а передню та задню стiни зробив з очерету та шматкiв старо© повстi.
Ту повсть Хасан знайшов на смiтнику.  Багатi люди повсть чiпляли на вiкнах i
на човнах в  спекоту i поливали згори водою.  Вода тонким шаром розпливалася
по повстi, а протяг насичував кiмнату чи  каюту  вогкою прохолодою в жахливi
спекотнi  днi  багдадського  лiта... Тодi люди  могли жити або в  пiдвальних
помешканнях,  через   якi  протiкали   вiдведенi  струмочки  вiд  каналiв  i
водосховищ, . або в кiмнатах, де на вiкнах висiла мокра повсть.
     Те, що поруч базару вони мешкали, було велике щастя.
     Але  лiворуч, неподалiк,  зразу за  кривусiнькими вуличками,  за мурами
старими,  напiврозваленими,  був  невiльничий  ринок.  То  була  непереборна
спокуса  для смiттяра  Хасана.  Вона завжди вiдволiкала його вiд нормального
плину життя.  Бо коли  прибувала  нова валка рабiв, вiн  полишав малого  Алi
збирати кiзяки, а сам дрiботiв з корзиною кривими вуличками  до невiльничого
ринку.
     Страждаючи i вдаючи, що вiн гарливо працю╨, крутився бiля тих мiсць, де
мали показувати знатним покупцям оголених невiльниць i  можна буде хоч кра╨м
ока зиркнути на жiночу голизну.
     Коли батько i син, вкрай  висотанi денною працею,  поверталися  ввечерi
додому  i  з рiчки вiяв вiтерець, то вони не могли навiть  вогню розпалити в
жаровнi, щоб зiгрiти свою юшку. Бо зразу ж  в  один  голос i ювелiр-iудей  i
лiкар-християнин кричали, що вони виженуть ©х геть,  бо вони смородом  сво╨©
страви псують ©м рiчкову вечiрню прохолоду.
     Тодi вони забирали свiй горщик i йшли в найубогiший шинок, що утримував
один  християнин  - такий же араб, як  i  батько Алi,  смiттяр Хасан, тiльки
молився у церквi i вживав вино не потайки, а вiдверто i в яку захотiв годину
дня.
     У шинку збиралося багато  мусульман, бо  там можна було  випити вина. ╡
виходило, що в шинку завжди було бiльше мусульман, нiж християн, бо  ©х сюди
гнала заборона випивки в мусульманських за©здах.
     Отут, а ще в християнських монастирях могли впитися до того стану, коли
©м ввижалися  i  дiви  райськi,  i  зеленi кущi Едему,  i  сам тверезий,  як
скельця, пророк Магомет.
     В шинку з дозволу господаря  Хасан розiгрiвав свiй горщик на жаровнi, а
за те мав принести завтра сушених кiзякiв - вони дають найкращий жар.
     В закопченiй  довгiй  кiмнатi було  затишно,  краще нiж вдома,  i малий
сьорбав з насолодою сочевичну юшку,  вмочуючи в  не©  пiдгорiлий i пiдсохлий
окра╨ць  хлiба.  Батько ж ©в похапцем,  пожадливо,  сьорбаючи  та плямкаючи,
бризкаючи слиною, i все говорив i  говорив. Розповiдав сво©м сусiдам,  таким
же злидарям, як  i вiн, за скiльки сот динарiв 2 продали сьогоднi
танцiвницю  Фатiму, скiльки  правили  за  повiю-грекиню,  скiльки  коштували
служницi та якi були груди у молодо© вiрменки. Що продавали сьогоднi бiлявих
слов'янських жiнок,  вивезених  аж  з-за  Каспiю,  з  кра©ни,  що  лежить за
останнiм мусульманським кра╨м - земляки волзьких булгар.
     А  далi  тiльки  й було балачки,  що  про  фалси 3,  дирхеми
4 та динари, про те, хто скiльки й чого дiстав або випив чи з'©в.
Скiльки хто з них, з цих смiттярiв,  водоносiв, вантажникiв, носi©в, заробив
чи втратив часток битого срiбного дирхема.
     Бо найбiльший  заробiток кожного iз  них  був не бiльше пiвтора  динара
щомiсяця.
     Тiльки й  патякалося тут, у цiй компанi©  нежонатих, нужденних злиднiв,
про цi динари, яких ©хнi руки нiколи  й не торкалися, а лише  пестили сво©ми
заскорузлими  репаними пальцями "чорнi" дирхеми  та затертi  тьмянi  лусочки
фалсiв. А про золотi зливки чи самородки говорили з бiльшим захватом, нiж би
про справжн╨ пришестя бога  на землю! ©м аж наморочилися  голови,  коли вони
вже  з  третiх  чи  четвертих рук переповiдали, якi  зробив сережки господар
Хасаново© хижi - знаменитий золотар-iудей Бен Закарiя.
     Потiм вони пили дешеве християнське вино. Воно  било ©м у  тiм'я i вони
наче дурiли.
     Певно, щось туди пiдмiшував господар  -  чи курячий  сушений послiд, чи
весняну гiрку кору верболозу...
     З того  часу,  десь  рокiв вiд  трьох, Алi  навчився  вiдрiзняти  запах
чистого вина вiд дурманного  всякого зiлля. Це була найбридкiша потрава, яку
вiн коли-небудь  нюхав  потiм  у  сво╨му  життi. А нюх мав  пречудовий.  Вiн
принюхувався здаля  до того вина, яке подавали в  глинянiй пляшцi тим людям,
що сидiли пiд стiною,
     подалi вiд вогнища, вiд диму. Вiд них пахло iншим та й по-iншому тхнуло
©хн╨ вбрання, нiж у того збiговиська, серед якого  сидiли Хасан i його малий
син Алi.
     Та це не були жебраки, вони нiколи не канючили  милостиню. А жили сво©м
нужденним життям, мрiяли про всякi пригоди. Вони  завжди говорили про монети
та про жiнок. Вони були такi ж самотнi, як i батько Алi. Такi ж самi одинаки
з невитраченою хiттю, як i батько Алi. Тiльки нi в кого з них не було дiтей.
Тому Хасан  був нiби вищий вiд них на голову. Особливо  його уважно слухали,
коли вiн розповiдав про рабинь.
     Проте балачки нестримних любителiв усiляких непристойностей не вплинули
на Алi. Не були йому  цi  теревенi анi цiкавi, анi бридкi. Бо з трьох  рокiв
вiн навчився  плавати. В тi години, коли нiхто не працював,  не гендлював, а
ловив кейф 5 у  тiнистих закутках спекотного  Багдада, малий  Алi
бiг  до каламутних  хвиль  Тiгру.  Пiд  таку  пору  з  живих  iстот  на водi
погойдувалися лише млявi чайки.
     Коли малий  кидався у воду, птахи голосно скрикували,  вдаряли гострими
крилами,  висмикували  з  каламутно©  води  жовтi  лапи  i  вiдлiтали  трохи
осторонь, i знов ©х несли каламутнi струменi.
     З трьох рокiв малий навчився плавати, а в сiм уже  краще за всiх плавав
i пiрнав.  У вiсiм рокiв мiг проплисти вiд одного мосту до другого, тримаючи
в руцi палаючий свiтильник.
     Вiн навчився  пiрнати без  жодного плюскоту.  Обмацував урвистi слизькi
береги, а в норах там стояли туготiлi усачi iз срiбною лускою.
     Малий видирав рибин iз ©х  схованок i перекушував ©м хребет бiля голови
- тодi здоровеннi рибини мертво повисали в його руках.
     Разом з хлопчиками смажив на березi рибу,  остерiгаючись лише  отруйно©
iкри та чорно© плiвки в черевинi.
     Часом вiн стiльки риби наловлював, що i батька пригощав нею, i приносив
до шинкаря-християнина.  Вимiнював на  глиняну пляшку каламутного  вина, щоб
тато не витрачав сво© битi фалси, а збирав ©х  одне  до  одного i спромiгся,
зрештою, купити собi рабиню i мати ©© за жiнку.
     Алi вболiвав за  свого старого. Йому було за нього i соромно, i прикро.
Особливо коли привозили нових рабинь. Траплялося, що в такi днi торговцi для
заохочення  покупцiв  наказували  оголеним рабиням танцювати  пiд  калатання
бубону та свист сопiлки.  По таких днях  смiттяр  впивався у  християнському
шинку i повертався, тримаючись за мури. Потiм у  темрявi малий  чув, як його
батько сопе, скрегоче зубами i корчиться на сво╨му ложi.
     Наслухавшись  вiдвертих i непристойних балачок базарно©  голоти,  малий
добре  розумiв, що  якби  батько його одружився, то не мордувався б  отак. А
пiти  до  повiй у  старого  Хасана чи  то  хоробростi не  було, чи  то  сина
стидався. Цього малий не мiг збагнути нiяк, та й нiколи цього б не збагнув.
     Отож став малий заробляти  батьковi на жiнку. Та  одного разу батько до
вина, що малий йому купив, узяв ще глек вина i впився до повного хитання.
     Алi не стримався i  сказав  батьковi, що через  те кляте вино нiколи не
купить жiнку.
     Сп'яну   Хасан  замахнувся,   щоб  вжучити  малого.  Неповага,  бунт  -
хлопчисько насмiлився виговорювати батьковi!
     Та раптом закрив руками лице,  наче протверезiв умить, i швидко, зовсiм
не хитаючись, вийшов iз шинку.
     Нi  до шинку,  анi  на  базар невольничий  не  зазирав аж до  наступно©
молiльно© п'ятницi6.
     ╡ малий  Алi навiть дуже й  дуже шкодував, що  вiн сказав  батьковi про
вино.  Бо тепер батько вигадав собi, що вiн  вигра╨ багато грошей у  костi i
зможе купити жiнку. Ну й, звичайно, програвся до  останнього  фалса. Так. що
якби не риба, вловлена Алi, то вони б вiд голоду загнулись.
     Хасан зовсiм збожеволiв i,  як хворий чека╨ чудодiйного лiкаря,  чекав,
коли заспiвають  на  мiнаретах слiпi муедзини  вечiрню молитву  i можна буде
поспiшати до шинку...
     Плавання та риболовля були для Алi  i розвагою, i  втiхою, i  справжнiм
дiлом. Та ще  бiльше, нiж вода,  розрадою, справжнiм  святом були  розповiдi
бувалих людей - купцiв, прочан, подорожнiх, мандрiвникiв, лицедi©в, матросiв
та погоничiв верблюдiв.
     Часом  Алi  зазирав,  з  корзиною  для  смiття  на  спинi,   на   базар
коштовностей.  Не  дуже  часто,  бо  базарнi  наглядачi  та  купецькi  слуги
пильнували, щоб голота тут не тинялася.
     То був  базар, де продавалися рiзнi  дорогоцiннi речi, всiлякi коштовнi
фарби,  спецi©. На той  сук приходили каравани верблюдiв з далекого  Й╨мену.
Одногорбi  високi верблюди. Справжня  ©хня шерсть  була майже бiла,  та  пiд
пекельним сонцем вони сяяли наче позолоченi, бо в ©хню шкiру в'©дався жовтий
пилок знаменитого арабського шафрану "варсу", що виростав лише в заобрiйному
пiвденному Й╨менi.
     На  майже  чорних верблюдах  привозили  iз Куфи гвоздичну олiю, а також
фiалкову  олiю. А  з  пiвдня,  з  Аль-Джанубу 8,  з  мiста  Джура
прибувала у фаянсових глеках  вода з  троянд,  iз  квiтiв  пальми, i запашна
вода.
     Через  Багдад  всi  пахощi  розходилися  по  всьому  свiту  на захiд  -
"Магрiб",  до  ╡спанi©  й  Алжiру,  у  ╙гипет  -  тобто  "Мiср"  ("Середина"
по-арабському}; в ╡ндiю i навiть в Китай, до "Машрiку" (Сходу).
     Тут  торгували найбагатшi  купцi з усiх  базарiв. Цi ряди i  лавки були
вiдомi ще з часiв Аль-Фарабi , який ствердив думку  всiх торгуючих людей, що
╨  двi речi  найбiльш благороднi i  двi найбiльш  ганебнi.  Першi  -  продаж
прянощiв  i  торгiвля   батистом,  другi  -   ткацьке   ремесло  та   робота
пiдмiтальника вулиць.
     Хлопчик зазирав лише на самiсiнький край цього привiлейованого торжища.
     Тут скупчилися, стулилися найменшi лавки, може, трохи бiльшi за  собачу
буду в добрiм  ма╨тку.  В затiнку лавок, пiдiбгавши ноги по-шевськи,  сидiли
продавцi дрiбних порцiй перцю, гвоздики, шафрану, ладану, гумiарабiку, смоли
камфорного  дерева. ╡  вiдмiряли  наперстками  свiй  дорогоцiнний  крам,  бо
приймали  за  нього плату в  ясних  золотих  динарах  та повномiрних  старих
дирхемах. "Чорнi" дирхеми новiтнiх часiв та фалси тут не ходили!
     До  заможнiших  крамниць треба  було  йти вглиб  вулицi. Крiм  базарних
наглядачiв,  слуги й прикажчики пильнували, щоб не  тiльки обiдранi дорослi,
але й бiдна малеча не проникала в глибину славетного базару.
     Так i  Алi нi разу  не  побував  там i  зблизька не  бачив  найбагатших
крамниць.
     На самiм початку кварталу збиралися люди бувалi.
     Там  стояла  знаменита  харчевня  Омара  Кривого.  Тут завжди  товклася
сила-силенна подорожнiх.
     Якось  малий  Алi  почув вiд  приявних,  що  Кривий  Омар  любить  живу
рибку-маринку. Тому малий ловив маринок в заплавi бiля млина i не вбивав ©х,
а кидав до старого глека з холодною водою. Приносив глек до харчевнi Кривого
Омара  i стояв десь пiд  стiною за  стовпом. Тихо  стояв, слухаючи розповiдi
бувальцiв. Стояв  так довго,  поки  його не  помiчав одноокий господар Омар.
Тодi доводилось, спродавши рибу, зразу ж iти геть.
     Отут, саме в цьому мiсцi, хлопчик почув усi  тi iсторi©,  якi  назавжди
вкарбувалися в його душу. Тут вiн почув, що на предалекому островi Сулавесi,
а вiн  аж  за  казковою ╡ндi╨ю та чарiвним  островом  Цейлоном,  де в кожнiй
калюжi  можна  знайти  червоний лал `╟ або небесно-синiй сапфiр,  так  там у
великiй  кiлькостi водиться мерзенне i  жахливе  сотворiння  -  рогата свиня
завбiльшки  з  добру  телицю!  Щетина  в  рогато©  свинi  завтовшки з  голку
дикобраза!  Розповiдали  ще купцi та  ©хнi  слуги й прикажчики, що зi сво©ми
хазяями мандрували до Басри, а то навiть i далi,  розповiдали, нiби водяться
на островах за  Сулавесi  летючi  крокодили-дракони.  ╙  також  птах  Рух на
пiвденнiм островi Мадагаскарi, неймовiрно© величини, що може пiдняти i слона
в повiтря  i на  кожний  свiй пазур настромити по буйволу! Тими  буйволами й
году╨ сво©х  пташенят. Бувальцi  моряки, присягаючись Аллахом, розповiдали -
нiби велетенська риба-кашалот вночi пiдстерiга╨ кораблi бiля острова Сокотри
i бiля  Занзiбару  та ковта╨  ©х. Тому мореплавцi в морi-океанi  не  пливуть
вночi, а  лише вдень i весь  час намагаються триматись бiля берега, щоб було
де командi заночувати. Розповiдали про водянi острови на схiд вiд Сулавесi -
нiби за  межею можливого  ╨  водянi гори,  що складаються  з  солодко© води.
Прозорi, мов скло, гори височать, аж до хмар, . а навколо солона-пресолона i
темна вода моря-океану. На водяних островах ростуть водянi пальми, дозрiва╨,
водяний рис i  мешкають водянi люди, що проходять з  одного  боку острова на
другий,  пiрнаючи крiзь  солодку  воду. Тому ще нiколи не  вдавалося  ©х  нi
вловити, нi завоювати!
     Не переказати, скiльки iсторiй вiн, малий син смiттяра, почув, продаючи
рибу Кривому Омару. А ще скiльки  почув вiд оповiдачiв на березi Тiгру, бiля
старого водяного млина, в подвiр'© ©хньо© вулично© мечетi. Особливо ж багато
розмов точилося  тут,  на торжищi,  про  небезпечний  шлях до  островiв,  де
виростала i дозрiвала найдорожча, найулюбленiша приправа - чорний перець.
     Минав час, i  пiдростав Алi, вбивався в силу. Тiльки лишався  страшенно
худющий.  Але  головою  його,  як  iз  самого  малечку,  володiли  дивнi  i,
безперечно, правдивi оповiдi про кра©ни далекi.
     Та  й сво╨ рiдне мiсто  його  цiкавило все  бiльше й  бiльше.  Не гiрше
знаменитих  багдадських  злодi©в  i  пройдисвiтiв вiн знав, як проникнути  з
одного кварталу в закапелки iншого, де продають найдешевшi оладки, i в якого
купця  найкрасивiшi  жiнки  та рабинi,  з  якого  кварталу  найшвидше  можна
потрапити  на той чи iнший  мiст. ╡ хто  з християн торгу╨ найкращим,  а хто
найгiршим вином. Де збираються запеклi гравцi в  костi, а де гравцi в нарди,
де втiшаються шахами. А де пота╨мнi мiсця зустрiчей любителiв дiвчат i чужих
жiнок. Де можна  купити найкраще пальмове вино i  кому можна  добре  продати
сушенi кiнськi кiзяки.
     Знав, що  рибу  найкраще  ловити бiля величезних  плавучих млинiв. Йому
були  вiдомi  в  обличчя  найвправнiшi  мiрошники   i  найчеснiшi   торговцi
басрiйськими  фiнiками.  Дорослi,  однi  жартома,  а   другi  дуже  поважно,
свiдчили, що цi фiнiки посилюють чоловiчу силу.
     Знав,  у  якому  за©здi-ханi  збираються  досвiдченi  мандрiвцi,  а  де
перехожi оповiдачi  казок та чудесних iсторiй.  Або  прочани, що  намагалися
обiйти  якомога бiльше мусульманських  святинь  i славетних  мiст.  То  були
прочани з далекого-предалекого Кандагара, iз славного Герата, iз снiжних гiр
Ельбурсу,   де   жахливi  вбивцi-асасiни   12   побудували   сво©
неприступнi фортецi.
     Алi  такого  наслухався i  стiльки запам'ятав рiзних iсторiй  про  дива
рiзних кра©н,  що  напам'ять  мiг  переповiсти  бiльше  цiкавого,  нiж  було
записано в багатьох арабських збiрниках казок та подорожнiх iсторiй. Але вiн
нiкому й нiчого не розповiдав, а лише запам'ятовував i запам'ятовував.
     ╡  чим далi,  тим  бiльше якийсь  неспокiй  почав охоплювати його душу.
Наповнював його прехудюще, але мiцне тiло. Поки вiн не зрозумiв раптом - той
неспокiй, та тривога - то поклик до великих мандрiв i чудесних пригод!
     Отож одного разу вiн прийшов з рiчки i, подавши батьковi багатий полов,
сказав:
     -  Завтра  вранцi руша╨  велика  сафiна  13  з  мосульськими
товарами.  На  нiй також  пливуть до  Басри купцi, що мають  сво©  лавки  та
кораблi у славному мiстi. Я хочу пiти з ними у плавання i побачити  всi дива
свiту.
     -  Бiдний  мiй хлопчику!  ╡ди!  Я  тебе  не  тримаю -  може,  хоч  тобi
посмiхнеться доля! Досить з мене  мiтли та кiзякiв! Я все життя дивлюся лише
пiд ноги! Може, ти побачиш бiльше, нiж смiття на базарах!
     Старий сiв, заплакав, а малому Алi було дуже шкода свого батька, такого
старого, як тодi йому здавалось, i геть невезучого.
     Щоб якось втiшити i розважити батька, сказав:
     - Тату, якщо я стану знаменитим мандрiвником,  я тобi привезу в дарунок
роботящу й слухняну рабиню. Нехай вона тобi буде за добру жiнку!
     Але  цi слова ще  бiльше роз'ятрили душу смiттяра,  i вiн проплакав усю
нiч.
     Алi ж досить  швидко заснув, так  i  не вирiшивши, чи сказати  про одне
темне дiло, чи  змовчати. Та все ж вранцi, коли побачив, що в  батька сльози
висохли, лише навколо очей чорнi кола, сказав:
     -  Тату,  присягаюсь  Аллахом,  я  не  вигадав,   а   це   менi  сказав
Юсуф-Дiвчинка, що служить в шинку бiля Зелено© брами...
     - Той, що став на путь грiха i ганьби?!  - розсердився батько. Зневажав
вiн i боявся содомiтiв.
     - Так! Вiн сказав менi, що всi отi гравцi  в костi, i Верблюд, i Тариф,
i  Куввас, вони з  тобою  грають фальшивими  кiстками. Бо  ти недобача╨ш. Як
п'явки, вони з тебе всi монети виточують!!!
     -  Менi  часом здавалося,  що мене дурять...- похнюпився Хасан  i  ледь
чутно  говорив. - Та як же я мiг повiрити,  що це роблять мо© друзi, такi  ж
бiднi, як i я? А як же тепер?.. ,
     Хасан розгублено i розпачливо розвiв руками,
     Алi лагiдно посмiхнувся i сказав:
     - Тату! А лише один раз ходи в якесь iнше мiсце грати! Вигра╨ш - добре!
Один раз програ╨ш - бiда!
     - Але ж i в iнших шинках взнають, що я недобачаю...
     - Тату! В Багдадi шинкiв, як зiрок на небi. Не взнають...
     - ╡ то  правда! - зрадiв на хвилю смiттяр i витяг звiдкiлясь iз глибини
сво©х подертих лахiв дирхем старого карбування, тих часiв, коли халiфи дбали
про славу i вартiсть сво©х монет.
     - Вiзьми, синку! Це ╨дине, що я не програв  i не пропив! Вiзьми! Грошi,
чим вони важчi - тим з ними легше!


     Останньо© суботи мiсяця шуббата  1, останнього мiсяця  зими,
коли  суворi вiтри Машрiку мiняються на  вiтри зi сторони Магрiбу, прощалися
вранцi смiттяр Хасан i  його  син  Алi. Холодний вiтер забирався пiд лахи  i
старого  i  малого, але вони стояли та й  стояли, все нiяк не  могли вiдiйти
один вiд одного.
     Аж тут з  корми сафiни  почувся  грубий  голос  кухаря. Алi  видерся  з
обiймiв свого безталанного тата й побiг  на корабель до жаровнi.  Треба було
допомогти кухаревi. Бо той дуже старався: по-перше, на суднi пливли купцi, а
як  усiм вiдомо, вони  i  люблять, i вмiють попо©сти;  по-друге, якщо перший
снiданок  нового  кухаря  смакуватиме  мандрiвцям,  то  ©хнi  калитки  ширше
вiдкриються для плати...
     Нарештi,  пiсля гарячого снiданку,  матроси вiдв'язали линви вiд паль i
перескочили з берега на подiю.
     Спочатку поволi, а  далi  все швидше почали  вiдпливати за корму палаци
можновладцiв, мечетi, обороннi мури та сторожовi башти.
     Злегка  напружилось сiре  вiтрило,  а  течiя пiдхопила  дерев'яне  тiло
лодi©.
     Повноводна  рiка випиналася  каламутними плесами  швидко©  течi©. Бо  в
далеких горах починали танути снiги, а в долинах уже гримiли грози.
     Проривалося крiзь  хмари  сонце  i  рожевiло  i  золотило  гострi шпилi
мiнаретiв 2, спалахувало на мiдних банях палацiв i сяяло золотими
iскрами на смарагдових i блакитних банях мечетей.
     Неслися над водою голоси i звуки вранiшнього Багдада.
     Злiтали в тьмяно-блакитне небо, золотими крилами  б'ючи, згра© голубiв.
А за  ними  ще пiдiймалися  височеннi бiлi  голуб'ятнi,  i новi й новi згра©
зависали в блакитi рожево-золотими пелюстками.
     Скреготали  ланцюгами  припнутi до  берега  дерев'янi  млини.  Стомлено
вдаряли вони по жовтiй водi  ослизлими  лопатями  колiс, а в  ©хнiй  глибинi
невблаганнi  жорна  гуркотiли,  розмелюючи  добiрну  ╨вфратську  пшеницю  на
запашне  борошно.   З  того  теплого  борошна  через  кiлька  годин  вправнi
багдадськi пекарi випечуть в глиняних печах балабушки, хлiби та коржi.
     ╡ржали конi на водопо©.
     Проходила сафiна межи розведених наплавних мостiв.
     Пропливала пiд  стрiмкими багдадськими  мостами,  що високо пiдносились
сво©ми цегляними стовпами над правiчним Тiгром.
     Малий, хоч  i  пiддував мiхами вогонь у глинянiй великiй жаровнi, все ж
оглядайся  на всi  боки.  З човна  було  так  цiкаво побачити те, що  ранiше
споглядав лише з берега, або виткнувши голову з води.
     Ось позаду сафiни дозорцi з'╨днали човни напливного мосту.
     Тим  мостом рушили на  лiвий  берег  верблюди,  вантаженi  корзинами  з
яблуками i гранатами.
     ╞х спустили по ╙вфрату на плотах аж iз гiрсько© Сiрi©.
     По  iншому  мосту   поволi  сунув  караван.  Серед  високих  одногорбих
верблюдiв були й двогорбi. То, певно, валка аж iз далекого Мерва.
     Бувалi  люди казали,  що тiльки  там  виростали  найсмачнiшi динi. Динi
привозили  до  Багдада  у  свинцевих ящиках на  льоду. Якщо  вдавалося  динi
привезти цiлими, то за одну  диню платили  аж сiм  сотень  дирхемiв! Ось якi
цiни платили за лакiтки вельможi та грошовитi багдадцi тих часiв!
     Всi   звуки,   весь  галас   перебивали   завивання,  крики  та   лайки
човнярiв-перевiзникiв,  званих  куфаджi.  ╡  неслися  вони,  крики,  вiдбитi
стократ  луною вiд води, вiд занедбаних мурiв, вiд склепiнь старовинних веж.
Та ще бiльше посилювались цегляними мостами.
     ╞хню сафiну переганяли часом трохи меншi  судна,  вантаженi величезними
корчагами з оливковою олi╨ю.
     А  вони  обганяли  ще  бiльшi,  нiж  ©хня сафiна, вантаженi болонками i
дошками доброго дуба, зда╨ться, чи не з Вiрменських узгiр'©в.
     На лiвому  i  правому  берегах, на схилах,  попiд оборонними  мурами та
багатими подвiр'ями вельможних, лiпилися шинки.
     В найубогiших пили погане вино, грали в костi, та жерли  сочевичну юшку
i давилися черствими балабушками.
     У  добрих шинках, крiм запашного вина, холодно© води i пахучого  хлiба,
вiдвiдувач мiг на нiч взяти до  комiрчини  дiвчину  чи хлопчика. А коштувало
все два дирхеми за нiч.
     Коли  згадували спiвтрапезники про цю плату,  батько Алi зводив руки до
неба i вигукував з розпачем:
     - Де ж дiстати такi грошi?!!
     Був у Алi  приятель-рибалочка, з  гарненьким обличчям i зовсiм дiвочими
пухкими вустами. Носили разом з ним рибу до шинкiв. ╡ того хлопчика привабив
один торговець i взяв за прислугу до сво╨© корчми.
     Господар не стiльки ганяв його по роботi, як  вiдгодовував, i приставив
до нього старого  музику.  Той навчив  його грати на  аль-утi3  i
спiвати дiвочих пiсень.
     Коли  Алi через пiвроку  зустрiвся з  приятелем на березi Тiгру,  той у
воду  не  полiз,  а  лишився сидiти  на каменi, товстий i  чисто  вбраний, з
пiдведеними сурмою очима.
     Алi стало  моторошно, що хлопець нiби зробився дiвчиною. Алi не став  з
ним розмовляти, а схопив свою рибу i мерщiй подався геть.
     Пiсля  цi╨©  зустрiчi  вiн  на  вузьких  вуличках  намагався  непомiтно
прослизнути повз колишнього друга.
     Аж поки  цей Юсуф не прихопив його зненацька  i не виказав  Алi, що вiн
знав про старого Хасана та його друзiв-шахра©в...
     Отож малий допомагав кухаревi чистити часник, цибулю, патрати рибу.
     Хоча, як  писав у той  час  один китайський мандрiвник,  в  Багдадi всi
©дять хлiб та м'ясо, п'ють кисле молоко, але  дуже зрiдка ©дять рибу,  овочi
та рис. Але на сафiнi було по-iншому: купцi ©ли свiжу рибу i курятину. Кухар
рибу  витягав  iз садка, що  волочився  збоку  на линвi  за  судном.  А кури
товклися у плетенiй вербовiй клiтцi на  кормi. Годувати ©х  i дивитись,  щоб
вони  не  побили  яйця,  що знесли,  було  одним iз  обов'язкiв  Алi.  Кухар
дивувався,  що хлопець  так швидко  i  старанно  викону╨  всi  його  накази,
особливо ретельно прибира╨ всяке смiття i непотрiб.
     Звiдки було знати кухаревi-товстуну, що все це було хлопцевi забавкою у
порiвняннi з базарними вулицями чи готуванням кiзякових колобкiв для палива.
     А яка насолода швидко обiрвати золотi покривала цибулин, або  почистити
головку часнику вiд бiло© шкаралупи  так, щоб жоден зубок не вiдпав! Обрiзай
корiнцi та бадилля чорно© редьки, переливай кунжутну олiю 4, один
запах  яко©  вже  насолода  i  радiсть  душi!  ╡ вся  городина i  всi спецi©
найкращi, найчистiшi!
     Пасажири трималися двома гуртами - купцi та збирачi податкiв. Ненависно
зиркали один  на одного.  Бо не було  у купцiв гiрших  ворогiв,  нiж збирачi
податкiв.
     А  серед купцiв вирiзнявся  один товстун на iм'я Джафар.  За  очi  його
звали Покiйником. Хоча на покiйника вiн аж  нiяк  не скидався  -  цiла  гора
жиру!  Прiзвисько  "Покiйник"  йому  дали,  бо сталася з  ним одна  предивна
iсторiя, у якiй Всевишнiй явив свою волю  i покарав того,  хто зневажа╨ його
iм'я.
     Ось що довiдався хлопчина вiд кухаря про товстенного купця.
     Ще змолоду був Джафар багатим купцем, а коли вбився у  силу, то взагалi
загрiбав  гори золота. Та якось  вiн  поручився  у  великих грошах за  свого
доброго  приятеля.  А  той обдурив його  i  лишився жити  в ╙гиптi. Довелося
платити Джафаровi величезний борг. Та вiн  не був дурнем - пiдкупив  судових
чиновникiв i сплатив лише частину боргу зразу.  Бо  iнакше  пiшов би жебрати
пiд  фортечнi мури. ╡  так i далi пiшло - Джафар давав гостинцi чиновникам i
по  малих частках сплачував борг. Про що зрештою  довiдався секретар вiзира.
Сказав вiн одного ранку, коли в його кiмнату понабивалися всi його попихачi:
     -  Друзi мо©! Вiльнi  i раби! Правовiрнi та люди  письма! Менi потрiбна
людина, яка б не  боялася анi Аллаха,  нi  Страшного суду. ╡  щоб людина  та
служила лише менi - не гiрше, нiж вiрний пес...
     Усi  мовчали. Звичайно, всi вони посiпаки та  блюдолизи,  одним словом,
гi╨ни  та шакали. Чистих там не бува╨! Але й вони замовкли, бо сво©м  пiдлим
нутром вiдчули,  що  йдеться про пiдлоту,  яку треба  вчинити  вiдверто,  не
ховаючись.
     - Що - нема╨ у мене вiрного пса?
     Тодi виповз наперед брат цирульника самого халiфа.
     - Я зроблю для тебе все, що забажа╨ш! ╡ навiть бiльше того!
     Ляснув у долонi секретар вiзира:
     -  Якщо так, то говорю  тобi - iди в податкову  управу! Покажеш ©м мого
листа, але не вiддавай i не  дай переписати.  ╡ нехай вони  складуть  ре╨стр
усiх  боргiв Джафара...  А потiм витискай з  Джафара усi  грошi,  як  тiльки
зможеш. Що буде зверх боргу купця i боргу казнi, то все тво╨!!!
     Ледь  не  захлинувся  брат  цирульника   вiд  щастя  та   пожадливостi.
Здоровенний був чоловiк, красень, та мiлкий душею.
     - Але я не подужаю його мордувати!..
     - То бери башибузукiв iз двiрцево© варти. Бо вони геть розледачiли!
     Схопився брат цирульника i чимдуж кинувся до сторожiв.
     Прихопив  iз собою з пiвтора  десятка  здоровенних тюркiв.  При  повнiй
збро© поперлися всi гуртом до податкового вiдомства.
     Там  брат цирульника вчинив  неймовiрний  ╢валт,  i чиновники поспiшили
видати записи всiх боргiв Джафара.
     Звiдтiля брат цирульника помчав до  оселi Джафара,  а  за ним поспiшили
тюрки-башибузуки. Схопили товстого Джафара  i  потягли спочатку до казарми у
фортецю. Там з нього зiдрали всi  його шати.  Лишили  тiльки чалму. Нею вiн,
мов пiд час хаджа, обгорнув свою срамоту. Вiн стояв  перед ними навколiшки й
просився у сво©х мучителiв,  щоб вони  його  помилували i не  позбавляли  нi
життя, нi достатку...
     Проте брат цирульника спокiйно, без гнiву, повторював:
     - Давай грошi, давай грошi, давай грошi...
     Тюрки ж били його бамбуковими палицями по голому тiлу.
     Потiм  його  потягли  в  прохолодний  льох  казарми  - тюрки  стомилися
мордувати його на спекотi.
     Тюркам  набридло це  дiло,  i  вони, розподiливши шати  купця, посiдали
попiд  стiнами  й  кейфували.  Тодi  брат цирульника пообiцяв  кожному,  хто
мордуватиме його клi╨нта, по два дирхеми...
     Кухар  перегортав  над  жаровнею  на  решiтцi  рибу,  поливаючи на  не©
кунжутну олiю, заправлену тертим шафраном, посипав скибочками цибулi.
     А його новий помiчник намагався розгледiти в глибинi каюти крiзь велику
щiлину купця Джафара. Джафар не вiдмовляв собi в зручностi не лише вдома,  а
й  у  дорозi. Алi знав,  що Джафар платить за окрему  каюту бiльше, нiж  усi
пасажири сафiни, разом узятi, за про©зд до самiсiнько© Басри.
     Зрештою  Алi  добре  розгледiв   повне,  бiле,  наче  набрякле  лице  з
вишнево-червоною бородою.
     Кухар  пiдливав з  глечика, такого маленького,  що  вмiщувався  на його
долонi, якийсь одному йому вiдомий соус. Хлопчик спитав у дебелого кухаря, з
чого склада╨ться сумiш.  Та кухар  на нього  визвiрився,  нiби Алi спробував
його при всiх пограбувати. Бiльше Алi нi про що не питав. Тiльки уважнiше до
всього придивлявся, прислухався.
     Кухар вiв далi.
     - От  пiдтягли Пузаня  линвою аж пiд  самiсiньку  стелю. Заходилися  то
попускати  вниз, то пiдтягувати вгору, що  вiн ледь головою об склепiння  не
товкся.  Як спускали його до землi, то  дво╨ тюркiв лупили  його  по  п'ятах
очеретяними тростинами.  Товстун дри╢ав  ногами,  скавулiв  як  сотня собак.
Навiть, кажуть, було чутно на вулицю!
     А цей пройдисвiт спокiйно собi стояв i торочив  нудним голосом: "Грошi,
грошi, грошi..." Тюрки почали стомлюватись. Тим пак що ©м не вдавалося з ним
встругнути свою улюблену  штуку - шарпонути зненацька вгору, коли всi кiстки
наче  вилiтають  назовнi  вiд болю. Вiн був занадто важкий. Стомився i  брат
цирульника. Та  й час уже було до писаря вiзира  поспiшати та  доповiсти про
всю справу. Отож вiн махнув рукою i  крикнув: "Кидайте  цей мiшок з лайном!"
Ну а тюрки - вони ж хiба люди? Бидло, невiгласи! Якби таке сказати  арабовi,
то вiн би  потиху опустив  людину.  А цим скажи: "Кидай!"-воно й кине! Линву
вони кинули. Джафар сво╨му мучителю сiв на голову  з усього маху! Звичайно -
впусти на  когось такого  кабана - всi кiстки  трiснуть! У брата  цирульника
зламалася шия. ╡ Джафаровi дiсталось - об дурну голову свого ката потовк усi
сво©  досто©нства.  Вiд болю  вiн втратив  свiдомiсть аж  на  три  днi.  Всi
дивувались, що вiн не сконав... Мiй  знайомий, слуга того лiкаря, що лiкував
Джафара, казав, що в нього  все понапухало, мов торба з огiрками. Ну а брата
цирульника  забрали з казарми  i вiднесли додому,  де вiн  того  ж  вечора i
сконав - дихання припинилося. А  товстун  так-сяк оклигав, чортова калита  з
динарами!  Коли ж вiн оклигав,  довелося писаревi  вiзира  за  нього  самому
братись, хоч як цей хитрун не хотiв, щоб про нього пiшла слава, що вiн кат i
здирник! Писар вчинив згiдно  зi сво©м розумом i  освiтою - наказав привести
жiнку i доньку  Джафара. Щоб були вони приявнi при допитi свого повелителя i
господаря. Його жiнка була з поважно© родини i не витримала такого видовища,
коли мордують голу людину.  Вона знепритомнiла. Побачила це донька - i  собi
гепнулася додолу. За  наказом писаря  ©х  почали  заголювати, щоб  лiкар мiг
дiзнатись,  чи мертвi вони, чи живi? Тут Джафар здався  i  розповiв,  у кого
його розписки - сакки  i в  кого його дорогоцiннi каменi  схованi... Ось так
вичавили з жирного бурдюка золото... Та вiн швидко надолужив сво╨ - в когось
позичив грошi, винайняв кораблi i перевiз - цiлу сотню! - скакунiв до ╡ндi©.
Там якраз  почалася вiйна!.. Вiн стiльки заробив на конях, що змiг  собi все
повернути... i ще зверх того!  Вiн з ╡ндi© привiз таке камiння -  i лали,  i
агати, i бiрюзу, i гранати, й сердолiк, i яспис...
     Риба  дiйшла, i малий Алi поспiшив iз  стравою  на  фаянсовiй тарелi до
каюти  купця.  Хлопчина  привiтався в низькiм  поклонi  i поставив  тацю  на
низенький  розкладний  столик. Не звичайний столик, а  кипарисовий.  Товстий
Джафар заворушив варгами, i в глибинi його горлянки забулькали слова.
     - Пiднеси менi  рибу до носа! Хiба  не бачиш, що  черево  менi  заважа╨
нахилитись i понюхати ©жу?
     Коли  ж хлопчина  на  витягнутих руках пiднiс  до блiдого  лиця смажену
рибу, Джафар швидко обмацав гарячими  пальцями  малого. Потяг повiтря носом,
важко видихнув ротом i забелькотiв:
     -  О Аллах! Це ж не хлопчик,  а риб'ячi кiстки! Однi ребра  й хребцi!..
Скажу капiтановi - нехай  винайме  товстунчика.  Тодi я  не пошкодую i трьох
дирхемiв за смажену рибу i слугу!.. ╡ди геть i не метеляйся перед очима!
     Вiн тицьнув малому в долоню стерту половину дирхема.
     Як тiльки Алi  повернувся  до жаровнi, кухар видер  в  нього  з  кулака
тонесеньку срiбну лусочку.
     - Тьху! - сплюнув обурено - Такий багатир, а смiттям  платить! Це тому,
що  ти кiстлявий!  Я  пам'ятаю  його  колишнiх прислужникiв - всi  були  мов
вiрменськi пампушки на сметанi!
     Алi  почорнiло  в  очах,  задзвенiло  у вухах  вiд  лютi.  Все стислося
всерединi у важку грудку, запекло вогнем  у  грудях! Вiн найкращий плавець i
рибалка! А його  мають за смiття,  за хлопчика-повiю?! Що вiн - нi на  що не
здатний, як тiльки гидотою собi на прожиток заробляти?!
     Кухар же вiв далi, мов козолуп на базарi в скотському ряду:
     -  Ось вiдгодую  тебе до Басри,  i тодi матимеш iншу цiну... Бо  хоч ти
добрий помiчник, але з тебе нi хорошого прибутку та й для себе нiяко© втiхи!
- ╡ кухар голосно зареготав власному жартовi.
     А хлопчика аж знудило i вiн вiдiйшов до  борту,  нiби викинути лушпиння
вiд цибулi...
     ╞хня  сафiна плинула  вниз  по Тiгру за  течi╨ю, а навстрiч ©й посували
знизу щедро вантаженi судна.
     Купцi, що тримались окремо вiд Джафара  i вiд збирачiв податкiв, уважно
розглядалися на стрiчнi судна i пояснювали один одному:
     - Он  та, з чорними корчагами... То, певно,  для мосульцiв везе земляну
смолу 5 i рiдку нафту.
     -  А  та вся  завалена  тиковими6 дописами. А оно  й  в'язка
сандала  7... Ну,  це  хтось  собi в  Багдадi доброго човна  хоче
зшити...
     - Тодi сандал для чого?
     - Як для чого? Продасть ремiсникам - вони з нього всякi витребеньки для
жiноцтва вирiжуть i змайструють.
     - Дивiться, дивiться!  Аж  носом  воду черпа╨! От скiльки фiнiкiв хтось
замовив басрiйцям... В кого такий гарем?
     Всi зареготали.
     Вiтру не було, i тому бурлаки пiдтягували судна канатами, якi припинали
на  березi чи до  стовбурiв  пальм,  чи  до  каменiв. Вони  горлали високими
жiночими  голосами бойову  пiсню  i перебiгали по  черзi  з  корми на  носа,
перебираючи товстий канат i складаючи його кiльцями на кормi.
     Пливли  також  по  рiчцi  на  круглих  очеретяних,  вимащених  бiтумом,
корзинах-човнах люди з рiчкового племенi.
     Попереду ©хньо© величезно© подi© i позаду пливли ще двi великi  лодi© з
озбро╨ними охоронцями.  Тюрки мали  захищати сафiну i ©© пасажирiв у  нижнiй
течi© рiчки, де почнуться очеретянi заростi з тисячами проток та озерець мiж
ними. Бо,  як  вiдомо, в тих  безкра©х болотах  жили  племена, що  розводили
буйволiв та  ловили рибу i полювали на птахiв. А коли траплялася нагода, то,
не зважаючи на всi каральнi походи халiфiв, наскакували на купецькi судна.
     Уже був мiсяць азар8 i  напружились води у  Тiгрi, пiднялись
високо.  Здавалось, вода прорве захиснi греблi  та вали,  залл╨ собою  увесь
простiр, не лишиться навiть високих пiр'©стих голiвок пальм.
     Малий, тiльки  випадала вiльна мить, видряпувався на вершок  щогли, щоб
згори  побачити  далекi   селища,  залитi  водою,  оглянути  тонкi  смужечки
водозахисних  валiв,  далекi  греблi  i  помилуватись,  як  вiдбиваються   у
блакитно-каламутнiм дзеркалi води розкiшнi вiяла фiнiкових пальм.
     Коли сафiна з пасажирами та  крамом  приставала увечерi  на ночiвлю, то
лодi© з  тюрками теж прив'язували до берега i виставляли на сушi i на човнах
сторожу. Але грабiжники чомусь не з'являлись.
     Тодi Алi не витримав i спитав - та  не в пожадливого базiки-кухаря, а в
одного чорнобородого купця, що мандрував аж iз самого Дамаска:
     - Господине  мiй, ласкавий i добрий! - Алi чув, як базарнi писарчуки та
рiзнi фiгляри улесливо звертались до купцiв та ©хнiх прикажчикiв - Дозвольте
менi, нiкчемному, порушити твiй спокiй i... - Далi хлопчина не знав, як йому
вести мову з цим чорнобородим здорованем.
     - Що тобi?
     -  Господине  мiй! Всi  тiльки  й базiкають  про розбiйникiв, а  ©х все
нема╨...
     - Ось що тебе цiкавить?! Тепер розбiйники не нападають на який завгодно
корабель - купцi при собi намагаються не тягти багато динарiв. Вони вiддають
мiняйлi в Багдадi сво╨ золото. А мiняйло при свiдках пише на паперi, скiльки
динарiв дав йому купець. А  в  Басрi з тим  папером-сакком прийде купець  до
iншого  мiняйла, який у долi з багдадським мiняйлом, вiддасть сакк мiняйлi i
одержить  сво╨  золото...  Ну,  звичайно,  лишить  якусь  частку  золота цим
мiняйлам.
     - За що? Вiн же одержу╨ сво╨ золото?
     - Те золото, що лиша╨ться  в мiняйл - то ©м плата за клопоти  з грошима
купця. Адже вони  тим  папiрцем  оберiгають  грошi купця вiд  розбiйникiв  i
злодi©в.  Адже одержу╨  свою платню  нiчний  сторож за охорону будинку. Тебе
оберiгають - плати! За все в життi треба платити! За все треба!  За золото -
плати!  За хлiб - плати! За  охорону-плати!.. Життя  -  накритi столи  серед
базару! Той,  хто стара╨ться,  той бере  з цих столiв для свого прожитку! За
все треба платити. А от як платити найменшу цiну за найкраще - то  найбiльша
наука в життi!..
     Хлопчик був вражений,  що чорнобородий,  який з iншими  говорив нiби iз
зневагою, по-простому роз'ясню╨ йому, служцi кухаря на рiчковiй сафiнi, сину
нужденного смiттяра.
     Алi  подумав:  "Це  перше диво, яке зi мною сталося  в подорожi! Правду
кажуть бувалi люди, що найбiльше з чудес трапля╨ться в мандрах!.."
     Але його при╨мнi роздуми  перебив  горластий кухар,  i  довелося чимдуж
поспiшити до жаровнi...



     На третiй день з'явилися розбiйники.
     Судна мандрiвцiв були  вже недалеко вiд Шатт-ель-Арабу - злиття великих
рiк ╙вфрату й Тiгру.
     Вода пiднялася високо i геть залила все навколо. Греблi, дороги та вали
зводились над водою  не вище нiж  на лiкоть-два. Каламутнi води  розбiгалися
сотнями звивистих проток межи заростей велетенського очерету-касабу. Коли на
сходi  зблякло  небо i  згасла  вранiшня зiрка  Сiрiус,  з молочного  туману
виринули чорнобокi човни.
     Один з розбiйникiв  звiвся на повен зрiст  i  закричав, що вiн  вимага╨
плату за ©хню  охорону.  Зовсiм мала плата  - по  сотнi динарiв  з купця, по
десять дадуть подорожнi, по дирхему з кожно© голови команди!
     Його слова гримiли над склистою водою протоки i над рисовими полями, та
зразу ж потопали в густiй запорi височенних стеблин очерету.
     ╡  тут,  як  на бiду, чи  на  щастя,  бо  капiтан  сафiни не  встиг  ще
придумати, як  вiдповiсти, iз сво╨© каюти протиснув черево Джафар i заревiв,
як верблюд пiд час тiчки:
     - Ти, ганьба сво╨© мами! Затичка в курячiм  гузнi, пожиратель  свиней i
тухло© риби! Не  потребу╨мо тво╨©  охорони! Мо©  знаменитi  сiдницi, сiдницi
Джафара Покiйника, запорука мо©м словам! Подивися на них - ©х  споглядання й
буде тобi платою за турботи!
     ╡ Джафар повернув свiй могутнiй зад до рiчкових розбiйникiв.
     Напасники заклякли на сво©х човнах вiд подиву та обурення.
     А тюрки вже попадали за борти лодiй iз самострiлами та луками.
     Малий Алi, щоб усе добре розгледiти,  наче наполоханий кiт, видерся  на
щоглу. Тiльки  вiн обхопив вершечок щогли, як заверещали розбiйники, заревли
тюрки-стражники. В повiтрi засвистiли короткi арбалетнi стрiли, глинянi кулi
з арбалетiв i пронизливо заспiвали довгi очеретянi стрiли рiчкових людей.
     Згори хлопчиковi  було добре видно, що всi  купцi, кухар,  - капiтан  i
матроси  впали  на самiсiньке  дно  сафiни, сховалися за  паками бавовни  та
╨гипетського льону.
     Купець Джафар  теж гепнувся за паками i плазом-плазом рачкував до сво╨©
повстяно© каюти. Голова його притискалася до дошки, а от сiдницi пiднiмались
горою над палубою. Кiлька разiв стрiли чиркнули по його неймовiрному заду.
     Стрiли дзижчали i навколо Алi. Проте вiн не встиг перелякатись i думав.
Лиш про те, щоб втриматися на щоглi i краще роздивитись розбiйникiв.
     Вiн не трусився вiд  страху - був  упевнений, що  розбiйники грабують i
позбавляють життя лише багатi©в. Про випадковi стрiли чомусь не подумав. Але
рiчковi розбiйники нiкого, крiм нього, не бачили. З усiх подорожнiх лише вiн
був на виднотi -  сидiв на  вершечку щогли, мов пташка, припнута до жердини.
Це розлютило напасникiв. Стрiли одна за одною впивалися в  щоглу  бiля  його
нiг, свистiли над головою, лоскотали пiр'©нами по руках i по  ногах, порвали
сорочку, порiзали вiстрями холошi штанiв.
     Зрештою стрiли прошили б  хлопця, та  трапилася халепа - товстун Джафар
рвонувся до сво╨© каюти, зачепив паку з бавовною, перекинув корчагу з олi╨ю,
i все те гепнулося на розпечену жаровню!
     Мить -  i  густий  чорний дим заклубочився вгору, закрив  вiд стрiльцiв
хлопчика. Жовтий вогонь масними язиками обхопив паку з бавовною.
     - Пожежа,! -  заволав  капiтан  i, не зважаючи на  стрiли, вискочив  iз
схованки  i скинув  у воду палаючу бавовну. За ним, ледь не плазуючи, прибiг
кухар i, голосно лаючись, обпiкаючи собi руки i лице,  пiдхопив напiврозбиту
корчагу з олi╨ю. i перекинув за борт. Хтось iз матросiв теж отямився, зiрвав
повсть iз Джафарово© каюти i кинув ©© на палаючу олiю.
     Рiчковi грабiжники,  побачивши переполох на  сафiнi, щосили завеслували
до  мандрiвникiв.  Але вони  не  розрахували  -  олiя  розпливлася по  водi,
наздогнала тлiючу паку.  ╡ пiдхопилося  вгору над водою жовтими  й червоними
крилами  полум'я.  Швидка  течiя  на зворотi витягла серпом палаючу  олiю. А
вiстря серпа за якусь мить торкнулося заростей касабу.
     Мить  -  тогорiчнi сухi стеблини очерету засвiтились жовтими  свiчками,
затрiскотiли, зачадiли тонкими смужками бiлого диму.
     Малому текли сльози, вiн  чхав i  кашляв, але  не  злiзав  зi  щогли  -
хотiлося  побачити,  що  ж  буде  далi?!  Що вчинять рiчковi розбiйники,  як
дiятимуть тюрки? На крик свого шейха напасники  вдарили лопатями просмолених
весел i миттю зникли за пеленою бiлого диму. Той дим  густо, мов сметана, що
виливалася  iз   глека,  слався  над  темною  водою.  Дим   прикривав  втечу
розбiйникiв краще, нiж вранiшнiй туман ©х напад.
     Сходило сонце десь за очеретяними стiнами i рожевiло хмари ©дкого диму.
     А  полум'я  проривалося  все   далi  й  далi   у  нескiнченнi   зарослi
очерету-касабу, вибухало клубами густого диму.
     Алi сидiв  на щоглi i споглядав,  як  пожежа розповза╨ться,  вибуха╨  у
правiчних  болотяних  нетрях.  З  вiдчайдушним  криком  вгору злiтали  згра©
птахiв. ╞х  розпачливий  крик заглушував  навiть трiск очерету  та гоготiння
вогню. Маленькi  пташки  спалахували  оранжевими квiтками  i  падали вниз  у
густий дим.
     Алi вчепився за щоглу, що аж нiгтi побiлiли, i все дивився, дивився.
     Вiн отямився  лише тодi, коли внизу смикнули линву i боляче вдарили нею
по п'ятах.
     - Гей ти, мавпо!  Ану злазь! Хто  прибиратиме?!  -  волав унизу  кухар,
задерши червоне обличчя iз залишками смалено© бороди.
     Хлопчик напружився i,  висмикнувши кiлька  стрiл,  узяв ©х у зуби. ╡ншi
стрiли глибоко вп'ялися, i вiн не змiг ©х навiть розхитати.  ╡ ставив на них
п'яти, як на щаблi драбини...
     Малий  прибирав черепки  вiд корчаги, витирав,  вискоблював  вiд олi© i
посипав пiском дошки, пiдмiтав попiл та вугiлля.
     На сафiнi тим часом знявся ╢валт - всi лiзли з претензiями до Джафара!
     Сотник тюркiв  вимагав,  щоб Джафар  Покiйник сплатив за  всi стрiли та
кулi, що вони випустили по розбiйниках. Мовляв, якби  вiн стримав свiй язик,
нiхто б у бiйку не полiз - араби бачили, якi  могутнi бiйцi сидять у лодiях.
Крiм того, вiн, сотник,  вимагав десять  динарiв i  глек вина для поранених.
Капiтан вимагав грошi за попсовану повсть.
     -  Вона  зовсiм  цiла!  Трошки  забруднилася  по  краях!  -  репетував,
обурювався Джафар.
     - Мiй господине!  - вiв сво╨  капiтан. - Повсть була  бiла, тепер  вона
чорна! Подерлась i обгорiла на цiлий лiкоть! Заплати - i можеш собi забрати!
     Пiсля капiтана напосiв на Джафара збирач податкiв. Той, що перший залiз
пiд  паки  з  пряжею. Вiн вимагав  неймовiрнi  грошi  за  свою втрачену паку
бавовни.
     Молодий прикажчик купецький,  що з Мосулу, став над малим i дивився, як
той  грайливо, ретельно  вишкрябував дошки вiд  бруду - сумiшi олi© та золи.
Великi,  з  пухнастими  вiями,  очi  молодика  звузились, i  вiн  зневажливо
процiдив:
     -  Однi  полохливi  шакали,  другi пожадливi  пси! -  Вiн, не клiпаючи,
подивився на малого. - А ти не боягуз.
     Алi здвигнув плечима.
     - ╞м  потрiбнi грошi. А  я найбiднiший  на  сафiнi.  Для чого  ©м  мене
чiпати?..
     Тут звiдкiлясь наче виринув кухар i спитав прикажчика;
     -  Мiй господине! Чому  га╨ш час i  не вимага╨ш  вiд Джафара  плати  за
корчагу олi©? Дивна олiя. Не олiя - мед! А як  горiла! Ще б трохи - i вона б
спалила смоленi човни цих байстрюкiв. Не гай часу - вимагай сво╨ - Джафар не
збiднi╨!
     Молодик,  не  повертаючи  голови,  скоса  зиркнув  на кухаря  i  мовчки
вiдiйшов.
     Кухар забурмотiв собi пiд носа в рештки обсмалених вусiв:
     - Дивний цей мосулець. Так себе трима╨, немов вiн тут най родовитiший i
найбагатший  на  всiй  сафiнi... А всього лиш прикажчик!.. Багатьох я  бачив
подорожнiх... а цей щось собi ма╨ на умi...
     Спочатку  Джафар  репетував,  що  всi  його  грабують,  хочуть  пустити
жебраком по  майданах. Та  зрештою вiн викричався,  заспоко©вся, а  тодi вже
розплатився з усiма, виторгувавши собi кiлька дирхемiв.
     Тюркам  вiн купив у  капiтана  корчагу  вина,  а  грошi  для  лiкування
пообiцяв  дати,  коли припливуть до  Басри.  Спочатку тюрки  обурилися, але,
впившись солодкого вина, знов прийшли до Джафара i сказали, що найкращi лiки
для ран - добре вино. ╡  нема чого ©м чекати до Басри.  Нехай  для пiдправки
здоров'я виставить ще одну корчагу.
     Про людське око Джафар  почав сперечатись. Але всiм  було зрозумiло, що
друга корчага обiйдеться  йому дешевше  у разiв десять, нiж платня охоронцям
за ©хнi подряпини та гулi.
     Коли  судна  пливли  по широкiй чистiй водi,  Джафар  покликав  кухаря.
Замовив собi смажену по багдадськи курку.
     - Дивись, зроби все так, як  я кажу!  Щоб була справжня  курка.  Щоб  я
вiдчув  насолоду душi й тiла! Та  скажи менi, ти добре зна╨ш, як пiдготувати
курку для смаження?!
     Кухар почав говорити, що i як треба, проте Джафар перебив його:
     -  Слухай,  ти,  син  грiха  й нещастя,  слухай уважно! Вiзьми найкращу
курку... Я плачу за не© три дирхеми.
     -  Але,  шановний  мiй  володарю,  зiрка  багдадського  базару, тут  не
базар-сук, а корабель. Тут кожна курка кошту╨ п'ять дирхемiв.
     - Ти,  син  грiха i нещастя, я куплю найкращу курку  за  дирхем  битий,
чорний, в найближчому селищi! Тобi це вiдомо?!! -волав Джафар.
     - Мiй господине! Наше судно стане на стоянку лише ввечерi. До того часу
капiтан не спинить.
     - Грабiжник... вбивця... розбiйник... i злодюга! - прохрипiв товстун. -
Ти хочеш з мене здерти шкiру i вицiдити  кров!.. До речi - добре зцiди  кров
iз курки! До краплi!
     Кухар скривив i так кривого рота в недобрiй посмiшцi.
     - Хiба я божевiльний, щоб, купивши по  три дирхеми курку на багдадськiм
базарi,  знову ж ©© продати на  сафiнi за три  дирхеми?! А добiрна пшениця i
просо для курей, щоб вони неслися? А плетена клiтка з парено© лози?
     - Добре, чотири дирхеми!
     - Нi. Або п'ять дирхемiв, або будемо ©сти рибу!
     - Добре, син блудницi i смiттяра, п'ять дирхемiв.  Але за них найкращу,
найкращу курку!!!
     Джафар витягав по черзi  усiх курей з клiтки,  важив у руках,  роздував
пiр'я на гузнi, щоб краще бачити, яка з них жирнiша.
     Коди ж  товстун вибрав найжирнiшу, кухар сказав, що всi курки  коштують
по п'ять дирхемiв, а саме оця кошту╨ шiсть дирхемiв.
     На Джафара просто стiй напав, i вiн кiлька хвилин лише  ворушив губами.
Але все ж заплатив за курку шiсть дирхемiв.
     - Вiдвари ©© ,- товстун загинав  пальцi,- по-друге - роздiли на частини
i залий часниковим розчином.  Потiм залий яйцем i засмаж на сковородi. Засип
шматки вареним рисом та залий другим яйцем i доброю олi╨ю, та трохи пiдсмаж!
Та  дивися,  син  грiха i  розпусти, щоб  олiя була найкраща,  iз сiрiйських
оливок! Та починай швидше готувати!.. А поки треба чимось перебити голод.
     -  ╙  корзина  добрих басрiйських  фiнiкiв ,-  вiдповiв  кухар  йому. -
Найкращих. Для себе купував.
     - Неси! - видихнув Джафар нетерпляче. Коли ж  малий з  корзиною прибiг,
то Джафар,  вiдкривши кришку, уважно оглянув,  чи  всi фiнiки,  i  подивився
пiдозрiло на малого.
     - Ти не вкрав хоча б одного, га? Ти, син жебрака i повi©.
     - Хiба ви знали мою  маму?  -  вiдповiв  йому хлопчик.  - Бо я про  не©
нiчого не знаю... А  от  тато мiй  людина поважна -  вiн уже  двадцять п'ять
рокiв працю╨  смiттярем на  базарi  бiля Зелено© Брами. Це там,  де торгують
живою i битою птицею ти рiзним м'ясом...
     Джафар  на слова  Алi ледь  не вдавився кiсточкою вiд фiнiка,  з  шумом
виплюнув ©© i гаркнув:
     - Пiшов геть звiдсiля, скелетина чортова!
     Джафар, сопучи  та  гикаючи, жер фiнiки. А  хлопчина  поспiшив  чистити
цибулю, часник, кришити рiзну зелень до соусу i глядiти за тим,  щоб  вогонь
на жаровнi був рiвний i курка рiвно виварювалась у бронзовiм казанi.
     Коли кухар рiзав курку, то  вiн вицiджував з не© кров на  дно розбитого
горщика,  довго струшував,  щоб  усi  краплини  кровi  впали  на  денце,  не
забруднивши  дощок палуби.  ╡ наказав  малому  викинути  черепок з кров'ю  у
рiчку.  Тiльки  обережно,  щоб не  забруднив корабель  кров'ю, бо це  погана
прикмета!
     Та хлопець не виконав його наказ. Вiн згадав слова одного вченого суфiя
на базарi, де той тлумачив слова хадисiв i Корану, що всi закони добрi, якщо
вони йдуть на користь людинi, якщо ж вони проти людини, то ©х можна полишити
без уваги!
     Алi зробив  вигляд, що кинув черепок у воду, а сам запхав його в щiлину
мiж паками.
     Коли кухаря  покликав  Джафар  i знов почав йому  торочити  про  курку,
хлопець поставив черепок на жарини.  - i вмить кров була готова. Видер ©©  з
черепка i заковтнув  просто з пiр'ям.  Бо всерединi його рвало на шматки вiд
голоду. Подумав, що дивна рiч, але йому, як i Джафаровi пiсля тако© веремi©,
захотiлося не просто на©стися, а нажертися вiд пуза.
     Алi i кухар порпалися з куркою.
     Джафар  запихався  фiнiками  i  крадькома зиркав на  молодого мосульця.
Вiдчувалося, що  вiн таки  не втерпить i  спита╨  в молодика,  чого  той  не
править  грошi  за  розбиту  корчагу  олi©? Та  молодик сидiв  з усiм гуртом
купцiв.  ╡ Джафаровi довелося  би йти  до  них. А цього товстун  не мiг собi
дозволити - вiн був найбагатшим i не до лиця йому мiшатися з гуртом!
     Та й покликати  його теж було не  з руки Джафаровi. Для чого показувати
всiм, що ти стурбований, чи доведеться тобi платити за корчагу олi©, чи нi?
     А тим часом обварена курка була подiлена на  частини i кухар занурив ©©
настоюватись у часниковий соус.
     Алi  за  той же  час  почистив  луску  з  великих вусачiв,  випотрошив,
попластав навпiл та й склав на решiтку.
     ╡ пiд доглядом кухаря почав потроху смажити рибу для купцiв.
     Вони ж усi зiбралися на носi й сидiли там щiльним гуртом.
     Джафар  же сидiв  на порозi сво╨© каюти i  нетерпляче й гучно  втягував
носом повiтря, принюхуючись до таких спокусливих запахiв курячого  бульйону,
часника i кислого вина, кунжутно© олi© та  смажено©  риби, шафрану, солодко©
цибулi та духмяно© кiндзи.
     ╡ от малий  на великiй  тацi  понiс до купцiв гору  смажено© риби. ╡ ще
принiс ©м корзину вчорашнiх  пампушок. Кухар вправно випiкав  ©х на глинянiй
сковородi.
     Купцi  по черзi пiдходили до борту судна, а хлопчина поливав ©м на руки
з  довгогорлого  мiдного глечика,  щоб усi вони змили руки  й обличчя  перед
трапезою.
     ╞ли правою рукою лише, як ©дять вихованi й шляхетнi араби.  Вони чудово
вправлялись однi╨ю правицею iз шматками риби i з пампушками.
     Спочатку купцi мовчали, а далi  знов загомонiли. Хлопець, коли кухар не
кликав його,  пiдходив до  гурту i сидiв з рушником  i  глеком,  чекав, поки
купцi скiнчать трапезу i захочуть змити руки. Слухав, про що говорили купцi.
Звичайно, балачки  точилися  про розбiйникiв. Один купець середнiх рокiв,  з
пасмами сивини в  густiй  бородi,  говорив,  що рiчковi  розбiйники вбивають
людей зрiдка,  хоча грабують догола. Вони, як i пiрати  з Персидського моря,
обберуть купцiв  i  кажуть: "Ми  з  вас  трохи вовни настригли.  ╡дiть  собi
вiльно, обростайте, тодi ми вас знову обстрижемо!"
     Один  пiдстаркуватий  в  засмальцьованiм  дорогiм персидськiм  каптанi,
обсмоктуючи кiсточку, прохрипiв:
     - Часом та вовна дорожча вiд нашо©  кровi. Часом так  пострижуть нашого
брата  купця, що  вже  вiн нiколи й не зведеться на рiвнi.  А жебрацтво - не
життя для колишнього купця. То смерть живцем!
     Тодi той ставний, чорнобородий, в зеленiй чалмi  (знак прощi  в  Мекку)
проводив сво╨ далi.
     -  Озернi  розбiйники  -  грубi  дикуни, пожадливi  й  темнi, ©х  можна
задобрити,  якось улестити.  Зна╨ш, зрештою, де  ©х можна  сподiватись, коли
вони можуть  наскочити! А тi, отруйнi змi©, отi клятi iсма©лiти2,
невiдомо  коли, невiдомо  де,  невiдомо як з'являються на  погибель людей! ╡
нiхто не може вiд них  уберегтись: нi шах, нi султан, нi iмам, нi купець, нi
во╨начальник чи вчений богослов! Отруйнi змi©, скаженi, заюшенi пси, обпо╨нi
гашишем, розбещенi повiями в пота╨мних  замках,  розбещенi i обдуренi сво©ми
пiрами 3  та  пота╨мним iмамом  -  ото страшнi  злочинцi!  Навiть
славнiй  Садах ад-Дiн 4 через пiдступнi зазiхання асасiнiв  мусив
стерегтися щодня i щогодини. Звитяжець не спав  на одному мiсцi двiчi! Ви це
зна╨те,   чи   нi?!!   А   вiн   же   не   боявся   жодного   найстрашнiшого
франка-хрестоносця. ╡ вiн тремтiв, бо не знав, чи побачить вiн уранцi сонце!
     Купець у дорогому халатi криво всмiхнувся i вiдповiв:
     -  Ми подорожнi, купцi. Що нам тi хашашини? Вони вбивають можновладцiв,
суддiв, емiрiв, тих, хто переслiду╨  ©х. Вони рiжуть вельможних, владцiв,  а
ми хто, а ми що?..
     - Вони всiх  рiжуть!  -  чорнобородий перебив його навiть  непоштиво. -
Вони хочуть, щоб усi ©м корилися, вони хочуть собою заполонити свiт! Щоб усi
були  слухнянi  й безмозкi - бо  ©хнiй  "Гiрський Дiд" 5  за  них
дума╨! Темна голота й ученi дурнi  вiрять, що вони принесуть людям рiвнiсть!
Не може бути  в оцьому свiтi  рiвностi  мiж багатими  й бiдними, розумними й
дурними,  щасливими  i невдахами. Шейхи  хашашiнiв спокушають голоту тим, що
нiби всi рiвнi, i всi  потраплять до раю! ╡ змушують голодранцiв  виконувати
кожен наказ свого пота╨много iмама. Я  знаю -  це рiвнiсть рабiв,  слухняних
рабiв  свого  кривавого  господаря!.. Тi  ж, хто  навколо  "Гiрського Дiда",
нагромадили в сво©х руках скарби незлiченнi, а голоту обдурюють рiвнiстю!
     -  Звiдки ти  про  них зна╨ш, що так  можеш ©х  ганити? -  пiдозрiло  i
зловiсно  нiби запитав пiдстаркуватий  купець  у коштовнiм,  засмальцьованiм
каптанi.
     -  Знаю! Мiй  дядько, син ╡бн Лятiфа, знаменитого дамаського купця,  що
постача╨ вiйськам преславного Салах ад-Дiна зброю для вiйни з хрестоносцями,
не захотiв ©м  вiддати  караван збро©  нiзащо.  Так  просто,  за  одне слово
"подаруй"  ©хнього  "Старця"! Вони  вимагають  вiд людини  не тiльки  всього
достатку ©©, але й покори собаки, яку перiщать  нага╨м, а вона  плазу╨ перед
господарем i облизу╨ його бруднi капцi. Вони оголосили джихад6 не
лише невiрним, гяурам, вони оголосили джихад всiм тим, хто не дума╨  так, як
вони! А  Аллах, нехай славиться його  iм'я, створив  усяку людину,  щоб вона
вiдрiзнялась, одна вiд одно©. Нема людей  схожих мiж собою розумом, як  битi
дирхеми одним  карбом!  Я  купець - i  менi джихад в iм'я  загробного раю не
такий солодкий, як  добування  засобiв  життя!  Адже  сказано  в хадисi,  що
добування засобiв життя ╨ основою свiту. ╡ як казав один мудрець:
     "Менi лiпше вмерти на верблюдi в караванi, що везе дорогоцiнностi,  нiж
впасти з коня в розпалi битви проти невiрних!"
     - Ну, це ти  говориш погане! - спохмурнiшав пiдстаркуватий у замизканiм
каптанi .- Адже сказано, що тих, хто не пiдкорю╨ться, треба знищувати. Хтось
же повинен винищувати тих, хто не визна╨ Аллаха?!!
     - Може, й повинен, - вiдказав чорнобородий. - Це справа долi  й Аллаха.
Я ж знаю сво╨ - купець викону╨ волю Аллаха, добуваючи собi засоби життя...
     Поки  цi дво╨ чи  то сперечалися, чи то кожен хотiв сказати лише сво╨ i
йому було зрештою  байдуже, що говорить iнший, Алi зовсiм  було незрозумiле,
про яких iмамiв, про яке рабство йде мова... Малий нiчого не  мiг зрозумiти,
тiльки  вiдчував з тону,  з  постави,  що  цей чоловiк у замизканiм  дорогiм
каптанi  - вiн  за вiйну  й  жорстокостi.  А чорнобородий здоровань,  схожий
швидше на во©на, нiж  на купця, зовсiм  не хоче колотнечi i кровопускання, а
хоче  торгувати  i  нiкого не  боятись.  ╡  те  вiдчув  Алi  -  чорнобородий
страшенно, до лютi,  до  розпачу бо©ться пота╨мних  убивць-хашашинiв, вiрних
рабiв "Гiрського Дiда". Алi пригадав,  як вiн кiлька разiв чув, що хашашiни,
якi  живуть  у неприступних фортецях Ельбурсу,  вживають аль-хашиш. Вiд того
вони  стають лютi-прелютi i вбивають  сильних цього свiту - шахiв, султанiв,
емiрiв.  Запам'ятати Алi  запам'ятав,  та  розповiдi  про  холоднi гори, про
неприступнi твердинi, про очманiлих вiд дурману вбивць його не  цiкавили. Бо
про вбивства й розбiй вiн чув  з самiсiнького малечку i нiякого в цьому дива
не було. Хiба диво - голод i спрага, спека i холод, крадiжка i бiйка?!!
     Алi помiтив, що мосулець напружився увесь. Обличчя ж його байдуже, нiби
зовсiм це його не стосу╨ться  i вiн над  пустими теревенями  не збира╨ться й
замислюватись.
     Вiн мав великi  чорнi  очi з довгими пухнастими вiями,  як у дiвчини, а
маленька борiдка кучерявилася дрiбними кiлечками. Син  смiттяра,  що  завжди
хотiв ©сти, по руху щелеп, по вигину вуст мосульця зрозумiв - зовсiм йому не
смаку╨ смажений на  решiтцi вусач, приправлений шафраном, червоною цибулею i
кiндзою.
     Та знов, як завжди, пролунав  крик кухаря,  i  малому довелося бiгти до
жаровнi. Кухар витяг iз часничного соусу шматки курки,  обмочував  у розбитi
яйця  i вправно кидав  на розпечену сковороду.  Сковорода вибухала  бризками
жиру та соку на всi боки,  а  шмат курки прихоплювався з  усiх бокiв золотою
шкiркою. ╡ тут треба не гаяти - швидко перевертати, бо зразу перегорить яйце
i почорнi╨.
     Кухар  наклав  на  тацю  шматки смажено©  курятини, потiм  проваренi  в
курячому  жиру  та   шафранi   пупочок,   печiнку,  серце,  накрив   свiжими
оладками-загребами i полив соусом з  вина, лимона, часнику та  борошна, ще й
обсипав листками запашно© кiндзи.
     Алi  попер  тацю  до Джафарово©  каюти  i  хотiв поставити  тацю  перед
товстуном на спорожнiлу корзину фiнiкiв.
     - Неси в каюти, йолопе! - заволав Джафар,  аж посинiв. - Мухи налетять,
я не збираюсь ©х годувати за шiсть дирхемiв!!!
     З великим зусиллям,  ледь не  впустивши дорогоцiнну тацю, пролiз  малий
повз купця до каюти i поставив  курку на кипарисовий столик.  Самому Алi вiд
запаху смажено© курки аж наморочилося в головi i такий голод стис шлунок, що
вiн  був  ладен з'©сти рiчковий  намул з  берегiв,  що  пропливали повз ©хню
сафiну.
     Вiн вислизнув з каюти. Поки Джафар засовував  сво╨ тiло в каюту, Алi не
втримався i з  денця корзини прихопив чотири фiнiки. ╡ одного зразу ж забгав
у рота. Не встиг малий насолодитись смаком  знаменитого басрiйського фiнiка,
як з каюти захрипiв Джафар:
     - Неси сюди фiнiки, син повi©!
     Малий прихопив корзину i випустив з долонi три фiнiки назад, на денце.
     Джафар  у  пiвтемрявi каюти  нахилився  над  тацею  i дер зубами куряче
стегенце, лiвою рукою показав, де поставити корзину.
     Вiн скосив очi до корзини i уважно оглянув фiнiки.
     Потiм  догриз  нiжку,  обтер губи, викинув кiстку i тiльки  тодi роздер
пельку i не сво©м голосом заволав:
     - Злодiй! Злодюжка! Де капiтан!? Мене грабують тво© слуги!
     Алi  задубiв  вiд жаху  i  не  мiг  нi виплюнути  кiсточку  фiнiка,  нi
проковтнути ©© - вiн тiльки жував i жував ©©, тверду як камiнчик.
     На диво, першим в дверях каюти з'явився не капiтан, не кухар чи хтось з
матросiв. Першим став у дверях прикажчик мосульського купця.
     - А ти чого?! Хiба я тебе кликав?!! - захрипiв Джафар.
     Мосулець витяг з рукава старий повновiсний дирхем i  поклав  на  тацю з
куркою.
     -  О перлина  багдадських  торговцiв  смарагдами  i прянощами!  Славний
знавець коней  i цiн на них по всiх портах моря-океану! Окраса цього дивного
корабля! Вiн просто  дурний ще хлопчик, вiн  забув тобi сказати, що я в тебе
купив тi фiнiки, що на денцi корзини. Вiн не встиг, бо я довго шукав динара,
найкращого для тебе, о Джафаре!
     Джафар  покрився  потом, мов  росою, вирячив  очi  i  зрештою спромiгся
вичавити хрипко:
     - Та яке камiння?! Я камiнням не займаюсь! Конi часом бували,  але  вже
давно...  Дурницi якiсь!.. Фарби мiй фах, i дерево для  будов...  Але  прощу
тебе, краще сiдай до трапези i поснiдай зi мною...
     Джафар знов порожевiшав i став улесливим i усмiхненим.
     Алi продовжував смоктати фiнiкову кiсточку.
     Волоокий молодик обернувся до хлопчика:
     - Принеси глек i тазик...
     Хлопчик,  наче  прокинувся, поволi рушив до велико©  корчаги.  Наповнив
черепком по вiнця глечик i поспiшив до каюти.
     Молодик облив руки, втерся рушником Джафара i сiв навпроти Джафара.
     - Ти, син  грiха, геть!  Коди  буде  потреба, покличуть! -  забулькотiв
Джафар.
     Малий  вклонився i  обережно  порачкував  з каюти,  прихопивши легеньку
корзинку з фiнiками на денцi.
     Бiля жаровнi  кухар  по©дав  смажену  рибу, редьку, пiдсохлi  пампушки,
запивав  прохолодною водою. Бризкаючи  слиною i крихтами,  пробелькотiв ледь
зрозумiло:
     - Чого  там Покiйник галасу╨? Ти що -  украв  його  фiнiки?! Вiн завжди
бо©ться, що в нього щось вкрадуть...
     Малий повернув корзину  боком, вiдкинув  кришку i показав кухаревi штук
вiсiм фiнiкiв.
     - Це менi...
     -  Оце все тобi? -  здивувався кухар, але  потiм прогунявив, покрутивши
бiля скронi: - Точно, що вiн повередився розумом, як  сiдницями  забив свого
мучителя... Але на торговi справи у нього якесь боже благословення...
     ╡ кухар простягнув руку в корзину i взяв собi половину фiнiкiв.
     Алi  було байдуже - вiн увесь горiв  вiд сорому, що отак не стримався i
поцупив цього  чортового фiнiка. Його аж  нудило вiд сорому.  ╡  вiн не  мiг
з'©сти решти фiнiкiв...
     ╡ спати голодний вклався, тiльки води випив цiлий глек.
     Вiн  лежав голiчерева, слухав цвiркунiв i споглядав обсипану iскристими
зiрками чорну небесну безодню.
     Десь кричали гидкими голосами шакали i схлипувала болотяна птаха.
     Потроху сором спадав, але  на його  мiсце напливала  злiсть. Злiсть  на
себе, що не  втримався й спокусився. Вiн аж заплакав,  аж вкусив себе щосили
за руку. А за злiстю пiднялася зненависть на багатих сильникiв. Ревна образа
на ©хню зневагу i зажерливiсть. Ось цей Джафар Покiйник - як його мучили, то
вiн  страждав! А як ти мучишся вiд голоду, так  тобi  це, виходить, не мука?
Одного фiнiка пожалкував?.. Бач, i камiнням торгу╨!.. А торговцi камiнням  -
то мiхи  iз золотом... Чого б вiн отак спiтнiв з переляку, якби цей мосулець
не виказав якусь небезпечну та╨мницю?..  Чи, може, цей ненажера бо©ться, щоб
хтось не довiдався, що вiн торгу╨ камiнням?..  Ось вони якi, багатi©  - злi,
пiдозрiлi, ненажери i боягузи! Полохливi, як гi╨ни!..
     Бiльше про багатi©в Алi думати  не захотiв. Вiн почав думати про чудеса
-  про  летючих  драконiв  -  летючих крокодилiв  з  крилами,  як  у кажана.
Невеликого крокодила вiн бачив. ╡ тепер намагався уявити, як же той крокодил
летить - чи хвiст у нього пiд час лету висить чи нi?..
     Сон i невиплаканi сльози зморили сина смiттяра, i вiн поволi  занурився
у теплий морок.
     Крiзь дрiмоту ще чув  чийсь зойк увi снi i щось нiби закапало з корабля
у воду, наче хтось вилив воду iз чашi.

     Прокинувся Алi, бо його штовхали п'ятою пiд ребра. Вiн розклепив повiки
i побачив над собою перелякане й розлючене водночас лице кухаря.
     - Прокидайся,  байстрюченя! Бiда!  Ангел  смертi,  Азра©л,  завiтав  до
нас...
     Алi сперся на витягнутi руки i люто видихнув у посмалену пику кухаревi:
     - Якщо ти,  мiй господине, ще раз скажеш, що я байстрюк,  я  тобi вночi
горлянку розчикрижу!  Вiд  вуха до  вуха!  -  Малий чув  такi  похвальби  на
М'ясному базарi.
     - А! - заволав кухар. - Тримайте мене, бо я заколю цього поганця!
     Проте байстрюком вiн Алi вдруге не назвав.
     До кухаря легко пiдскочив огрядний капiтан i шарпонув за плече.
     - Цить, дурню!.. Тут та╨мна смерть! -  сичав вiн на свого пiдлеглого. -
Стражники усiх нас  замордують сво©ми допитами. ╡ншi  тим часом прибудуть до
Басри i дорого всi спродадуть...
     Кухар безтямно подивився, на капiтана, на малого i щось собi замурмотiв
пiд носа.
     А син смiттяра,  сотворивши  молитву  (як вчив  його  батько,  ревнивий
мусульманин  - крiм вина, звичайно), заходився  чистити посуд.  Коли вiн все
приготував, що вiд нього вимагалося, то витяг задубiлi шмати пампушки,  взяв
з корзини солодку цибулину.
     Поки  всi  камешилися  бiля мерця, тихо сварилися  про щось,  про  щось
домовлялися, малий  з  насолодою  з'©в таку смачну цибулину i сухi окрушини.
Навiть сльози не виступили.
     Мертвяк його зовсiм не цiкавив, бiльше  того, вiн його дуже лякав, як i
всякi мертвяки.  Хоч  i не прислухався навмисне  син смiттяра i навмисне  не
дивився на  бак  сафiни,  вiн  знав  уже напевно, що нагла смерть наздогнала
чорнобородого здорованя.
     ╡ раптом до хлопця прийшов переляк вiд  власного бунту проти  старшого.
Переляк i водночас лють почали його просто  трусити. Навiть зуби  стукотiли.
Та  вiн  зразу ж  вирiшив, що  нехай  його заб'ють, але  вiд  сво©х слiв  не
вiдречеться.  Його судомило з  такою силою, що вiн не мiг всидiти  на мiсцi.
Тому вирiшив, поки дорослi влаштують все з покiйником, вловити риби.
     За каютою Джафара, за паками льняно©  пряжi скинув Алi сорочку i штани.
А  поясом, довгою  замизканою  ганчiркою,  обгорнувся - негоже  було  бiгати
голяка - волосся починало щедро сходити на його худющому тiлi.
     Без  жодного плюскоту хлопець скочив у  воду.  Вiдразу вiдчув, як  його
потягло течi╨ю вздовж борта сафiни. ╡ що вiн зразу ж  побачив - бризки кровi
на промащених бiтумом дошках.
     ╡ зразу ж в його головi виникла картина - чорнобородий купець не завжди
лягав з усiма  покотом пiд  напнутим  повстяним покривалом. Бувало, що серед
ночi вiн вилазив iз загального гурту i  вмощувався бiля самiсiнького  борту,
загорнувшись у теплий вовняний плащ.
     Малий уже проплив  сафiну  i зачепився руками за  греблю, за  очеретянi
в'язанки, що  скрiплювали землю.  Вибухла нараз  думка: "Невже отой старий -
хашашiн, i  вiн зарiзав уночi чорнобородого?!" Далi думка та не полинула, бо
пальцi  намацали  в заглибинi  мiж  двома в'язанками  очерету  хвiст  добро©
рибини.
     Алi  щосили  хапонув  повiтря  -  i  занурився  пiд  воду.  Риба   була
здоровенна, i коли вiн просунув обидвi руки ©й у зябра i потяг на себе, вона
вся туго  зiпнулась, потiм  пружно  розправилась, боляче  зачепила  колючкою
спинного  плавця  по  грудях.  Вiн  все  ж  прихопив зубами  мiсце з'╨днання
риб'ячо©  голови  зi  спиною  i  щосили  стиснув  щелепи.  Риба  забилася  з
неймовiрною силою, та зразу ж i обм'якла. Алi  ледь вiддихався, коли виринув
на поверхню.
     На сафiнi ж нiяк не могли дiйти до повно© згоди, що ж дiяти?
     Тому  хлопчина  встиг зловити  ще трьох вусачiв i  назбирати  на  схилi
греблi сухих буйволячих кiзякiв.
     З рибою вiн перелiз  на сафiну по кормовiй  линвi, вдягся i таким самим
робом повернувся на берег по кiзяки з великою торбою.
     Крiм  кiзякiв вiй ще пiдiбрав,  де тiльки мiг, сухi тростини, луску вiд
пальмових стовбурiв.
     Хлопець роздмухав жар, що зберiгався у глибинi жаровнi,  i  на власному
паливi засмажив власну рибу.
     Зрештою мерця з  судна  вiднесли на другий човен стражникiв.  ╡ зразу ж
три судна  вiдчалили,  розпустили  повнi  вiтрила i  хутко попливли вниз  за
течi╨ю.
     Кухар заходився готувати рибу  i мiсити тiсто на  оладки. Вiн аж  сичав
вiд  злостi, коли звертався до  хлопчика.  Малий  мордувався  страхом  перед
кухарем i злiстю на себе, що вiн так необачно пригрозив старшому. Та вирiшив
-  що б  там  не було, а  страху свого  не являти людям i вiд  слiв сво©х не
вiдмовлятися!..
     Тим, часом на сафiнi вiдбувалися дивнi речi.
     Купцi, не такi  грошовитi, як Джафар Покiйник, всю мандрiвку ©ли разом.
Тепер  кожен  купував  у кухаря собi  окремо. ╡ це виходило кожному набагато
дорожче.  Джафар не вилазив  iз  сво╨© каюти. Тiльки звiдтiля час  вiд  часу
з'являвся вирлоокий мосулець. Та двiчi влазив туди капiтан.
     Синовi смiттяра випав су╨тний день.
     Вогонь  у  жаровнi  горiв  вiд   ранку.  Його  треба  було   увесь  час
вирiвнювати, щоб не чадiв сизим димом. Треба було чистити й патрати рибу.
     А курей скубти й смалити.
     За кожним криком  купця чи збирача податкiв доводилося бiгти й подавати
воду й рушника.
     Вiднести ©жу © забрати посуд назад.
     Мити посуд.
     А мiдний посуд ще й пiском вiдтирати.
     День  прогаласував над головою  малого  мов  у  сивому  дурманi.  ╡  до
самiсiнького вечора вiн не з'©в анi крихти.
     Лише пив i пив холодну воду з великого глека.
     Тому  не  дуже  добре запам'ятав,  як  зникли  заростi  очерету  i  над
тонесенькою смужкою берега постали га© фiнiкових пальм.
     За пальмами,  наче  величезнi плетенi  корзини, на клаптиках пiдвищено©
сушi лiпилися одна до одно© очеретянi домiвки рiчкових арабiв.
     По залитих водою полях,  якi  були  за греблями, на нижчому рiвнi,  нiж
сама рiчка, ходили чорнi, товсторогi буйволи. Така була  вода нерухома, що в
нiй, мов у найкращiм срiбнiм дзеркалi, все вiдбивалося без жодного порушення
лiнiй, лише догори ногами.
     Сафiна й  перша  лодiя стражникiв  трохи  приспустили  вiтрила, i судна
зразу стишили хiд,
     А  трет╨ судно приткнулося  носом  до греблi, якраз навпроти пiдвищено©
дороги до селища.
     Швидко зiбралися до  сафiни  озернi  араби. ╡ один збирач податкiв,  що
чомусь виявився на тюркськiй лодi©, повiв з поселянами розмову. Вiн пiдiймав
руки до неба, розводив широко на боки,  хапався за голову, бив себе кулаками
в  груди. Певно, то був добрий знавець цих людей з озерного  краю, бо швидко
скiнчив сво© казання, щось вийняв з-за пазухи i передав у руки шейховi.
     Хлопчина кра╨м  ока  побачив  -  шейх  змахнув  рукою, i  добрi  хлопцi
пiдхопили мари з лодi© та перенесли на тонку смужку греблi.
     Матроси з лодi© вiдштовхнулись вiд землi жердинами, i течiя та бадьорий
вiтерець дозволили лодi© наздогнати iнших мандрiвцiв.
     Тiльки тонесенька смужечка землi пiднiмалась  над плесом рiки - i зразу
ж  над водою  виростали сотнi, тисячi, сотнi тисяч пальмових стовбурiв. Вони
пiдносили в склисте й розпечене бiрюзове небо темно-зеленi вiяла  пальмового
листя.
     Русло  зробило  зворот, i лодi©  винесло в  широченнi, безкра© струменi
Шатт-ель-Арабу - злитих вод правiчних рiк Тiгру та ╙вфрату.
     ╡ з хлопчикових очей назавжди зникли поселяни, що з марами над головами
бiгцем  просувались  по  тонесенькiй,  мов   волосинка,   смужцi  греблi.  ╡
здавалось, що то ожили учнi пророка ╡си, i вiльно собi ходять по водах.
     Безмежна  ширина  Шатт-ель-Арабу в цi веснянi днi наповнилася  безлiччю
вiтрильникiв.  Хоча всi  вони  були  добре  впакованi  вантажем  i  осiли  в
каламутнiй водi, рухались  вони швидко й поспiшали  наввипередки  i вниз  за
течi╨ю, i вгору проти течi©. А вiтер весь час був низовий, з пiвдня. Надимав
сво╨ю вогкiстю вiтрила вiд право© руки.
     Та  вправнi  капiтани  так  ставили  сво©  навкiснi  вiтрила,  що  вони
напружувались мов велетенськi сiрi воли i тягли сво© лодi© i вгору, i вниз.
     Алi  вже на другий день призвича©вся  до шаленого  поспiху  в  роботi i
встигав  споглядати   й   безкраю  рiчку,  й  далекi   пальмовi  береги,   i
запам'ятовувати що було цiкавого на тих вiтрильниках, якi вони зустрiчали на
сво╨му шляху.
     За день ходу до  Басри, мiста  на водi, мiста-брами до свiту чужого, не
арабського  - мiста, вимрiяного  для купцiв i мандрiвцiв  не менше, нiж  для
всiх  правовiрних Мекка та Медiна, капiтан  винайняв  у  прибережному селищi
лоцмана. Цей пiдстаркуватий, але мiцний широкоплечий чоловiк став  поруч  iз
стерновим на деменi i почав керувати рухом.
     Капiтан пiдняв на ноги всiх матросiв i порозставляв на потрiбнi мiсця.
     А  лоцман-поводир усе приглядався до берегiв,  до  острiвцiв,  порослих
пальмами, i наказував стерновому:
     -  Праворуч, праворуч!  Тепер лiворуч.  Прямо, прямо! Тримай он  на  ту
поодиноку зламану  пальму! - Задирав пiдборiддя  i кричав  капiтановi: - Хiд
тихiше!
     А капiтан верещав на матросiв, що вчепились у линви снастей:
     -  Пiдтягай,  пiдтягай  вiтрило!   Рею,  рею  розгортай  на  три  кроки
лiворуч!!!
     Матроси напружувались  до набрякання жил  на руках i шиях, щосили тягли
линви й канати. ╡ всi блоки та дерев'янi частини - щогли i ре© - вiдповiдали
на ©хнi зусилля рипiнням, скрипiнням, глухим потрiскуванням.
     Тепер  двi лодi©  зi  стражниками-тюрками  слiдували за сафiною,  точно
повторюючи всi змiни ©© курсу.
     Часом  на  широченному плесi, де,  здавалося,  й берегiв не було видно,
повз сафiну вгору пропливали одне за одним судна.
     Так близько, що здавалось - вони зараз  зачепляться реями, заплутаються
снастями.
     Малий  Алi  мав на якийсь час  перепочинок  вiд жаровнi i приступив  до
лоцмана.
     Вiн вклонився i спитав, не стримавшись, як справжнiй ╢речний багдадець:
     -  О шейх! Чому, поясни менi, темному, чому рiчка така широка, як море,
а судна  ось-ось зiткнуться  i потоплять  одне  одного?  Невже тiльки тут  ╨
достатня глибина?
     Старий  мов  тiльки й чекав цього питання, наче кiнь на ристалищi знаку
сурми в день перегонiв.
     Вiй  задер  ще вище сво╨  гостре,  горбоносе  обличчя, втягнув широкими
нiздрями повiтря i виголосив на одному диханнi:
     - Це тому, допитлива дитино, що вже не одну сотню лiт в нашому халiфатi
не було порядку!.. Розпускай,  розпускай  вiтрило!  Тримай  он  на ту  третю
могилу!  Як прибрала  руйнiвниця щастя i розлучниця людей  нашого доброго  i
славного халiфа Гаруна ар-Рашида, вiдтодi нашi халiфи занедбали дiла  вiри й
людського   буття.  Занедбали,  вiдповiдно,   й   устро©телi  та   будiвничi
спорудження  нових  гребель i  каналiв. Забули  звiздарi  споглядати  небо i
обчислювати   по   зiрках,  яка   й  коли  буде  повiнь.   Мандейцiв-знавцiв
2  не  питали  про зiрки, а  часом  ©м, як  чаклунам, вкорочували
життя...  Розвертай вiтрило  на крок праворуч!  Тримай  кермо  на  поодиноку
пальму!.. А вiд  повенi  та швидкостi ©© настання залежить кiлькiсть намулу,
що  створить обмiлини,  запори  та  пота╨мнi груди...  Розвертай,  розвертай
вiтрило  праворуч  на чотири  крокуй Стiй! Пiдтягай вiтрило!  Ти  багдадець,
цiкава дитино, у вас там течiя стрiмкiша i русло сталiше. А нам тут, менi та
iншим  рiчковим  поводирям,  доводиться  кожного  разу обстежувати  русло...
Розгортай,  розгортай на повну силу  вiтрило!  Убога тепер  ми кра©на,  хоча
халiф,  надiя  правовiрних, почав  збирати все докупи. Ах, якi  колись  були
часи! Ти зна╨ш, адже я iз старовинного басрiйського роду.  Ми жили тут ще до
вас, до арабiв...
     - О шейх! А  хто ж  ти  - ти  наче не перс i  не iудей?!  -  здивувався
хлопець.
     - Я мусульманин. Але кров'ю iз старовинного роду мандейцiв. Я знаю ©хню
мову i книги,  старi ©хнi мудрецi навчили мене знанням зоряного неба, сонця,
мiсяця. Та знання мо© нiкому не потрiбнi - люди стали лiнивi розумом. ╡ коли
я щось ©м  сповiщав заздалегiдь,  вони  це вважали чародiйством.  А чародi╨м
бути небезпечно. Гей, капiтане! Дай  перепочинок тво©м хлопцям! До тих трьох
могил  дно  рiвне  i глибоке!..  Добрi  часи минули... Люди  стали  дрiбнi i
безчеснi. Нема╨  великих людей! От  за часiв  Гаруна ар-Рашида був справжнiй
флот, справжн╨ вiйсько! Тодi  була  справжня торгiвля, справжн╨ будiвництво!
Треба  було халiфу  впорядкувати  землi  навколо Басри -  купили,  полонили,
привезли i  пригнали  до  Басри тисячi тисяч невiльникiв.  Звичайно, чорних,
негрiв, iз кра©ни зiнджiв 3. Що тут тодi було?! Солончаки, ропа i
сiль  на  поверхнi  ╢рунту!   Тодi   устро©телi   та   будiвничi   поставили
рабiв-зiнджiв  до  працi.  Вони  колупали лопатами  солонцi,  знiмали шар за
шаром, поки не з'являлась солодка земля. А мертву солону землю вони згрiбали
i  насипали над  сво©ми  мертвими товаришами! Он бачиш -  одна за одною  три
великi наче гори над  водою -  то все могили зiнджiв! Нiхто не зна╨, скiльки
©х сконало. От були часи -  всi солончаки на  фiнiковi га© перетворили! Де ╨
кращi фiнiки, нiж  басрiйськi?! Капiтане, став хлопцiв до  вiтрила! Ото я  й
кажу  - був порядок. А тепер що? Капiтане,  вiтрило на  два  кроки  лiворуч.
Керманичу!  -  Вперше широкоплечий чоловiк  пiдвищив  голос на керманича.  -
Тримай  стерно  ледь-ледь   праворуч!  Тут   лежить   затонулий  басрiйський
вiтрильник. Капiтане! Двох  хлопцiв постав на носi - нехай жердинами мацають
дно! Я,  нащадок халдейських магiв, учень знаменитих граматикiв басрiйських,
я  став поводирем  оцих ночов  з чужими лахами? Нiкого тепер не цiкавлять нi
зорянi  науки,  нi  чиста, досконала  арабська мова.  Всiх лише раду╨  тепла
балабушка в ротi та оманливий блиск динарiв!
     - Скажи, о шейх! Отi всi сугорби межи фiнiковими гаями,  то  все могили
зiнджiв?!!'
     - То  все могили зiнджiв-рабiв!.. Керманичу8!  Тримай стерно
на той острiвець, що лiворуч!.. Тут що пагорб - то могила зiнджiв...
     - О Аллах! - Вражений Алi звiв вгору руки. - Скiльки ж ©х тут було?! Не
менш, нiж пальм у гаях!
     - Бiльше!  - сказав нащадок халде©в,  жителiв прадавнього Вавiлона.- Он
яка була  сила в державi - якщо вона могла виморити працею  на  свою потребу
таку кiлькiсть рабiв. Чим бiльше рабiв - тим бiльша сила!
     - Де ж  вони потiм подiлись,  о преславний шейх? Куди вони подiлись, як
вивершили канали i греблi? Сконали всi до одного?
     -  Якби! Це було б  найкраще! З'явився  в наших мiсцях  мерзенний перс,
справжнiй  шайтан-спокусник,  i  намовив ©х,  сам же  бiлий, повстати  проти
бiлих!
     - ╡ вони повстали? ╡ ©х не повбивали?
     - Перш нiж ©х повбивали, вони  такого натворили...  Вони похапали бiлих
людей  i  зробили  рабами.  Отодi  всi побачили,  що  правду  казали  великi
книжники:   "Не  чекай  добра  вiд   людини,  голови  яко©  торкнулася  рука
работоргiвця!" ╡ тодi всi побачили, що ©хн╨ нутро  гидке й рабське, яке може
бути  лише  в чорного  раба.  Спочатку до  цих  злодi©в  поназбiгались  бiлi
голодранцi, вся ворохобна наволоч.  Вони тут воювали з вiйськом халiфа, поки
зрештою  ©хньому призвiдцю не вiдiрвали голову i не вiдправили до Багдада! А
iнших зiнджiв половину винищили, а половину загнали в пустелю за солончаковi
болота, далеко на захiд.
     - ╡ вони там померли вiд спраги?
     - В пустелi  вони вiднайшли та╨мний оазис i  збудували  там  фортецю. ╡
зараз там,  кажуть  люди, живуть.  Тiльки  хто  туди потрапля╨, той  уже  не
верта╨ться. Всiх бiлих вони вбивають  або холостять i перетворюють на рабiв.
А сво©х, чорних, нiкого звiдтiля не випускають... Капiтане! Небезпечне мiсце
пройшли. Дай  вiдпочинок  хлопцям!  Стерновий,  тримай  он на  ту  палю,  що
стирчить над острiвцем!.. А iмамом у  них якийсь бiлий ворохобник.  Помiчник
того клятого перса. Йому бiльше трьохсот рокiв. ╡ до всього вiн одноокий...
     - Триста  рокiв! - проговорив Алi, i вiд здивування йому очi полiзли на
лоба, а вуста лишились вiдкритими. Манде╨ць поглянув на  враженого хлопчика,
посмiхнувся i проказав далi:
     - Хоча один святий чоловiк, родом  iз Бахрейну, оповiдав  менi, що ©хнi
пота╨мнi вивiдувачi час вiд часу вистежують рудобородих, блакитнооких i дуже
високих чоловiкiв. Крадуть ©х, привозять i пропонують ©м добровiльно вийняти
одне око.  Якщо  полонений  згоджу╨ться,  то  його  калiчать,  посвячують  у
та╨мницi ©хньо© вiри i вiн ста╨ ©хнiм та╨мним iмамом. Якщо ж не згоджу╨ться,
його  вбивають. ╡ виходить, що одноокий  iмам живе четверту сотню рокiв i не
вмира╨.
     -  О славний  шейх!  "А скажи менi, як же дiстатись у ту фортецю, i щоб
вони не вбили i не звалашили?!
     - Для чого тобi туди дiставатись?
     - Я  хочу  дiзнатись,  чи  справдi  ©хнiй iмам  такий  старий,  чи  все
пiдроблене?
     - Хлопчику! Ти  хiба  для того полишив Багдад, щоб розгадувати та╨мницi
та шахрайства людськi? По тво╨му обличчю я бачу, що тебе покликала  в дорогу
iнша зоря - зоря мандрiв. А де мандри, там завжди чудеса... i пригоди...
     Малий Алi  затремтiв  вiд несподiванки  i  страху  -  тiльки  став  цей
манде╨ць на сафiну, а вже зна╨ все i про його задуми? А вiн же  нiкому слова
не вимовив про сво© мрi©. ╡ капiтан, i кухар думають, що вiн  з ними попливе
назад до Багдада й буде весь час прислужувати бiля жаровнi.
     ╡ всi iншi так думають.
     - О шейх! Невже ти бачиш мо© думки i мрi©? - тремтячим голосом проказав
хлопчина.
     - Бачу! Я багато чого бачу i знаю наперед...
     - Тодi скажи менi, о славний  шейх,  хто винен в смертi  купця-сiрiйця?
Кiлька днiв тому вiн сперечався iз старим купцем i лаяв хашашiнiв. А вранцi,
коли всi прокинулись, вiн був...
     Стерновий схопив за вухо Алi i притяг до себе.
     - Що ти патяка╨ш, щеня?! - засичав вiн на хлопчика.
     -  Кров  була?  -  спитав  манде╨ць хлопчика,  наче  його  й  не  мучив
стерновий.
     - Засохлi бризки на дошках борта... над водою...
     -  Стерновий! Обома руками  тримай стерно i прав он-о  на тi  поодинокi
тополi, що визирають з-за пальм.
     Стерновий зразу ж вiдпустив вухо хлопця.
     - Принеси стрiли, що лежать межи паками льону.
     -  То мо©  стрiли! Тими стрiлами озернi розбiйники мене хотiли вбити. Я
на щоглу залiз, щоб краще ©х бачити, а вони по менi почали стрiляти...
     - Принеси  стрiли...  Стерновий! На  пiвлiктя  лiворуч! -  Алi побiг по
стрiли, але його прихопив кухар i посадовив чистити зубки часнику. Захрипiв,
наблизивши обсмалену бороду до самого лиця хлопчика:
     - Що ти там, собако, патяка╨ш цьому чаклуну?! Кажи!
     - Нiчого, я...- перелякався Алi, та згадав слово  самому собi - i задер
пiдборiддя, як лоцман  -  манде╨ць: - Я питав, чи  зна╨ вiн дорогу до оазису
зiнджiв-ворохобникiв?
     -- Гляди менi! Ти,  син...- кухар озирнувся  на мандейця - i спокiйнiше
скiнчив: - ти, син грiха...
     Манде╨ць  тим  часом щось пояснив стерновому, а тодi вiдiйшов вiд нього
i, легко перестрибнувши двi корчаги i паку  пряжi, схилився над схованкою зi
стрiлами.
     Ось вiн вже стояв над жаровнею i уважно обдивлявся тонке i довге вiстря
кожно© стрiли. Потiм спитав у хлопчика:
     - Скiльки було стрiл? Ти пам'ята╨ш?
     - Сiм! Тут лишилось шiсть...
     -  Таким вiстрям дуже  легко вбити людину у  вухо. Один тiльки удар - i
лише сiпне ногами. Кровi ж... кiлька крапель... А ти, - широкоплечий зиркнув
на кухаря - син тiтки  капiтана! Хлопця не упослiджуй! Я  над ним бачу певну
зiрку.  У нього незвична  доля, а вам горе,  якщо його скривдите.  Так  його
зiрка свiдчить... Ти  ж, малий, сам взна╨ш, хто взяв твою стрiлу. А взна╨ш -
тiкай  мерщiй! З ними тобi твоя зоря не свiтить... Стрiли вiзьми i нiкому не
вiддавай. Мене знайдеш на каналi, де живе купець Бен Сахл. У нього  найкращi
троянди в Басрi... Я тебе чекаю, коли б ти не прийшов...
     ╡  манде╨ць поклав  стрiли  бiля  малого, а  сам знов перескочив  через
корчаги i паку з льоном та й став бiля стернового.
     Алi побачив, що в кухаря вiд слiв мандейця тремтить пiдборiддя.


     До Басри, славно©  i  багато©,  галасливо©  i дивно©, що  здiймалася на
берегах  звивистих каналiв  високими стiнами  ханiв  i палацiв,  сторожовими
вежами  та маяками, багдадська сафiна  прибула  в  той  час,  коли далеко за
мiстом  у   морi  починався   вiдплив.  Тодi   багато   каналiв  обсихало  i
перетворювалось на багнистi рови. Тому з корабля кинули у воду важкi кiтвицi
i зупинились у безпечному й глибокому мiсцi русла.
     Зразу  ж  до сафiни пiдпливли  два  човни  з  митниками.  Неподалiк  же
спинилася цiла зграя човнiв для перевозу людей i краму.
     Алi  подивився, як  митники, мов шакали,  кинулись все обмацувати й  до
всього чiплятись  на кораблi, i тихцем, тихцем порачкував  за каюти Джафара,
за паки з льоном. Роздягся, а  корзинка й стрiли давно були зготованi, i без
жодного плюскоту спустився  по линвi кормово© кiтвицi у воду. Каламутна вода
в Басрi була бридка на смак - i гiрка, i солона, i смердюча, та тiло тримала
добре.  Перевернувшись  голiчерева,  добро  Алi  тримав над  водою i  тiльки
пiдправляв сво╨ стрiмке плавання до  мiста - вода сама несла його.  На суднi
вiн уважно прислухався до всiх балачок  про Басру i знав,  куди йому плисти,
щоб зразу ж дiстатися до корабельних причалiв.
     Алi  плив за виром води по опадаючих каналах Басри, i смiття коливалось
навколо нього на поверхнi справжнiм килимом.
     Та  Алi вся ця гидота зовсiм не хвилювала, бо вiн поспiшав до причалiв,
де гойдалися на глибинi бiлобокi басрiйськi дхау 1,  де прихились
iндiйськi гостроносi  кораблi,  куди  припливали  навiть  широкi плоскодоннi
джонки 2 iз найдальшо© кра©ни свiту - Китаю.
     Хлопець поспiшав на свiй корабель, той, що повезе його в ╡ндiю.
     Та не все так  сталося,  як уявляв  собi Адi. До ╡ндi©  зараз  нiхто не
вирушав - ще не почалися  лiтнi  мусони 3. Лише ©х постiйна  сила
може  напнути гострокутнi вiтрила  крутобоких  дхау i  перенести  сапфiровою
синню океану  пiд стiни  казкового малабарського  мiста  Калiкута . А там  i
слони, i дикi павичi, i тигри в джунглях, i самоцвiти в рiках!..
     Та найгiрше було те, що його й  брати не хотiли на жоден корабель. Всiм
зразу  впадало  у  вiчi те, який вiн худий. Вiн  доводив, що  вiн  мiцний  i
витривалий, та нiхто й слухати його не хотiв.
     От i випадало,  що треба йому знайти той канал, де купець Сахл плека╨ в
Басрi найкращi троянди.
     Та спочатку треба було попо©сти,  бо вiд рання  вiн нiчого  не  брав  у
рота. Вiн купив у водоношi кухоль вiдразливо© солонувато© води, про яку один
книжник  сказав,  що  вона  схожа  бiльше на рiдке  холерне лайно,  анiж  на
справжню воду. Вiд  цi╨©  води  хлопцевi аж закрутило в  кишках.  Та  сушенi
фiнiки були наче медовi коржi! Хоча кожного разу потiм, все сво╨ життя, коли
клав до рота  басрiйського  фiнiка,  вiн завжди бачив перед собою масну пику
Джафара з викривленими злiстю слинявими варгами.
     Коли  вiн  до©дав  останнiй фiнiк, внизу  в  каналi з-за рогу  з'явився
човен.
     Човняр   стояв  на  кормi  i  довгою  жердиною  гнав  човен  по  мiлкiй
скаламученiй водi. На носi сидiв той самий мосульський прикажчик, тiльки вже
вдягнений у дороге святкове вбрання.
     - Агов, малий! - Мосулець спинив рухом човняра. - Що поробля╨ш?
     - Нiчого.
     - Пiдеш до мене слугою?
     Алi лише мить подумав i згодився.  "Поки усталиться лiтнiй мусон, треба
ж десь перебути i щось ©сти! Не буду ж бiля мечетi просити!"
     Юний багдадець спустився в човен, а човняр зразу ж погнав свою посудину
до базару.
     ╡  там мосулець купив хлопцевi  нову сорочку i штани, а також  маленьку
шапочку з хусткою. Потiм вони ходили по ©стiвних рядах i купували  iндiйськi
оливки, зерна фiсташковi, шпичаки цукрово© тростини, сiрiйськi зимовi яблука
(по  динару  кожне!), лущений мигдаль,  сушенi динi  з Шубаркана, Й╨менський
цукор у дерев'янiй  трубцi. ╡ ще всякi iншi добрi на©дки - i смажену рибу, i
волов'ячу печеню,  i курячi  смаженi  потрiбки,  i якiсь морськi дива. А  на
закiнчення купили ще й глек рожево© води.
     Вони  довго  крутили в  ровах басрiйських каналiв, поки  зрештою човняр
висадив ©х  бiля дерев'яних складiв. Вони пiшли вперед, потiм, коли мосулець
озирнувся  i побачив,  що  човняр  вiдплив у сусiднiй  канал, вони повернули
назад  i довго  петляли вузькими  хiдниками, поки врештi-решт  постали перед
грубезними дверима.  Старий будинок  нависав гранчастим  еркером6
над самiсiньким хiдником. Аж здавалось, що поодинокi перехожi зачепляться об
нього сво©ми високими тюрбанами.
     Мiсце було якесь дивне - кiлька крутих зворотiв каналу, на протилежному
боцi глухi стiни складiв iз сандаловим та тиковим деревом. Павiтер переносив
через  гнилий канал пасма запаху найтонших вiдтiнкiв. А малому  багдадцю  аж
серце завмирало вiд таких пахощiв.
     Мосулець  постукав якимсь  секретним стуком у  потрiсканi  й забрудненi
дошки дверей.
     У вiдповiдь не було  чутно анi  крокiв, анi якогось руху. Та враз дверi
нечутно нiби запали всередину будинку. ╡ вони вступили в прохолодну темряву.
     Тiльки тодi хлопчина помiтив у мороцi жiнку в глухому запиналi.
     - Господиня моя матiнко... Нехай хлопець перевдягнеться.
     Жiнка  допомогла хлопцевi зняти важку корзину з  голови i завела його в
таку ж темну кiмнату, як i цi сiни.
     Крiзь  ледь вiдхилене вiконне запинало  в кiмнату вливалось  свiтло.  ╡
його було  досить, щоб  малий  побачив  гору мiдних глечикiв  i тазикiв  для
омивання  рук. У  кутку  мiднi  посудини пiднiмались аж до стелi.  Малий вiд
здивування зупинився, розглядаючи мiднi скарби.
     - Роздягайся! - глухо промовила з-пiд запинала жiнка.
     Та  Алi наче зацiпило - перевдягатись при  жiнцi?!  Ще з ним такого  не
було!
     -  Давай  швидше!  Що  ти там  камешишся? -  нетерпляче  казав у  сiнях
мосулець. Хлопець тремтячими руками стяг сорочку i штани, але коли нахилився
до нового одягу на тахтi,  то побачив,  що жiнка сто©ть впритул бiля нього i
уважно розгляда╨ться  на його наготу. Аж запинало в не©  вiдхилилось. Тiльки
яке в не© обличчя, вiн не второпав, бо йому вiд всього аж в очах пливло. Вiн
зцiпив зуби,  як вдягав шапочку i закручував  хустку: на  сафiнi його мацав,
мов  скотину,  жирний  Джафар,  а тепер ця  стара жаба його обдивля╨ться, як
жеребчика на торжищi!
     Жiнка допомогла поставити корзину  на голову  хлопцевi, i вони рипучими
сходами пiднялись на третiй поверх.
     Жiнка  на  останнiх  сходинках  прохопилася  вперед  i  вiдкрила  важкi
рiзьбленi  дверi. ╡ зразу ж в очi вдарило золоте  свiтло, що випливало крiзь
решiтки вiкон сонячними  променями.  А весь об'╨м кiмнати заполонив радiсний
стукiт барабана, тонкий голос очеретяно© флейти i скиглення ребаба.
     В одному кутку сидiли тро╨  музик,  а пiд стiною,  спершись на подушки,
вiдпочивали дво╨ чоловiкiв у бiлих широких сорочках i темних плащах.
     Поки вони довго i пишно вiталися з мосульцем, Алi розклав на скатертинi
пахучi смаженi на©дки. Водночас вiн зауважив  бiля дверей  начищений тазик i
карбований глечик. Миттю подав тазик молодшому чоловiковi i плюснув водою на
його випещенi, неробочi пальцi.
     Хлопець вiдчув  на  собi  погляд мосульця i  озирнувся.  Мосулець  йому
схвально   пiдморгнув:  "Правильно,  що   першому  ти  змива╨ш  руки  оцьому
молодому..."
     Поки  сiдали до  трапези, поки  смакували всякими  на©дками, все  грала
музика.
     Алi  ж  сидiв  бiля  дверей  напоготовi  з  глеком   та  рушником.  Вiн
прислухався до кожного слова приявних. Хоча йому заважала музика, та вiн все
ж  уловлював змiст розмови - мосулець торгував на великi грошi прянощi у цих
двох  просто вбраних  людей. Хлопець згадав  розповiдi бувалих багдадцiв про
басрiйських  мiняйл-скупердя©в,  що  десятками  рокiв  носять  один плащ  та
сандалi©,  змайстрованi з  одних  латок,  бо вже  все  вiд  перших  сандалiв
стерлося на порох.
     Ще  помiтив  Алi  пожадливiсть,  з якою гостi  зжирали все,  що було на
скатертинi.
     Нараз Алi почув скрип за дверима. Вiн кинувся до шпарки, але нiкого там
не  побачив.  Натис  на дверi,  вислизнув  на  сходи  - нiкого!  Вiн нечутно
повернувся на  сво╨  мiсце.  ╡ зразу  ж почув наче глухий  скрип  за  стiною
лiворуч,  високо  аж  десь   пiд  стелею.  Хлопець  нахилився  вперед,  нiби
розправляючи  рушник,  i глянув  угору з-пiд руки  - пiд самою стелею  стiна
осiла i утворилась трiщина.  Крiзь ту  трiщину до  кiмнати зазирали блискучi
чорнi очi.
     Малий подумав, що то господиня пiдгляда╨  за трапезою. Вирiшив спiймати
©© на гарячому. Але спочатку треба було перевiрити нижню кiмнату.
     Малий знов нечутно  спинився за дверима i, ступаючи навшпиньках, потиху
спустився на перший, поверх. Музика перекривала легке рипiння сходiв.
     Тому,  певно,  жiнка  й  не  почула  крокiв  хлопця. Вона  стояла  бiля
вiдхилено©  вiконно© завiси i  розглядала стрiли - корзинка зi старим дертим
одягом стояла поруч. Алi пiдступив до хазяйки упритул.
     - Господине моя матiнко! А хто сусiди цього чудового палацу?
     Жiнка здригнулась i впустила стрiлу. Обернулась, не закривши лиця. Воно
було обличчям не зморщено© баби, а обличчям жiнки рокiв тридцяти п'яти.
     Стрiла вп'ялась у долiвку, i лишень ©© оперений хвiст дрiбно затремтiв.
     Алi ж вiд  усього нiби в  окрiп опустили - виходить, вiн голий стояв не
перед старою бабою, а перед жiнкою?!
     - А ти давно служиш купцевi Абу Амару?
     - Господине моя матiнко! Хто сусiди цього старого будинку?
     - Високий дiм  мiняйла Рустема. Багач iз багачiв, але скупий, як усякий
перс!  Та  Аллах  його покарав  - всi його жiнки  народжують одних дiвчат! ╡
рабинi  теж! - Вона ще  бiльше  вiдхилила запинало, i стало видно ©© воласту
шию з товстими складками i набухлостi повних грудей.
     Алi якось стало нiяково вiд голизни жiночого лиця й  тiла, та  вiн виду
не подав, а проказав досить твердо:
     -  Господине  моя матiнко!  Згорни мiй одяг  i зав'яжи  стрiли,  щоб не
розсипались! - Алi крутнувся на п'ятах i за мить був бiля дверей кiмнати, де
мосулець Амар пригощав басрiйських купцiв.
     Алi ж  сiв пiд  стiну i невтiшно всмiхнувся: "Певно, що не тiльки  перс
Рустем  скупердяй!  А й чистокровнi  нащадки беду©нiв -  кожний  битий фальс
щелепами затискають!"  Тепер вiн  сiв так,  щоб було йому видно шпарину  пiд
стелею.  ╡ зразу ж помiтив,  що до перших  очей ще при╨днались очi. Двi пари
очей уважно дивились на Амара.
     Алi напружив з усих  сил зiр, намагаючись краще  розгледiти тi пота╨мнi
цiкавi очi.
     Тепер вiн роздивився, що це були таки жiночi очi, бо он в однi╨© видно,
що вони пiдведенi сурмою.
     Тут молодий купець похвалив Аллаха i пiдвiвся з-за трапези.
     Та не встиг вiн розправити  всi  сво©  суглоби, як вже Алi з водою  був
бiля нього i поливав йому на руки.
     Коли  всi змили руки, Абу  Амар повiв купцiв униз, до  виходу. Музики ж
усе грали й грали, бо Абу Амар дав ©м такий знак.
     Алi чекав, коли Абу Амар випровадить гостей.
     Тiльки гостi  зникли за зворотом складiв,  мосулець обернувся i приклав
палець до рота, малому  показуючи,  щоб вiн мовчав. Хлопець пiдняв очi вгору
на еркер. Мосулець  ствердно опустив повiки - жiнка  в  еркерi крiзь решiтку
пiдслухову╨ розмову.
     Мосулець та Алi пiднялися вгору, а музики ще грали.
     Абу  Амар  спинив  рукою  гру i  показав  на  скатертину  iз  залишками
пригощення. Також кивнув головою на скатертину, обернувшись до Алi:
     -  Я  пiду  до нашо©  господинi.  По©ж, проведи музик  i зайдеш  до  ©©
помешкання.
     Абу  Амар вийшов  з кiмнати,  музики пiдхопились  i,  мов  голоднi пси,
кинулись до залишкiв ©жi.
     Хлопець знав, що в шпарину ще дивляться,  спокiйно пiдсiв до скатертини
i з-пiд дерев'яно© порожньо© обгортки Й╨менського цукру витяг смужку сушено©
шубаркансько©  динi.  А  музики хапали недо©дки  обома  руками, запихували в
рота,  чавкали i плямкали, давилися,  намагаючись  проковтнути  лакiтки один
поперед другого i бiльше другого! Алi багато чув про сушенi динi, та й запах
©хнiй  вдихав на багдадськiм Зеленiм базарi. А зараз  мiг i покуштувати. Вiн
смакував  кожним шматочком динi, намагався запам'ятати смак - хто зна╨, коли
доведеться  ще  раз  скуштувати? А  щоб  не бути голодним, Алi  взяв  товсту
пампушку.  Взяв тихо i  непомiтно, щоб нi  музики не уздрiли, нi тi,  та╨мнi
глядачi...
     Колiт зачинилися  дверi  за  пожадливими  музиками,  хлопець  зайшов до
кiмнати зi складом мiдного посуду.
     Дверi були, певно, пiдмащенi гусячим жиром, бо пiд рукою юного багдадця
нечутно повернулись.
     Абу  Амар  сидiв  на циновцi, перед  ним  були розкладенi окремо рядком
золотi динари. Мосулець  тицькав пальцем  у  монету, а потiм пiдiймав пальця
вгору.
     - Приведи трьох дiвчат!  Це шiсть  динарiв. Бо ти ©х винаймеш ще вдень.
Три динари  для спiвачки.  Два динари для  музики на  аль-утi. Це  динари на
вино. Динар  на квiти. П'ять динарiв на солодощi. Це  тобi динар за клопоти.
Дiвчат приведеш  по однiй. Одних через двiр, других через дверi,  останнiх з
тi╨© вулицi. Ось тобi на човняра... Де ключ вiд велико© кiмнати?
     - Я не  пам'ятаю... Кудись подiла... Вже зовсiм стара... голова  погано
працю╨...- замурмотiла жiнка, мацаючи себе по боках.
     - Ще раз забудеш щось потрiбне менi - пiду геть!
     -  Мiй  господине,  ласкавий  i  милостивий!  Не гнiвайся!..  Стара  я,
забуваю...  Ось вiн - ключ...-  ╡  вона  спiтнiлими пальцями подала мосульцю
великий кований ключ.
     -  Замок  змащений?  А тепер збирайся та  йди! Ти вже тут? Молодець, що
тихо ходиш.  Та  iншим  разом сповiщай  про свiй  прихiд...  Пiшли нагору  -
постелиш  менi  -  хочу  трохи  вiдпочити.  А  ти  берись  допомагати  нашiй
господинi.
     Коли вони пiднялись на другий поверх, Алi знову  збiг униз,  подивився,
чи  не вийшла  з комори  господиня, i пострибав  навшпиньках  нагору. Спинив
мосульця i показав йому, щоб нахилився.
     Пошепки, збиваючись, розповiв про шпарку пiд стелею, i про господиню, i
про мiняйла Рустема.
     -  Молодець!  -  прошепотiв  Абу  Амар,  прикладаючи  пальця  до  вуст,
розтягнутих  у посмiшцi,  а зуби  в  нього  стислись,  аж  жовна  на щелепах
заграли. - Бува╨, що й гора приходить до Магомета... Пiдемо зараз у кiмнату,
то ти все роби так, нiби ми не зна╨мо про щiлину. Все виконуй...
     Абу  Амар замкнув дверi важким ключем, а потiм вiдкрив запинала з вiкон
i  вiдхилив  дерев'янi  решiтки.  Сонце  сповнило  всю  кiмнату,  заграло на
штукових7 i гiпсових  оздобах,  заблищало  на рiзьбленiй деревинi
довгих скринь-тахтiв попiд стiнами.
     Молодик вiдкрив вiко одного тахта, i там виявилось рiзне вбрання.
     Вiн скинув iз себе плащ, сорочку, штани i лишився геть нагим. Тiльки на
ши© важкий срiбний ланцюг утримував маленький трикутний оберiг.
     Поворушив плечима - i м'язи заграли пiд шкiрою, нiби напруженi линви.
     -  Подай менi оте мастило в малесенькiм горщечку!  - показав пальцем, i
на мiзинцi запалав краплею кровi перстень з лалом-самоцвiтом.
     Хлопчик подав  хазя©ну  мастило,  i  той  почав  поволi вмащувати  себе
пахучою мастю.
     Мiцне,   м'язисте   тiло   засвiтилося,   заблищало    пiд    променями
пiсляобiднього золотавого сонця, наче вiдлите iз свiтло© мiдi.
     Абу Амар повернув горщечок  хлопцевi  i  наказав  добре  натерти спину.
Тонкий запах жасминового цвiту лоскотав нiздрi хлопцевi,  а пiд пальцями вiн
вiдчував пружнi, гарячi м'язи Абу Амара.
     Як вдягся Абу Амар, то на кришечку вiд горщечка вiддiлив  трохи мастi i
нiби запропонував, але хлопець вiдчув, що вiн наказу╨:
     - Натрись, якщо хочеш, i ти цим мастилом. Допомага╨ вiд водяних випарiв
i нiчних комах.
     Алi здер iз себе одiж,  але  вiдвернувся спиною до  стiни, в  якiй була
щiлина.
     -  Негоже  повертатись  спиною  до  старшого, тим пак якщо вiн того  не
просить...- з ╨хидною усмiшкою зауважив Абу Амар.
     Алi просто спiкся i  вiд слiв Абу Амара,  i  вiд того,  що  треба  себе
виставити перед невiдомими соглядатаями.
     Алi тер в шкiру запашне мастило, та вже аромат його не радував, а думав
вiн: "Для чого цей мосулець i  мене голяка перед  тими двома виставля╨?! Для
чого це йому потрiбно?!!"
     Не  знав, що  через  шпарку  в дверях на нього ще  й  господиня будинку
пiдгляда╨.
     Взагалi йому майже все було незрозумiле  тут.  "Чому такий величезний i
добрий будинок порожнiй i  потроху руйну╨ться? Чому в тiй кiмнатi внизу цiла
гора глечикiв i тазiв? Хто ця господиня? Вдова? Чи ╨ в не© дiти i родичi? Чи
ще хтось живе в будинку?"
     - Постели менi отут на пiдлозi! - наказав  Абу  Амар  i, коли малий все
зробив, випустив  його з кiмнати  i  закрився на  ключ.  Малий,  тiльки коли
клацнув замок, подумав, що це ж, певно, був будинок для пожильцiв, а  не для
родини. Бо хто в  сво©й хатi на кожнi  дверi ставить замок? А замки були i в
нижнiй схованцi-кiмнатi з мiддю!
     Малий  спустився вниз i виявив,  що господиня ще нiкуди  не пiшла. Тому
довелося брати Алi корзину i йти за нею на базар.
     А що базар вже сьогоднi кiнчався, то вони за пiвцiни накупили: фiнiкiв,
мигдалю,  халви,   iзюму,  левантiйських   8   горiхiв,  солодких
iндiйських стручкiв, й╨менських  сушених фiг,  ©стiвно© землi i ще  всiляких
пундикiв з iндiйсько©  та  й╨менсько©  цукрово©  тростини, солодких  медових
коржикiв та ще  всього й всякого солодкого на©дку. Корзину малий  не мiг сам
пiдняти, то вони вдвох iз  господинею тягли. З базару вони винайняли човна i
через  кiлька  каналiв  за   хвилю  дiстались   до   веселого   кварталу   -
Дар-ель-Кихабу9.
     Тут розпутницi  гуляли по вузенькiй вуличцi  цiлими  гуртами.  ╡ навiть
були  з  вiдкритими  лицями.  Але  у  всiх  обличчя  буди наче личини  - очi
пiдведенi, губи пiдмальованi,  пальцi рук вимазанi хною, на щоках  червонiли
яблука  рум'янiв.  Вони  верещали,  хихотiли,  деякi  навiть   чiплялися  до
поодиноких  матросiв,  що  ще задовго до ночi  залiзли  в це  кубло  грiха й
розпусти, не витерпiли до темряви.
     Алi стало страшно  вiд  тако© кiлькостi  вiдкритих облич,  вiд жiночого
лементу, якогось дикого,  зовсiм невеселого  смiху, вiд споглядання  жiночо©
голизни. Бо деякi повi© стояли напiвоголенi на  порогах сво©х комiрчин, iншi
визирали крiзь вiкна еркерiв, пiдперши руками оголенi груди, i  закликали до
себе соромiцькими словами чоловiкiв.
     Алi не раз  i  не два бачив жiноче голе тiло на рабському торжищi. ╡ ще
коли християнки часом купались погожого вечора  в Тiгрi. Однi були  нещаснi,
бо над ними була неволя. Другi тримались гуртом i до них нiхто з чоловiкiв i
не подумав би наблизитись.
     Цi ж кричали про себе найпота╨мнiше i торгували собою.
     Деякi  розмальованi вiтались  з господинею  будинку,  хоча вона  йшла в
глухому покривалi. Видно, ©© тут добре знали.
     Одна з цих продажних гурiй ╟ навiть переступила шлях.
     -  Що, хазяйко всiх глечикiв,  привела свого синочка,  щоб ми  тут його
позбавили недоторканостi?! Ще  й вирядила як на свято! ╡  тобi, стара гi╨но,
скупердяга ти чортова, не шкода на нього такi грошi витрачати?
     - ╡ди геть, лушпайко часнична, донька шакала! - огризнулась жiнка.
     Худюща висока повiя плюнула, та промахнулася,  а господиня пiшла швидше
вперед. Виявилось,  що вона здорова як мул. -  Алi тiльки тримався  за ручку
корзини, бо господиня будинку тягла ©© сама.
     Хтось iз  дiвок  дiйшов  до такого нахабства,  що  висмикнув iз корзини
кiлька  троянд. Та господиня  не  стала  здiймати галасу  -  вона поспiшала.
Спинилася перед охайним триповерховим будиночком, завширшки на два вiкна.
     Господиня вiдхилила запинало i постукала бронзовим  фiгурним  кiльцем у
рiзьбленi дверi. ╡, не чекаючи, коди спитають, хто стука╨, назвалася.
     -  Це  я,  моя  прекрасна  господине!  Стара  Айша!  Прийшла до тебе  в
нагальнiй справi. Вiдчини менi!
     З-за дверей почувся хрипкий дiвочий голос:
     - Заходь, стара лисице! Дверi вiдчиненi.
     Господиня Айша втягла за собою в будинок i важку корзину, i хлопця,  бо
вiн  вчепився  обома  руками  в  ручку, щоб  корзина  не  впала.  Всi  стiни
невеличко©  кiмнати   прикрашали   червонi  вiрменськi  килими,  на  пiдлозi
прослалися золотавi хорасанськi лiжники.
     Пiд стiною напiвлежала,  обпершись на шовковi подушки, маленька дiвчина
в яскравiй сукнi. Вона  повернула  широке, бiле, все в ластовиннi обличчя до
гостей.
     -  О квiтка Басри найзапашнiша! Я б нiколи не потурбувала тебе, якби не
надзвичайна справа! Один чарiвний красень,  мiй гiсть, а  до  всього великий
любитель  витончено©  гри  на  аль-утi,  влаштову╨  вечiрку  для  знаменитих
купцiв...
     Айша назвала старшого i молодшого.
     -  Знаю ©х,  знаю! Два скупердя©! Старий ще й  содомiт,  а  молодий вiд
кожно© спiдницi шаленi╨. Теж менi любителi музики! Твiй теж такий?
     - Мiй гiсть сказав: якщо ти не схочеш,  то  щоб ми вибачились i вiддали
тобi  оцi  троянди!  -  Айша  вийняла  з  корзини  букет троянд i поклала на
кипарисовий низенький столик.
     Маленька бiлолиця  закрила очi  i потягла повiтря гостро  вирiзьбленими
нiздрями невеличкого носика.
     Кiлька  разiв  вдихала  з  насолодою повiтря. Потiм  мовчки пiдвелася i
почала одягати на шию золоте намисто, на руки i на ноги - браслети. Зняла зi
стiни аль-ут, накинула на голову покривало, але обличчя не закрила.
     Айша та Алi витягли корзину на вулицю.
     ╡ тодi Айша спитала музику:
     - Кого б ти хотiла з дiвчат - Фатiму чи персiянку Нiссо?
     - Бери Нiссо, якщо ©© ще нiхто не запросив!
     Айша  покликала човняра, щоб вiн  пiдiгнав  свою  посудину до причалу i
допомiг спустити  вниз музику та  корзину. Далi  вона пiшла  до  будинку, що
еркерами нависав над вулицею i ледь не падав на протилежну будiвлю.
     Звiдти Айша вивела  в зеленiм  покривалi струнку й високу дiвчину. Вона
так обпеленала себе покривалом  по осинiй талi©, що  здавалось, переломиться
навпiл.
     Спiвачку Нiссо човняр узяв  на руки i  перенiс  з причалу в човен. Поки
вiн ©© опускав, вона боляче вщипнула його за шию.
     Човняр наморщив лоба, стис щелепи.
     - Це  тобi  за те,  що  лапав  мене!  - ╨хидно  посмiхаючись, промовила
персiянка i повела довжелезними вiями сво©х мигдалевих очей.
     Здоровань потер шию i,  криво посмiхнувшись,  протяг  руки до господинi
Айшi, що поспiшала до човна.
     - Ой  боюсь, ой-ой! - гаряче  шепотiла  хазяйка будинку i аж  затискала
стегнами човняра.
     - Господине Айша! Не чiпляйся за мене, бо впадемо у воду!
     Але  господиня наче заклякла. Зрештою куфаджi вiдiрвав ©©  вiд  себе  i
посадив на дно човна.
     Дiвчата вмостились на днi, малий скоцюрбився бiля корзини.
     Десь за  обрi╨м, за незлiченними каналами  й пальмовими гаями  наставав
приплив  у  морi,  i вода  в  каналах  Басри починала вирувати, розкриватись
дзеркальними плесами, хлюпотiти каламутними  хвилями об зеленi  ослизлi палi
гребель  та   причалiв.  Вода  каналiв  вiдбивала  позолоченi  сонцем  стiни
будинкiв,   гострi  шпилi  мiнаретiв,  зеленi  й   блакитнi  верхи  мечетей,
порожевiле,  почервонiле вбрання незлiченних  юрмищ людей, що поспiшали чи в
домiвку, чи до мечетi на вечiрню молитву салят-аль-магрiб.
     Чутно,  як  шелестять  стрункi  пальми  сво©м  величезним  листям,   як
плюскотить хвиля  об дно  човна,  як  булька╨  й лопотить  вода  межи палями
причалу.
     Поки куфаджi притримував човен бiля причалу, ©х хитало з боку на бiк, i
жiнки полохливо вчепилися  в борти.  Та ось човняр  вперся щосили жердиною у
дно i попхав човна.
     Зрушились зеленi ослизлi палi причалу, попливло у лискучо-смолянiй водi
вiдбиття квiтчастого одягу людсько© юрби, химерно зламались у струменях води
перегорнутi вiстря мiнаретiв i смарагдовi верхи мечетей.
     Вiд руху човен перестав хитатись, йшов рiвно,  i тодi музика торкнулася
худенькими пальцями струн. ╡  вони зараз же вiдповiли голосним  передзвоном.
Дiвчина  пiдвела голову i кивнула  пiдборiддям  до  струнко©  персiянки.  Та
зволожила  язиком пухлi вуста, повела плечима i  почала  спiвати з високо© i
протяжно© ноти.
     О повен мiсяцю, повен мiсяцю!
     Не свiти без потреби,
     Не витрачай свого свiтла дарма!
     Менi свiтять дукачi мо╨© любо©!
     Музика перебирала маленькою рукою  дзвiнкi струни, схиливши  кругловиде
бiле обличчя до коричневого опуклого боку аль-ута.
     Пiдвела  очi,  скинула  брови,  i  зразу ж  спiвачка  струсила плечима,
заляскала в долонi i в такт ляскоту повела приспiв.
     О Фатiмо, Фатiмо, Фатiмо,
     Зiрка яскрава моя!..
     Вони  пропливали  вузьким  каналом  пiд  гомiнкою  вулицею  з  безлiччю
харчевень i шинкiв. На  другiй строфi пiснi лемент  натовпу якось порушився,
стало чути лише  окремi рiзкi голоси. Та коли  спiвачка на мить замовкла, на
хiднику вже було тихо i всi повернули голови до човна.
     Коли ж двi  дiвчини затягли приспiв, хтось у юрбi не витримав i затяг з
ними, плескаючи з усiх сил:
     О Фатiмо, Фатiмо, Фатiмо,
     Зiрка яскрава моя!..
     Знов запала тиша,  i над  водою  лунко неслися слова  спiвачки та дзвiн
спiвучих  струн  аль-ута.  Нiссо  спiвала,  що  нехай  виллють  все  вино  в
басрiйськi  канали, бо закоханий хмiлi╨  вiд  солонувато© басрiйсько©  води,
якщо цю воду  подала йому кохана. ╡  коли спiвачка i музика затягли приспiв,
уся вулиця пританцьовувала, плескала в долонi i тягла приспiв.
     Алi вiд  переборiв дзвiнких струн, вiд  переливiв  гучного й соковитого
голосу Нiссо наче перехопило горло, наче солодкi сльози пiдкотили пiд горло.
Тiльки на мить майнула  в головi хлопчика ляклива  думка: "Чи не захворiв  я
вiд  цих  випарiв  солоно© води?"  Але  ще  мить  - i пiсня,  ©© мелодiя  та
несамовитий  приспiв стерли  всi  страхи  й  думки  i понесли  його  голосом
спiвачки в далеке син╨ море разом з коханим красунi Фатiми.
     Кружляла  пташка  над  вiтрильником  i  сiла  стомлено  на  вершок  ре©
перепочити.  Чи ╨  ще  сили у кохано©  не  складати  крил  чекання  i  чи не
спустилася вона на чужий  корабель?! Чи ╨ ще сили у кохано© не скласти крил,
чекати  його  повернення з далеких кра©в, чи не  зморила ще  втома  крил  ©©
терпеливо© любовi?..
     Матроси, вантажники  i рибалки  кричали з греблi, деякi навiть плакали,
деякi, пiднявши  над головою  руки, ляскали в  долонi i пританцьовували... ╡
човняр так пiдпав пiд чари  пiснi, що  господинi Айшi довелося його смикнути
добре за  одяг. Тiльки тодi  вiн схаменувся i швидко направив човна в бiчний
канал.
     Музика повела iншу мелодiю на  аль-утi, а розпалена спiвачка, розкривши
вуста, важко дихала, прихилила  повiки, i ©© пальцi, вмащенi хною, рухались,
нiби це вона торсала голосистi струни.
     До  малого багдадця повернулась  здатнiсть  щось думати, i  вiн з жахом
спитав себе, чи не  хворий вiн? Адже  його тiло схопила незвична млость  i в
головi  був наче  легкий туман. Човен  спинився  пiд вузьким  пiдходом  бiля
високо© стiни. Човняр  допомiг вилiзти жiнкам, потiм виставив на  палi важку
корзину з пригощенням.
     Господиня  Айша довго  перераховувала  дрiбнi  монети  в  жменi,  доки,
зрештою,  не  вiддала перевiзнику.  Вiн  теж  не  поспiшав  розпрощатись,  а
перерахував дрiбнi, майже стертi монети i сплюнув.
     -  Бодай  на  тобi  не було благословення  Аллаха  i  на  тво©х  дiтях!
Скупердяйка  чортова!  Дякуй дiвчатам - вони ублажили пiснею душу мою  -  не
хочу нi з ким зараз сваритись...
     Айша тим часом поспiшила вхопити ручку важко© корзини, Алi  за другу, i
потягли до  невеличко© хвiртки в  цеглянiй стiнi.  Айша швиденько видобула з
глибини  свого  одягу  ключа i  вiдiмкнула грубi  дверi. Поки  вони  корзину
затягували, поки  заходили дiвчата, а господиня Айша замикала дверi хвiртки,
що скорiше  скидалась  на  стулки фортечно©  брами,  Алi  встиг  роздивитись
подвiр'я. ╡ йому стало страшно - посеред двору пiд засохлою пальмою лежав на
боцi  здоровенний  морський  човен  -  справжнiй корабель. Линви  - зав'язки
обшивки поперетлiвали  - гнутi дошки де-де  повiдпадали жовтою шкаралущею на
землю i човен свiтив крутими шпангоутами крiзь  дiрки, немов загниваюча риба
на  прибережнiй рiнi. Купою валялись коров'ячi  та кiнськi черепи, буйволячi
роги, верблюжi кiстки, старi сiдла й корзини, з яких визирали шматки рiзного
дрантя.  Пiд  стiною  зачинено©,  нежило©  будiвлi здоровенна  гора  шматкiв
деревини  рiзно© породи  та якостi. Були там  також  купи  битого череп'я  i
великi корзини, заповненi фiнiковими кiсточками.
     Звивистою  стежкою через  велике,  геть захаращене подвiр'я Айша повела
всiх до триповерхового старого будинку.
     ╡  тiльки коли пiдiйшли до  важких  рiзьблених дверей червоного дерева,
Алi второпав,  що це  ж  той самий будинок, до якого  вiн сьогоднi  с  iншо©
вулицi вперше вступив.
     У кiмнатi  з  одними глеками  Айша витягла з корзини квiтки i  загадала
дiвчатам сплести з них вiнки.
     Корзину з на©дками заперла в комiрчину i вискочила зустрiчати повiй.
     Алi не  побачив,  як вона ©х привела  i  через якi  дверi, бо вiн добiг
нагору до Абу Амара.
     Дверi були  вже  вiдчиненi, а сам Абу Амар  сидiв пiд стiною, вбраний у
тонкий  перський  каптан,  бiлу льняну  сорочку,  перепоясаний  дорогоцiнним
срiблотканим поясом.
     Мосулець сидiв  непорушно,  стулив  повiки  i перебирав  чорнi  зернини
пацьорок.
     Алi,  не  чекаючи   наказiв,  заходився  прибирати  постiль,  пiдмiтати
пiдлогу, протирати пил з рiзьблених тахтiв.
     Потiм вiн попiдмiтав сходи.
     Внизу почулися верескливi дiвочi голоси.
     Айша  покликала  малого  вниз, i вiн  при свiтлi тьмяно©  лампи побачив
трьох дiвчат -  розмальованих  наче глечики. Вони щось шепотiли  одна однiй,
хихотiли,  кривлялися,  наче мавпи  в  клiтцi,  i з неприязню  поглядали  на
спiвачку та музику.
     Айша  сказала  однiй  повi©,  перевдягненiй  на  хлопчика,  так  званiй
гуламiйят 2":
     - Понесiть нагору з хлопцем корзину. Але  та  вiдкопилила червонi пухлi
вуста, як двi вишнi, з тонким чорним пушком на верхнiй губi:
     - Я не служниця-наймичка, щоб тягати корзини.
     Довелось Айшi з Алi перти нагору корзину з пригощанням.
     Запалив  вогонь  Алi  у  чотирьох свiтильниках,  розстелив  скатертину,
розклав на нiй всякi ласощi.
     Мосулець пiдвiв  очi на  хлопця -  i  малий Алi злякався:  погляд був у
нього зовсiм чорний i холодний, а лице  таке,  як у рiзника, коли зготувався
вдарити вола ножем. Мосулець пiдвiв непомiтним рухом лiвицю i приклав пальця
до сво©х  стиснених  вуст. ╡ Алi добре  його зрозумiв:  "Мовчи  i не подавай
виду, що б не сталося!" ╡ малий теж мовчки i швидко опустив повiки: "Розумiю
i пiдкоряюсь".

     Знизу  почувся  передзвiн  аль-ута, почав наближатись,  пiдiйматися  до
кiмнати.  Ось  розчинились  дверi, i бiля  порога стала  Айша,  загорнена  в
покривала. А попри не©  вступили в  кiмнату  малесенька музика та,  вихляючи
крутими стегнами, спiвачка.  ╡  далi вже, на певнiй  вiдстанi, хихикаючи  та
штовхаючи одна одну, вступили розмальованi повi©.
     Музика  бадьоро  перебрала  струни,  i персiянка проспiвала  привiтання
мосульцю i благословення всьому дому.
     Мосулець же лагiдно поздоровив усiх прибулих i показав рукою пiд бокову
стiну - де вже Алi розклав подушки i розгорнув квiтчастий килим.
     ╡ ось всi розсiлися, i сам Алi притулився навпочiпки до дверей, готовий
щомитi схопитись i виконати наказ Абу Амара.
     Абу Амар пiдняв руку - i зразу ж Алi був поруч.
     - Пригости дiвчат солодощами!
     Алi нахапав на  тацю  всього потроху i  з такою  мiшаниною  пiдiйшов до
спiвачки, як до найстаршо©.
     Вона ж узяла тацю з його рук i подала музицi.
     Та   вибрала  собi  якийсь  медовий  коржик  i  обережненько  вiдхилила
пригощання.  А  спiвачка  без  поспiху  вибрала   найсмачнiшi  i  найдорожчi
солодощi. ╡, не озираючись, передала трьом дiвкам решту. А тi вже заходились
над пундиками, аж плямкання було чути.
     Музика тим часом пiдтягла струни, пiдправила лади аль-ута i тонесеньким
голоском заспiвала:
     Щедрий господар -
     Взiрець для купця-багача,
     Щедро подав його слуга
     Щедрi дари землi -
     Все гостям запрошеним
     Для весело© втiхи,
     Слуга твiй хлопець меткий,
     Добрий буде iз нього
     Товариш в кривавiм бою.
     Алi вперше чув, як  складаються  вiршi, отак зразу, як ото птах щебече?
На багдадських базарах спiвцi часом складали  пiснi в присутностi захоплених
болiльникiв-слухачiв. Але то були пiснi про вiйськовi подвиги предкiв чи про
нещасне кохання, а  малого Алi  те зовсiм не  цiкавило.  Знов дивне вiдчуття
якогось  чи  то  туману,  чи то  млостi  напливло  на хлопця,  хоча  в  цi╨©
плосколицьо© невеличко© дiвчини не було нi сили голосу, як  у персiянки,  нi
п'янкого звучання.
     Здивувався собi Алi i навiть вщипнув себе, бо подумав,  що вiн сьогоднi
цiлий день  крутиться,  а  ©в лише в полудень.  ╡ чи млость у  нього не  вiд
голоду  раптом? Але й голоду  особливого вiн не вiдчував -  ©сти хотiлося як
завжди.
     Хлопець перевiв  очi на  свого тимчасового господаря.  Бо вiн знав,  що
настане  час,  коли  Аллах  поверне до  нього  обличчя  удачi.  ╡  вiн,  Алi
аль-Багдадi,  попливе  за  обрiй  на  бiлобокому,  крутобокому  басрiйському
вiтрильнику.
     Побачив, що нiздрi його хазя©на роздулися, немов нiздрi ошалiлого коня.
Подумав вiн: „Чом  я  не  манде╨ць?!  Що  вона,  ця музика, проспiвала
образливого,  поганого? Коли  такi  обличчя  у  вантажникiв  на  багдадськiм
базарi-суку, вони вже не сперечаються - в ©хнiх руках блищать ножi!"
     Абу Амар же  клацнув  пальцями, i  Алi, немов стрибунець,  пiдскочив до
нього.
     Мосулець стяг з мiзинця важкий  перстень з червоним  лалом,  поклав  на
порожню тацю i прошепотiв:
     - Вiднеси  музицi Кадарi© i скажи  ©й, щоб вoна  згадала  слiди старого
бабiя Омара i пройшлася по тих слiдах сво©ми маленькими нiжками.
     Хлопець виконав побажання хазя©на.
     Запала  дивна тиша,  коли  музика  Кадарiя крутила  в  тонких пальчиках
iскристий  червоний  лал. ╞© подруга  Нiссо збiлiла лицем пiд товстим  шаром
рум'ян, а нiгтями вп'ялася у власнi долонi.
     Тро╨  повiй  виструнчились, витягли  ши©,  як базарнi голоднi суки бiля
брами бойнi. Музика вдягла перстень, i тепер лал спалахував за кожним злетом
руки над золотавою декою аль-ута.
     Кинули мене друзi i серце стражда╨,
     Прагну стрiти кохану, зiтхаю весь час,
     ╡ для чого поради, i для чого люб'язнi пiдказки,
     ╡ на що сподiватись, як невiрна кохана?
     Хто потiшить мене? Нащо в серцi надiю плекати?
     Так i буду я жити, лише смерть менi душу розрадить.
     На очi красунi-персiянки Нiссо напливли сльози, вона до кровi прикусила
нижню губу.
     От  ©© Алi зрозумiв зразу  -  вона  не знала цi╨©  пiснi i  не могла ©©
проспiвати  сво©м  чародiйським голосом, вiд  якого наморочиться в  головi i
млость розлива╨ться в грудях.
     Зате наступну  пiсню  -  тiльки  почала  Кадарiя,  як  Нiссо  пiдхопила
ридаючим солодким голосом i вже вела всю до кiнця.
     В цей час стали в  дверях тро╨ - два купцi, що вже трапезували сьогоднi
вдень з мосульцем; третiй  був  у шкiрянiй куртцi-панцирi i при збро©, одязi
стражникiв.   За   поясом   Й╨менська  джамбiя  21   в
дорогоцiнних пiхвах, при боцi дорога дамаська шабля2.
     Нiхто з трьох не порушив спiву пишногрудо© персiянки.  Абу  Амар теж не
ворухнувся, не  повiв  i пальцем, поки лилася пiсня i  дзвенiли  струни  пiд
тонкими  пальчиками  Кадарi©. Лише коли  вiдбринiла остання струна, Абу Амар
пiдвiвся i. пiшов до дверей вiтати гостей.
     ╡ що здивувало Алi: коли мосулець вiтав  озбро╨ного чоловiка - очi його
свiтилися щирою радiстю, а усмiхнене лице було сповнене велико© поваги.
     Далi пiшла робота для Алi - вiн допомагав змити руки гостям, подавав ©м
солодощi, бiгав униз до господинi Айшi за глеками вина.  Обносив усiх вином,
всiм пiдливав у чашi,  дозирав  за  свiтильниками -  щоб ╢ноти  не  чадiли i
полум'я не блимало.
     Лише озбро╨ний робив вигляд, що перед ним не вино, а запечатаний глечик
яблучного   соку  з  лавки  торгiвця  Сахла,  того  самого,  в  якого  росли
бiло-червонi троянди.
     - Це правда яблучний сiк? Так? На вино зовсiм не схоже.
     Йому всi хором вiдповiдали;
     - Це чистий яблучний -сiк! А яблука найкращi - сiрiйськi!
     Якраз Алi пiдливав у чашу однiй повi© пахуче  солодке  вино,  i вона не
втрималась, прошепотiла:
     -  П'яниця  i  бабiй!  Ще  й  уда╨  з  себе,  шакал,  чистого мухтасiба
3.
     Озбро╨ний гiсть  чи не  найбiльше  випив повних чаш  "соку" i  покликав
пiсля цього Алi.
     - Принеси менi ще соку яблучного! Тiльки дивись, щоб не було  в ньому й
краплi  вина! Пророк заборонив нам уживати вино, а його заповiти  - святi! -
Вiн  пiдняв  товстого  пальця  вгору   i  похитнувся  усiм  тiлом,  ледь  не
завалившись на скатертину з пригощанням.
     Гостi-купцi  були добре  пiдпилi,  тiльки  мосулець  не  виявляв  ознак
сп'янiння, хiба що легкий пiт виступав на його засмаглому обличчi.
     Повi© та спiвачка теж добре  сп'янiли, певно, що й музика Кадарiя трохи
пiдпила, бо  вона,  це добре Алi помiтив, час  вiд часу  крутила  на  пальцi
перстень i милувалася спалахами кривавого лала.
     Мосулець  попрохав  проспiвати  вiрша  Омара  про  газелей,  i  Кадарi©
довелось i  спiвати, й грати самiй - Нiссо лише весело хихотiла i розпустила
поли свого  халату  так, що  у вирiзi сорочки були  добре виднi великi  бiлi
опуклостi грудей.
     Та стражник чомусь не зацiкавився ©© щедротами, а  тодi, коли  стомлена
Кадарiя  попросила перепочинку, покликав до  себе  дiвчину, перевдягнену  на
хлопця.
     - Я стражник i всi це знають! А тому я повинен пересвiдчитися  - чи  ти
дiвчина,  чи ти хлопець? Якщо ти хлопець,  то ти бiглий  раб Сахла. ╡  я маю
тебе йому повернути. Я давно вже йду по цьому слiду.
     Мосулець напружився,  це зразу помiтив  Алi, та  крiм  нього  нiхто  на
мосульця не звернув уваги.
     Обидва купцi почали переморгуватись мiж собою i тихенько похихикувати в
бороди.
     Тим  часом  стражник  посадовив  повiю  поруч  себе  на  килим i  почав
розв'язувати  ©© пояс, здирати з не© каптанчик,  знiмати з  голови  шапку  i
залазити в пазуху.
     - Ану знiмай сорочку!  Щось я нiяк не намацаю  в тебе грудей, певно, ти
хлопець!
     ╡,  не чекаючи,  поки дiвчина знiме сорочку, сам здер з не©  одежину. ╡
перед  всiма бризнули ©©  маленькi  тугi груди,  всi в  червоних  плямах вiд
безжальних лабет стражника.
     - Дiйсно - ти дiвчина... Хоча дуже схожа на  раба цього клятого мiняйла
Сахла. Слухай, а ти танцювати вмi╨ш?
     ╡, не чекаючи, що вона вiдповiсть, вiн покликав двох ©© подруг.
     - Кастань╨ти взяли з собою? Добре! А бубона нема? ╙? Чудово! А ну йди i
танцюй!  Та  дивись менi, щоб  з Й╨менськими придиханнями, з  негритянськими
вихиляннями, з  магрiбiнськими зойканнями. Дiвчина потяглася до сорочки,  та
стражник боляче вдарив ©© по руцi.
     - Танцюй так, щоб усi бачили, що ти дiвчина!
     Ляснула  долонею  одна  блудниця  в  невеличкий  бубончик,  а  друга  -
застрекотiла кастань╨тами.
     Напiвоголена  схопила з пiдлоги  пояс i  пiд стукiт бубонця  вийшла  на
середину помешкання, обгортаючи довгий червоний пояс навколо тонкого стану.
     Дiвчина танцювала  добре, i  навiть спiвачка i  гостi  почали ляскати в
такт танцю.
     -  Тихо!  -  нараз  закричав  стражник  i,  не  чекаючи,  звернувся  до
басрiйських купцiв: - А раптом той бiглий раб ╨внух або  гермафродит? Як ви,
шановнi, вважа╨те? Може так бути?!
     Обидва купцi весело й п'яно закричали:
     - Може, може бути!
     Мосулець з усмiшкою схилив голову, але слова не подав.
     Стражник пiдкликав  до себе танцiвницю i почав сам на нiй  розкручувати
пояс.
     Без  пояса шовковi  шаровари  зiслизнули  з ©©  худих  нiг  i впали  на
пiдлогу.
     - Слава Аллаху! Дiвчина! А то вже думав - доведеться  полишити шляхетну
компанiю i вiдвести втiкача до мiняйла... Танцюй, дiвко, i звеселяй нас!
     Крутилася в шаленiм танцi блудниця - вуста  розкритi, очi безтямнi. Але
тiло вiдгукувалось на кожен удар бубонця i трiскотiння кастань╨т.
     На  здивування  всiх,  музика  Кадарiя  пiдстро©ла  аль-ут  i  дрiбними
краплями задзвенiли його струни. Всi  аж пiдстрибували на  мiсцi,  шарпались
тiлом, трусили плечима. А Нiссо сп'янiлим солодким голосом завела соромiцьку
пiсню.
     Стражник  раптом  пiдхопився  i,   згарбавши  танцiвницю   здоровенними
лабетами, понiс ©© пiд стiну на м'якi подушки...
     Музики  замовкли,  приголомшенi  дiями  стражника,  але мосулець в тишi
промовив:
     - Музики! Продовжуйте гру!
     Тонесеньким  голоском засмiялася Кадарiя  на  зауваження  Абу  Амара  i
задзвенiла  струнами. Загуркотiла бубоном  блудниця, заклацала  кастань╨тами
друга. Старий i молодий купцi плескали в долонi...
     Гармидер  настав  неймовiрний!  Всi  просто   оскаженiли,   споглядаючи
стражника i блудницю.
     Алi не  витримав  i пiдвiв голову, щоб подивитись на шпарку  пiд стелю.
Вiн просто вже не мiг побороти заборону -  його цiлий вечiр тягло подивитися
на ту щiлину, та╨мницю яко© вiн перший узнав. В щiлинi  блищали чи©сь чотири
ока.
     Алi зразу  ж нахилився до глечикiв з водою, щоб нiхто не перехопив його
погляду. Та було  пiзно -  Абу Амар  вже кликав  його  до  себе i  зашепотiв
хлопцевi на вухо:
     - Важиш головою! На перший раз - вибачаю, вдруге повториш - годуватимеш
крабiв  у каналi!  - ╡ голоснiше, щоб  усi чули: - Вiдчини дверi  в  сусiдню
кiмнату, вони зразу за килимом! Запали в кiмнатi свiтильник, постав воду!
     В напiвтемрявi Алi нечутно вiдхилив край  килима, зразу за ним  намацав
дверi, i  вони  без звуку вiдвернулись  усередину невеличко© кiмнатки. Крiзь
високе вiконце пробивався промiнь мiсяця i клав дивний вiзерунок на долiвку.
Хлопець, полишивши мiдного глека i тазик, поспiшив до хазя©на.
     - Там видно й без свiтильника - мiсяць через вiконечко пада╨.
     - Я бачу, ти стомився й тому верзеш дурницi, - зашепотiв йому мосулець.
     А всi навколо дiйшли до сказу, спiвали дурними голосами похабну базарну
пiсеньку.
     - Вiзьми халви та родзинок i поспи.
     - Де?
     - В кiмнатi Айшi. Скажи ©й, що я наказав.
     Алi в темрявi загрiб зi  скатертини в шапку добрi куски халви та  жменi
родзинок.  Ще  йому межи пальцi попали  фiсташки,  фiнiки,  медовi  колобки,
сушенi  смокви,  але  з цього  вiн  не  прихопив  нiчого.  Джафаровi  фiнiки
вкарбувалися йому назавжди.
     Коли вiн  штовхнув дверi,  то вдарив  по  лобi  господиню  Айшу  - вона
пiдглядала в дiрочку вiд сучка, але раптово© появи  хлопця не помiтила i  не
встигла вiдхилитись.
     Вона не втрималась  i  гепнулася  на сiдницi, ледь  не загуркотiвши  по
сходах.
     - Це ти, дурнику? Ледь не вбив мене, бiдолашну... Я тво╨му хазя©ну несу
вино, а ти...
     Вона не вигадала що далi сказати i сидiла так на краю сходiв.
     Алi  стояв i дивився на ©© заголенi ноги, а ступити не мiг -  вона йому
перегородила шлях.
     - Куди ти йдеш? - зрештою здогадалася спитати.
     - Хазя©н наказав менi перепочити в тво╨му помешканнi, хазяйко.
     - Ну добре, iди спи, тiльки не базiкай там багато...
     - Добре! - погодився Алi, хоча так i не второпав, чому "не базiкати". ╡
де не базiкати - "там" унизу, в помешканнi Айшi, чи "там" нагорi, з хазя©ном
сво©м? Га?!
     Вiн пiшов униз, i коли вже завертав, то пiдняв голову - господиня Айша,
зiгнувшись, заглядала в дiрочку.

     У кiмнатi Айшi тонкий вогник лампи вiдсвiчували  стократ глеки, казани,
тази i чашi.
     Бiля жаровнi клопоталася маленька, чорна дiвчина з прекоротким крученим
в кiлечка волоссям. Дiвчина  обернулась i прикрила розтуленого рота пальцями
правицi.
     - Ти хто? - спитав Алi.
     - Рабиня Айшi.
     Вона помiшувала ложкою  якесь вариво  в  мiднiм казанку. Казанок був не
закiптюжений, зовсiм свiтлий. Тому Алi вiдразу  второпав - тут рiдко готують
- бо купують ©жу в якiйсь харчевнi.
     - А тво╨ як iм'я?..
     - Джарiя. Я з кра©ни зiнджiв.
     - Не слiпий, бачу, хто ти така! Але все ж, як тебе мати звала?
     - Те iм'я тiльки мо╨... А я чую, хто ти такий!
     - Як так?
     - Слухом чую - мова твоя багдадська. Базарна мова. ╡ йдеш ти стомленими
ногами. Сова╨ш, човга╨ш ногами - спати хочеш.
     - Пригости мене юшкою, а я тебе халвою та родзинками...
     - Халви нiколи не куштувала...- i голос негритяночки затремтiв.
     Вона швидко  насипала хлопцевi в чашку гарячо© сочевично©  юшки i  дала
шмат черствого коржа. Сама ж вихопила з  шапки грудку халви, вiдщипувала вiд
не© по крихтi i кидала в червонi, наче обдертi до кровi вуста.
     Вона  сидiла, так  розставивши ноги, щоб полотняна  сорочка натяглася i
жодна крихта не  впала  на  долiвку.  Вирячила на Алi величезнi чорнi  очi з
такими iскристими  бiлками,  що - здавалося, нiби  вони  свiтились  у мороцi
кiмнати.
     Поки  Алi  висьорбав  половину сочевично© юшки, вона  злизала  з тонких
пальцiв  найдрiбнiшi крихточки  халви. Тодi хлопець видiлив  ©й щедру  жменю
родзинок.
     Вiд погляду - такого  вдячного  вiн нiколи не  бачив у  жодно© людини -
хлопець вiдвернувся.  Йому  соромно  стало, що себе вважав  часом  бiдним  i
нещасним. Ось де бiдна iстота -  за грудочку халви i жменю  родзинок  вважа╨
тебе сво©м найбiльшим благодiйником!
     Водночас Алi дуже хотiлося спитати  в  негритяночки про багато речей, а
те, що вона зна╨ про цi речi, вiн не сумнiвався.
     - Скажи менi, Джарi╨, чому в цьому домi не живуть пожильцi? Адже вони б
вiддавали  Айшi багато  грошей!  ╡ куди  виходить мур  цього будинку з  тi╨©
кiмнати, де зараз бенкетують?
     - Тому тут не живуть люди, що ранiше багато людей жило! А потiм ©© один
пожилець пограбував i втiк. Вiн ©© полюбовником був i втiк невiдомо  куди  з
усiм ©© золотом i  срiблом. Тодi мiняйло-перс, звуть його Рустем, порадив ©й
прогнати  всiх пожильцiв, а вiн платитиме ©й,  як  би в будинку жили люди...
Ну, як би  вiн  платив за всiх пожильцiв, тiльки щоб ©х не було... Зрозумiв?
Вiн  боявся, щоб хтось iз пожильцiв не  зробив до нього  пiдкоп. Тому вiн  i
╨внухiв трьох трима╨, сторожiв значить,  i кiлькох собак... Собаки  прелютi,
©х привезли  з Хорасану2 ще цуценятами. А ще Айша  грошi заробля╨
тим,  що  вiдда╨  в найми  глеки,  казани й тазики рiзним  людям. Всiх  вона
пам'ята╨, нiкого  нiколи не  переплута╨  i  не  забуде!.. Ще  вона ходить  i
скупову╨ пряжу в замiжнiх жiнок, бо це не брудний заробiток у них, у  бiлих,
вважа╨ться... Ти,  правда,  теж  бiлий, але  ти не злий. ╡  не вважа╨ш  мене
пiдлою...
     - А чому я повинен тебе вважати пiдлою?
     -  Тому,  що  всi бiлi  люди вважають себе найкращими,  найчеснiшими, а
темних людей найбрехливiшими!
     - Ну добре, нехай воно так... Але хто така Айша? Чому це ©© будинок?
     - Вона сестра одного  багатющого  купця.  Вiн  тепер живе в  Магрiбi. А
будинком управляти лишив ©©.
     -  Слухай,  Джарi╨!   А  куди  виходить  стiна  iз  кiмнати,  де  зараз
бенкетують?
     - Упритул до старих Рустемових  голуб'ятень. Рустем  страшенно бо©ться,
щоб злодi© не проколупали дiрку в його мурах, чи щоб не прорили нори до його
скарбiв! А тiльки я знаю - його старша донька удвох iз одною наложницею самi
зробили дiрку в будинку Айшi та й пiдглядають потихеньку, що тут робиться...
     - А що ж тут можна побачити? Тепер же у вас нема╨ пожильцiв...
     -  Е-е-е,-  протягла негритяночка,- коли Рустем вiд'©здить  до моря  на
два-три  днi,  тодi  Айша зда╨ на нiч  чи  на двi знайомим для утiх якусь iз
кiмнат. Або всього на кiлька годин  - якщо це сiмейнi люди i нi вiн, нi вона
не можуть полишити домiвку на нiч... А тi пiдглядають i мовчать. Певно, Айша
зна╨ щось про них, то  вони й мовчать... Ех,  якби знати ©хнi секрети! Тихо!
Спуска╨ться Айша!.. Давай сюди мерщiй миску, нiби це я з'©ла!
     Зайшла в кiмнату Айша. На ходу вихопила грудку халви у хлопця i заразом
сподобилась прихопити ще й з десяток родзинок.
     - Смачнi  родзинки... Лягай спати отам! - вона кивнула на купу мотлоху.
-  Ти, мавпо, дивись не блудствуй з ним! Всi  ви чорнi розпусницi! - ╡  вона
солодко потяглась, аж пальцями хруснула. - А  ти менi, гляди, не пригощай ©©
солодощами, бо  хазя©ну  скажу! Адже правильно кажуть  -  не  годуй  досхочу
собаку, бо вона тебе зжере!
     Як  Айша  знов пiшла  нагору, Джарiя почала  гладити  себе по череву  i
радiсно посмiхатись.
     - От смачно, от смачно! Як вино п'янить... Айша  ще грошi заробля╨ тим,
що зводить молодих гультя©в з  жiнками купцiв i  мореплавцiв, коли тi десь у
далеких мандрiвках. А  пожадлива! На  вулицi  пiднiме  фiнiкову  кiсточку  i
притягне в садибу! А в само©  найкращого сорту пальма засохла, бо не вмi╨ за
нею  доглядати.  Чоловiкiв бо©ться найняти - дума╨, ще пограбують  ©©!  Та й
платити треба  не менше,  нiж iншi платять... У дворi  i жасмин  рiс, i кущi
троянд були! Все пропало!
     - А ти? Хiба ти не любиш квiтiв?
     - Квiти - то забавка для вiльних...  Якби ©х можна було з'©сти... отодi
б я...
     - Слухай! Ось  тобi шапка. Тут ще трохи родзинок i крихти халви. Як усе
вибереш, надягнеш менi на голову!.. - ╡ впав на мотлох,  уже стятий глибоким
сном.
     Прокинувся  Алi  одразу, iз неспокiйним  вiдчуттям,  що  почалося  щось
дивне.
     Дiйсно, на сходах почулися розлюченi жiночi, п'янi чоловiчi голоси, якi
нiби намагалися  заспоко©ти жiнок, втишити. Та чоловiчi  голоси таки здорово
були п'янi - варнякали з великим зусиллям. Навiть  голос Абу Амара i той був
уже п'яний.
     Всi пройшли повз кiмнату, i хтось вiдпер дверi на хiдник до каналу.
     Нi хвилю  не вагаючись,  Алi побiг на другий поверх  i вiдкрив дверi до
кiмнати з еркером. Чомусь у цiй кiмнатi не було запори, а сама ця кiмната не
мала  нi  жодного тахта,  нi  циновки,  нi  килимка  на  стiнi,  та й нiяких
вiзерункiв чи прикрас.
     За Алi поспiшила  i  чорношкiра Джарiя. Вони вдвох притисли обличчя  до
товсто© решiтки вiкна.  Внизу стояли всi принаявнi  в цьому будинку,  навiть
напiвроздягнений стражник i напiвгола танцiвниця.
     Двi повi© благали музику Кадарiю:
     - Не кидай!!! Подумай, що ти робиш?!!
     - Та кидай вже швидше -  пiдбурювала персiянка Нiссо напарницю. -  Вона
здохне, як таке побачить! Клянусь Аллахом!
     -  Можеш кидати - рубав стражник  хрипливим басом. - Але тодi я  накажу
мо©м людям витягти перстень з багна... © подарую його мо©й любiй Зуламi.
     Вiн при всiх торсав ©© за оголенi груди. Кадарiя пiдступила до Айшi:
     -  Протанцю╨ш  стiльки,  скiльки  танцювала  Зулама  -  перстень  твiй!
Присягаюсь Аллахом!
     Господиня  Айша  трохи  похитнулась  (видно, i  ©©  добре напо©ли), але
нiчого  не  говорила,  тiльки водила головою  за перснем,  що  ним  перед ©©
обличчям розмахувала Кадарiя.
     Зрештою Кадарi© те все набридло. Вона пiдiйшла швидкими кроками до краю
хiдника,  невдало розмахнулась  i жбурнула  перстень  -  щедрий  дарунок Абу
Амара.
     Зойкнули розпачливо двi повi©.
     Радiсно скрикнула Нiссо.
     Алi та Джарiя, не змовляючись, поспiшили вниз, на  вулицю,  щоб затягти
непритомну жiнку до будинку.
     Хлопець  разом  iз рабинею  перетягли  зомлiлу господиню  в помешкання.
Тепер Алi пересвiдчився, яка важка i незручна для ношi непритомна людина.
     Всi ж iншi  з п'яними  спiвами та  смiхом i кепкуванням над  пожадливою
хазяйкою пiднялися на третiй поверх.
     Чорна рабиня, вкрай перелякана, сидiла бiля сво╨© володарки i нiчого не
робила.
     А хлопець то хапався  терти скронi зомлiлiй  жiнцi (десь таке  чув), то
класти мокру ганчiрку на чоло.
     Заскрипiли, дверi.  Негритяночка наче  й не чула, злякано  дивилась  на
потемнiле лице хворо©. Вступили мосулець i стражник.
     -  Що б не  сталося  -  спочатку  знайди  мене! Я все уладнаю  -  слово
во©на... Спасибi тобi - вже кiлька рокiв я так не веселився, як цi╨© ночi!
     - О  шейх! -  Мосулець приклав руку  до серця.- Тако© дотепно© витiвки,
яку  ти  втнув  з отим "рабом",  я ще  нi  вiд кого  не чув! ╡  скажу  тобi,
вельмишановний та  вельмидостойний,  не чув  навiть  про подiбний  жарт,  ба
навiть не читав! - i мосулець захихикав.
     А  стражник зареготав  на  все горло  i ляснув  здоровенною правицею по
плечу Абу Амара.
     -  Поклич  пiсля молитви  лiкаря ╡бн  Юсуфа.  Вправний християнин. Якщо
хочеш  взнати про  грошовi справи цi╨©  гi╨ни - пiдмаж мiняйла  Бен Закарiю.
╡удей бере у не© грошi й пуска╨ ©х в обiг... А ти,  хлопче, знайди, де в не©
оцет i м'ятна настойка, та й зроби ©й ганчiрки  мокрi на чоло i  скронi... У
нас при  допитах  i дужим  чоловiкам оцет  допомага╨, а  м'ята  поверта╨  до
тями...
     - Лишайся бiля Айшi, поки я не покличу, i дивись, щоб чорна робила все,
що потрiбно! - наказав мосулець, i  чоловiки пiшли на сходи. Дерев'янi щаблi
спiвали пiд ©хнiми ногами якусь рипучу мелодiю.
     Щоб дiстати оцет та м'ятний  настiй, довелося заголювати Айшу i знiмати
з  не©  тонкий пояс  з  цiлою силкою рiзних  ключiв. Нiяково було  й страшно
торкатись хлопцевi жiночо© голизни...
     Негритяиочка швидко вiднайшла ключ вiд комiрчини з припасами.
     В комiрчинi  тхнуло гiрким баранячим ло╨м, цвiлими сухарями, прокислими
фiнiками та смердiло сушеним акулячим м'ясом.
     Поки Алi шукав лiки, Джарiя з радiсним криком вихопила горщик, засунула
туди руку i напхала собi повен рот проса. Далi вона потягла з полицi глиняну
баклажку i вибiгла геть.
     Алi опiкувався господинею i чув, як у сусiднiй кiмнатi рабиня гуркотить
товкачем - трощить пшоно на грубе борошно.
     Потiм  з-за  дверей крiзь  темний коридор поплив  гiркий чад  деревного
вугiлля, просто як iз кузнi. Алi зрозумiв -  негритяночка заправила  жаровню
паленими фiнiковими кiсточками.
     Чи то вiд турбот Алi, чи вiд ©дкого диму, але господиня Айша розплющила
очi, пiдвела голову, втягнула з шумом повiтря, сперлася на лiктi.
     - Хто  без мого дозволу готу╨ млинцi? - Тремтячою рукою помацала в себе
на животi. - Де ключi?!! Погра-бували-и! - з розпачем закричала Айша i впала
навзнак.
     Голова  в  не©  повернулася набiк, i  з носа тонкою цiвкою  текла темна
кров.
     Алi пiдставив пiд лице глибоку мiдну  тацю i сам  метнувся до сусiдньо©
кiмнати. При слабому свiтлi вiд жаровнi Алi побачив, як негритяночка полива╨
пригорiлий  оладок кунжутною олi╨ю,  посипа╨  грубою сiллю i пха╨  до  свого
широченного рота.
     - Пiшли швидше! Айша кона╨ - в не© кров носом чурить! - закричав Алi. -
А ти тут оладки жереш!
     - Пусте! Не здохне,- спокiйно вiдповiла рабиня, облизуючи, чорнi пальцi
з рожевими  нiгтями.  - Як пiшла кров, то небавом ©й  стане легше.  Таке вже
бувало - як iде носом кров, то за день-два оклига╨. Сiдай, скуштуй оладка...
Зна╨ш, вiдколи мене схопили людолови, не ©ла я наших пшоняних оладкiв!
     Алi завагався лише  на хвилю, бо враз вiдчув, що ©сти йому хочеться, аж
у черевi смокче.
     А потiм i собi,  обпiкаючи пальцi, згорнув трубочкою вогненного оладка,
змастив запашною олi╨ю i посипав темною сiллю.
     А  Джарiя тим  часом вже плюскала на  розпечену  сковороду  нову порцiю
рiдкого пшоняного розчину.
     Алi впорався з другим оладком i поспiшив назад до Айшi.
     Йому стало бридко i страшно - таця переповнилась кров'ю, та з  носа вже
не лилося.
     Алi повернувся до дiвчини.
     - ╡ди, винеси i вимий кров! Обмий ©й лице!
     - А ти? - здивовано спитала негритяночка.
     - Я мусульманин. Менi пiсля кровi треба очищатись!
     -  Скiльки  ви  вбива╨те людей,  а  кровi  бо©тесь! - ледь  не  кричала
негритяночка,  а сама  все  струшувала  сковороду  з  млинцем,  щоб  вiн  не
пригорiв.- Ну почекай трохи - ось цей оладок лишень з'©м i  все зроблю... Ну
почекай! - Вона заплакала.
     Тодi Алi махнув рукою i пiшов чекати ©© бiля хворо© Айшi...
     Перед  самiсiньким  сходом   сонця,  перед  молитвою,  весела  компанiя
вивалилася iз занедбаного будинку-палацу.
     Алi виглядав у еркер i бачив, як на  свист  стражника з-за рогу  каналу
випливли  два  великi  човни, а  в  них  люди  нiчно© стражi. До одного  сiв
начальник стражi, до другого - купцi з дiвками.
     Була повна вода, i хвилi плюскали пiнистими бризками аж до верха паль.
     Мосулець стояв на самiсiнькiм кра╨чку греблi i махав рукою вiдпливаючим
гостям.
     Алi був бiля господинi, коли всередину зайшов мосулець.
     - Слухай уважно - неси нагору жаровню, сковороду, мiдний кухоль, ступку
i глек води. Та швидко!
     Без жодно© похибки i зупинки виконав Алi наказ господаря.
     Мосулець  кинув з трiскотом жменю  якихось  зелено-оливкових  зернин  у
ступку i зачав розбивати ©х товкачем.
     - Мiй господине! Давай я все добре зроблю! - вихопився Алi.
     - Не заважай! ╡ди вниз - доглянь, чи все гаразд, потiм прийдеш.
     Та хлопець не спустився зразу  до Айшi й рабинi, а завернув у кiмнату з
еркером. Притисся до мiцних ╢рат, зроблених з дубових брускiв.
     Просто пiд  баштою еркера коливався на припливнiй хвилi човен.  У човнi
було дво╨: якийсь рибалочка  i чоловiк з пов'язкою  на обличчi, загорнутий у
широкий плащ.
     Десь з-за обрiю  пробилися  променi сонця, заспiвали на мiнаретах темнi
муедзини.
     А чоловiк у плащi й  не  чув заклику до молитви, а показував, як музика
жбурнула перстень i де вiн нiбито занурився у воду.
     ╡ тодi Алi впiзнав у ньому стражника.
     Спостерiг -  стражник помиля╨ться -  нiкчемнi сили дiвчини ввели його в
оману - показував  рибалцi  набагато ближче  до берега,  нiж вона кинула той
царський дарунок.
     Рибалка роздягся i пiрнув у вируючу воду.
     Пiд водою  вiн так затримався, що тюрок (а стражниками, як i  скрiзь по
халiфату, буди або  тюрки, або курди) почав непоко©тись i  все  заглядати  у
воду.
     Алi подумки засмiявся - такi всi скаженi, тiльки б i лили людську кров,
а вода ©х ляка╨!
     Випiрнув рибалка без персня.
     ╡ вдруге так само.
     ╡ втрет╨ без нiчого.
     ╡ ще багато разiв.
     Алi бачив, що  рибалка не там шука╨,  але вiн був  не такий дурний, щоб
пояснити цьому рiзниковi про  його помилку. Пiсля срамно© п'яно© ночi  в Алi
не лишилось i крихти поваги  до стражника. Шкода тiльки зусиль рибалки. Та й
рибалка хлопцевi  не  сподобався  -  пiрна╨  незграбно,  вiддихувавсь  якось
безладно, невмiло.
     Зрештою  хлопець  згадав, що хазя©н Абу  Амар наказав йому все оглянути
внизу  i пiднятись до поко©в. Внизу  нiчого  не  змiнилось - Айша лежала без
пам'ятi, а негритяночка все ще пекла тоненькi пшонянi млинцi.
     Коди Алi пiднявся до помешкання мосульця, то його чутливi нiздрi вразив
дивний i та╨мничий  запах  смаженого зерня.  Пахло наче i  жирним, i гiрким,
чимось таким, що водночас заспокою╨  i  бадьорить, що  одним  тiльки запахом
пiдiйма╨ пiдупалi сиди, вiдганя╨ втому...
     Коли Адi вiдхилив дверi, то мосулець стояв  навколiшки перед жаровнею i
сипав  якесь терте  листя в  кухоль.  А кухоль повнився варивом,  бризкав на
вугiлля, i тодi дзвiнкий  i солодкуватий, приторний запах  вибухав iз повною
силою.
     Мосулець зняв  кухоль i дав  вiдстоятись,  а потiм налив собi невеличку
чашу. Обпiкаючись  i  кривлячись, ковтав пахучу, темну рiдину.  Нiздрi  його
роздувались,  очi  заплющенi,  а  на  обличчi  з'явилось  очiкування  чи  то
насолоди, чи то радостi.
     - Розповiдай, що взнав! - наказав мосулець не вiдкриваючи очей.
     Алi  все виклав - крiм  одного, що  стражник не  зна╨ точного мiсця, де
впав перстень, а вiн, Алi, добре запам'ятав точку падiння.
     Алi сам хотiв дiстати перстень. Хлопцевi  праглося знайти перстень, щоб
його винагородили - дали трохи грошей. Тодi вiн не до©дав би окрушини, а мiг
би  купити  добрий  на©док.  Та  наперед  хвалитись  Алi  боявся.  Вiн добре
пам'ятав, як  уся вулиця  над ним кепкувала, коли вiн похвалявся, що витягне
з-пiд млина великого вусача. ╡ цей вусач вирвався з його пальцiв. Пiсля того
наперед вiн нiколи не хвалився i не зарiкався.
     - Молодець!  -  похвалив  мосулець. - Ось  тобi грошi на лiкаря й лiки.
Айшу треба добре лiкувати, бо ще помре. А зараз поспiши на кiнець кварталу -
там вже човнярi пропливають - i поклич  менi  човен. Та  не гайся!  Потiм на
базар.  Зелень,  хлiб,  смажена  риба, акуляче  м'ясо в'ялене.  Запам'ятав?!
Добре!  - Мосулець на  очах  порожевiв,  очi  в  нього  бадьоро заблищали. -
Нагодуй з нашого на©дку Айшу та негритянку - помiчникiв треба прикормлювати,
щоб були слухнянiшi... Хочеш моккансько© та╨мницi  скуштувати?.. Бо©шся?! Це
не вино i не хашиш - не дурманять людину цi зерна, а дають бадьорiсть i силу
до дi©...
     Вiн простяг чашу iз залишками темно-зеленого питва.
     Алi зробив  кiлька ковткiв гарячого  варива,  а далi була  темно-зелена
гуща  товчених зерен. З  незвички обпекло  стравохiд  i  гаряче розлилося  в
шлунку. На язику терпко гiрчило i було навiть бридко...
     Та  коли  пiд мурами складiв поспiшав до початку  кварталу, вiдчув - до
нього поверта╨ться бадьорiсть i веселий  настрiй. Наче й не було божевiльно©
ночi! У головi не крутилось, як вiд вина, i рухи були зграбнi й упевненi.
     Спiвали, тягли молитви муедзини на гостроверхих мiнаретах.
     Господар вiдплив, ще раз наказавши покликати лiкаря для Айшi.
     Тiльки-но  човен  завернув за рiг кварталу,  як Алi  швидко спустився з
хiдника  i примостився  на  палi.  Миттю розiбрався i склав сво© одежини  на
другу палю.
     Примiрявся i  кинув  шматочок свинцю  туди, куди ще в  сутiнках Кадарiя
жбурнула перстень з лалом.
     Приплив наче скiнчився, i вода в каналi  заспоко©лась. Бруд  i каламуть
опадали на дно.
     Хлопчина  ще з вiкна еркера добре  примiрився, де йому  пiрнати. Вибрав
собi i добре запам'ятав вказiвники - на каналi з того боку три свiжi палi, а
на цьому боцi - дверi будинку Айшi.
     Без жодного плюскоту слизнув у воду та швидко й тихо поплив на потрiбне
мiсце.
     Зупинився  наче  в  потрiбнiм  мiсцi,  перекрутився  у водi,  обдивився
будинки  Айшi  та мiняйла  Рустема  - чи  не  пiдгляда╨  за  ним хто? ╡ йому
здалось,  наче  за  густою решiткою  еркера  блиснули  очi. Може,  це Джарiя
пiдгляда╨?.. Проте як вiн не вдивлявся пильно, бiльше нiяких ознак людини за
решiткою не примiтив.
     Ще трохи почекавши i все розглядаючись на всi боки - чи нема де кого? -
швидко занурився пiд воду.
     Коли хлопець наблизився до дна, вiдчув - його  зносить  придонна течiя.
На  всяк випадок пошарудiв пальцями  по купах смiття, що скупчилося  на  днi
каналу. Нi шматка свинцю, анi персня не знайшов. Випiрнув i побачив, що його
знесло  лiворуч. Вiдплив  праворуч i  пiрнув з надi╨ю, що течiя пронесе його
над потрiбним мiсцем.
     Хоч  намул i спав, проте у  водi ще  були сутiнки. ╡  коли  його почало
зносити втрет╨ лiворуч,  раптом  у густiй  зелено-жовтiй каламутi  спалахнув
жовтий - промiнь i зразу ж загас. Алi випiрнув, добре вiддихався i спустився
якомога  обережнiше  i швидше.  Вiн  дуже поспiшав, бо  повiтря  тягло  його
нагору,  у  скронях  коливався  тонкий  дзвiн  i  ось-ось  хотiлося хапонути
повiтря.
     Вiн затримався  над  купкою  череп'я i  почав швидко-швидко  перебирати
уламки, скалки. Ось i винагорода  - в денцi глечика пальцi намацали шматочок
свинцю. Значить, перстень десь зовсiм поруч.
     Хотiлося   хапонути  на  повнi  груди  повiтря.  Дзвiн   у  вухах  став
нестримний. Та хлопець знав  - зараз i тiльки цi╨© митi вiн повинен шукати i
знайти перстень з  лалом! Доказ цьому -  шматочок свинцю! Золото десь поруч,
зовсiм  поряд!  При  другому  зануреннi  хто  зна,  чи  пощастить  потрапити
точнiсiнько в це мiсце! Вiн поволi  почав вести рукою по  колу, все  ширше й
ширше роблячи круги... ╡ ось пальцi слизнули по твердiй опуклостi лала. Наче
вишенька,  опуклiсть багряного лалу. Алi затис здобич правицею i з  усiх сил
поспiшив на поверхню. У хлопця вистачило тями, щоб  не роздивлятися перстень
i не милуватись ним при яскравому свiтлi.
     Вилiзши  на  палю,  швидко  зав'язав перстень  у  кiнчик  хустки,  якою
обгортав шапочку.
     Вiн,  вiн,  Алi,  син  багдадського смiттяра,  витяг, видобув скарб  iз
брудного каналу!
     А коли вiддасть його Амару? Це вже потiм... Поки що треба не думати про
перстень,  а  швидко  виконувати  накази хазя©на  - знайти  лiкаря  i купити
на©дки...


     Алi вiдiмкнув важкi заплiснявiлi дверi i тихо прослизнув до примiщення.
     Господиня  Айша щось бурмотiла i стогнала, та  не було зрозумiло, чи це
сон в не©, чи марення.
     Негритяночка спала  на  пiдлозi в сусiднiй кiмнатi, ледь  не торкаючись
сiро-рожевими п'ятами розпечено© жаровнi.
     Алi не розбудив ©©, а сам винiс  жаровню на подвiр'я, а потiм позамикав
усi  дверi, сховав  ключi, як  i Айша,  на  голому  тiлi.  Вислизнув тихо  й
непомiтно через запасну хвiртку до бiчного каналу.
     Тiльки  пробiг  пiд стiнами  складiв до перехрестя каналiв, як зразу  ж
здибав човняра. ╡ винайняв його до полуденно© молитви за  дирхем. Човняр був
радий, що знайшов такого дурника, а хлопець зрадiв,  що не треба тепер знову
кожного разу шукати човняра - вiн буде напохватi.
     З лiкарем було гiрше.
     Коли  огрядний, сивобородий християнин  взнав,  що його  викликають  до
Айшi, вiн замахав пухкими руками.
     - Нiкуди не рушу й кроку! Ця гi╨на буде кричати, що вона вдячна менi на
динар, а  заплатить  битий  фалс! З  мiсця  для не©  не  рушу!  Це  справжня
басрiйська скупердяйка!
     - Ось тобi,  господине, два дирхеми, як задаток.  Справжнi, не "чорнi"!
Це  мiй  хазя©н,  Абу  Амар,  мосулець,  кличе тебе до  господинi  Айшi. Вiн
платить. Бачиш оце - тобi монети! Якщо ©й допоможеш...
     Лiкар узяв монету, довго крутив межи пальцями. Зрештою прикусив мiцними
бiлими зубами шматочок карбованого срiбла.
     - ╡ду! Срiбло - не золото, проте рiч переконлива!
     Коли Алi завiв  лiкаря  у  цей пота╨мний  будинок,  з-за дверей почувся
стукiт у дошки та плач.
     Алi  не  вiдiмкнув негритяночку, поки лiкар  не  оглянув хворо©  та  не
призначив рiзних лiкiв i не пояснив,  де й у кого ©х купити,  i як ©х давати
хворiй.
     Тодi  тiльки   Алi  вiдiмкнув  дверi.  Негритянка  вискочила   стрiлою,
перечепилась i розтовкла собi носа.
     Лiкар весело i вдоволено розсмiявся.
     - Тепер i в рабинi кровотеча, i в  хазяйки! Недарма ж кажуть, що собака
й рабиня схожi на господаря!
     Негритяночка  витерла  кров кулаком i кинулась iз  обуреним вереском до
хлопця.
     - Зачинив мене, мов собаку?!! Куди ти йдеш?! Вiзьми мене iз собою!
     - Цить, чорна мавпо! - Лiкар обурився. - Ти рабиня, а  вiн мусульманин!
Ти  що -  збожеволiла?8 Якщо  хочеш на вулицю  пiти, то поклонись
йому низько i попроси  та й одягни на  шию  свою рабську кулю. ╡ - А тодi до
Алi i  теж обуреним голосом:  - Чого на мене дивишся? З рабами  треба тiльки
суворо! Добра i  ласки  вони не розумiють.  Сядуть тобi  на  шию, як  Дiд на
Сiндбада-Морехода. ╡ не скинеш, i не знiмеш.
     З такими напучуваннями вони й сiли до човна. Алi думав  вiдвезти лiкаря
до його дому, проте лiкар попрохав, щоб його вiдвезли до садиби купця Сахла.
     - Правда, господине, що  в того Сахла ╨ чудо з  чудес  - серед квiтiв -
троянда  з  пелюстками  наполовину червоними, наполовину бiлими? Я  так хочу
побачити чудову троянду!
     - ╙. А  чого  тобi, хлопче, дивитись? Ти ж простолюдин,  слуга... А щоб
зрозумiти  красу чи  квiтiв,  чи ще чого iншого, треба бути i  освiченою,  i
вихованою  людиною.  А ти ж, певно, до  всього i не вчився нiколи i не зна╨ш
навiть грамоти?
     Алi нiчого не вiдповiв i сумно  опустив голову - все була чиста правда.
Звiдкiль синовi Хасана-смiттяра знати грамоту?
     ╡ хлопчина вiдчув себе таким малим i ницим вiд зневажливих слiв лiкаря,
що ладен був упасти каменем на дно каналу i бiльше не виринати.
     Тiльки щодо краси  - то тут Алi обурився, та не посмiв перечити лiкарю.
Хiба  вони,  цi  багатi й письменнi, помiчають красу  цього  свiту i  рiзних
людських витворiв? От хоча б Джафар - хiба його цiкавить просто краса?! Йому
треба, щоб вона дорого коштувала, а вiн за не© щоб мало заплатив! Тодi краса
для нього справдi краса... А сам лiкар?! Говорить  про освiту i вихованiсть,
а жодного разу не зиркнув  на дивну штукову стелю, що в кiмнатi Айшi зависла
над головою, нiби золотi пришпиленi соти...
     Човняр спинив свою посудину бiля  кварталу, де жили рiзнi iновiрцi. Алi
добре  запам'ятав, що до  садиби купця  Сахла можна потрапити i по водi, i з
ремiсничого кварталу, перейшовши по чотирьох мостах.
     Потiм човен помчав до Зеленого базару.
     Ранок коливався блакитним маревом, а марево протинали золотi променi.
     ╡  Басра, з  усiма  сво©ми  палацами,  будинками,  мечетями  й  шпилями
мiнаретiв,  здавалася  велетенською флотилi╨ю, що стала на припонi в  каналi
Шатт-ель-Арабу.
     А коли  глибокими  каналами пропливали бiлобокi морськi кораблi - дхау,
могло примаритись, що то зрушив з мiсця бiлостiнний будинок.
     Найбiльшi кораблi не допливали до басрiйських базарiв - глибина безлiчi
проток  i  каналiв була недостатня.  Вони  зупинялись в  Убуллi -  там  була
найглибша гавань. А звiдтiль товари до Басря перевозили меншi кораблi...
     Небавом  вони  прибули  на  Зелений  базар,  i  тут  негритяночка  себе
показала.  Поки Алi  питав цiну  редьки  та  огiркiв, вона вже  заглядала  в
корзини,  перегортала  бадилля,  пiдiймала  круглi,  блискучо  бiлi  головки
редьки, стискала  ©х  пальцями,  нюхала  огiрки, для чогось пiдносила ©х  до
вуха.  Алi здавалось, що  всi люди  придивляються до них,  озираються. А вiн
цього страх не любив!  Алi прикрикнув на не©, щоб вона тихо  стояла. Дiвчина
полишила зелень, та крутила головою на всi боки, на все заглядалась, клацала
язиком, ще й до всього притупувала ногою, немов хотiла затанцювати.
     Хлопця  те  ©©  тупотiння  вкрай роздратувало, вiн  облишив  розмову  з
торговцем i суворо крикнув:
     - Ти що - збожеволiла?! Чого танцю╨ш?
     - А ти хiба не чу╨ш? Он там, на тому березi, за складами в шинку грають
на бубонi й ребабi. Певно, хтось iз бахрейнцiв.
     - ╡ ти це чу╨ш, мавпо? - спитав здивований торговець зеленню.
     -  Я все  чую! Ось зараз iще хтось  iз ними  заграв.  На  вашiй  дудцi,
отакiй, що бiля пищика гарбузик приладнаний...
     -  Гаджа!  -  закричав торговець  зеленню. -  Ану поспiшай до  шинку за
перехрестя i подивись, якi музики там грають!
     Вибiг iз комори-сховища молодий, кругловидий тюрок i  поспiшив  у човнi
до шинку.
     Алi повибирав редьки, огiркiв, в'язку молодих пагонiв цукрово© тростини
i хотiв розплатитись iз торговцем, але той вiдтрутив його монети.
     - Якщо  твоя негритяночка збрехала про музику, присягаюсь  Аллахом,  ти
менi сплатиш удвiчi за товар,  щоб не влаштовував отут веремi© i не лазив по
всiх корзинах i коробах.
     -  Але ж,  господине! Я  нiчого  не влаштовував  i нiчого  не чiпав!  -
обурився юний багдадець.
     - А  негритянка?!! Вона носить корзину,  i в не©  рабська куля на  ши©.
Значить, ти вiдповiда╨ш за не©!
     Алi  тодi  мовчки  вiдрахував подвiйну  цiну  за  зелень  i  поклав  на
перегорнуту корзину.
     Потiм сказав Джарi©, показавши на корзину iз зеленню:
     - Неси, чортова душо!
     - Не понесу! Нехай його тюрок повернеться! Ось побачиш - я не збрехала!
     - Неси! - розлютився Алi.
     - Не  понесу, i все! Не понесу,  бо я  не збрехала!.. А ти вiддаси менi
грошi, якщо вiн поверне тобi?
     - Вiн не поверне...- Алi хотiв сам понести корзину,
     Але негритяночка вчепилася в не©, а хлопець не мiг ©© подужати.
     -  Ти  дума╨ш,  що  вiн  пожадливiший  Рустема?  -  жваво  поцiкавилася
негритяночка.
     Цi слова пiдкинули на рiвнi ноги торговця зеленню.
     -  Ах  ти смердюча собако! Ти мене,  чистокровного араба, порiвню╨ш  iз
жалюгiдним персом?!! Та я зараз покличу сторожу! Та я вам,  чортовi  шахра©,
покажу! Обiкрасти мене хотiли  та ще й насмiхаються?!! - репетував торговець
зеленню.
     ╞х почали обступати  люди, цiкавитись, що сталося.  Здiймався  галас. ╡
Алi  вiдчув  себе в  пастцi.  Звичайно, якби  не  рабиня,  то вiн  би  зразу
викрутився...
     Галас i сварка розпалювались...
     Якраз тодi проштовхався крiзь натовп тюрок-слуга.
     - Там грають дво╨ бахрейнцiв - один  на ребабi, другий на бубонi,  а ще
там й╨менець з дудкою... Кажуть, що вiн гра╨  краще за  всiх на  дудцi. ╡ ще
кажуть, що вiн був колись пiратом на Сокотрi...
     - Вiддавай половину грошей! - сердито мовив Алi.
     - Як ти, шмаркачу,  розмовля╨ш iз старшим? Та я зараз покличу базарного
стража!
     -  Присягаюсь Аллахом,  ти  хочеш  здерти з  мене подвiйну цiну, але не
вийде! До того ж  ти  пiдступний, як мiняйло, i пожадливий, як Рустем! Бо ти
посилав свого  хлопця,  щоб спiймати нас на брехнi  i  злупити з нас  грошi!
Тепер ти продав сво╨ слово правовiрного за шiсть фалсiв. Я пiду до мухтасiба
- нехай вiн розсудить нашу суперечку -  чи присягання Аллахом вимiрю╨ться за
шiсть фалсiв?!
     З лавочника почали смiятись.
     - ╡-ii, чортове сiм'я! -  захрипiв зеленяр i посунув по дну перекинуто©
корзини монети. Алi  розв'язав  капшук i запхав ©х  туди. ╡ тут  знов почала
негритяночка:
     - Дай менi два фалси! Дай менi, дай!
     - Не мо© грошi, а господаревi!
     -  Дай менi два фалси  - я собi  куплю на один фалс бiло© квасолi, а на
другий  - червоно©.  ╡ зроблю  намисто.  ╡ буду  тодi  така  гарна!  -  Вона
заклацала, закотила очi до лоба, засвiтивши бiлками.
     - Дурна! Хiба намисто тобi вид замiнить! Кому яке лице  Аллах дав, таке
й буде!
     Вони  вiдiйшли  вiд  злого  торговця зеленню  i  проштовхувалися  серед
натовпу  уздовж корзин,  коробiв,  глечикiв  та циновок  з усiма  рослинними
дивами пiвденного краю.
     Джарiя захлипала i втерла носа сiрою, наче злинялою долонею.
     - Як менi, так ти два фалси шкоду╨ш на прикраси! А сам он який перстень
видобув!
     - Тихо, - шарпонув  Алi за руку негритяночку, а самому все  аж похололо
всерединi, зацiпило просто. -  Розкричалася! Ось тобi три фалси, i купи собi
яку хочеш квасолю! Тiльки не в цього змiя!
     - Та хiба я  кричу !  - заверещала  негритяночка. -  Я  про  той чортiв
перстень бiльше нiкому й слова не скажу!
     ╡ вона поспiшила до рядiв iз зерням.
     А хлопець  зупинився i  подумав:  "Треба вiддати пошвидше той  перстень
Амаровi. Бо ще хтось його в мене забере!"
     Та  якийсь нiби iнший голос сказав йому: "Може, краще вiддати  Кадарi©?
Це ж ©й подарував Абу Амар"...
     Негритяночка купила  собi квасолi, а потiм вони без  галасу й суперечок
докупили iншi на©дки, замовленi Абу Амаром.
     ╡ повернулись у твердиню Айшi.
     Джарiя кинулася робити намисто з яскравих зернин, але хлопець схопив ©©
за комiр сорочки.
     -  Попорай Айшу! Напiй ©© холодною водою, обмий лице i руки. Дай лiки з
чорно© пляшки!
     Дiвчина вiдкрила товстогубого рота, щоб  заперечити,  та, зустрiвшись з
лютим поглядом хлопця, плямкнула губами i на згоду закивала головою.
     Алi розклав у посуд рiзнi на©дки i заходився готувати для себе та iнших
трапезу.
     Вiн швидко  почистив  та попатрав морських окунiв i кинув  на розпечену
сковороду. Запах  кунжутно©  олi©, обсмажено© риби та  кислуватий чад жару с
фiнiкових кiсточок заспоко©в його.
     Ось тепер вiн втаму╨ i голод i якусь бридку напругу, що наче аж трусила
його пiсля базарно© сутички i дуростi Джарi©.
     Вона  ж,   попоравши  напiвживу  господиню,  пiдскочила  до  базаринок,
висмикнула пагiн цукрово© тростини i наполовину запхала до свого широченного
рота.
     - Сiдай ©сти! Риба найкраща! Свiжа, свiжесенька!
     Та Джарiя щось замукала напханим ротом i кинулась до сво╨© квасолi.
     Звичайно,  був лише полудень i  годилося тiльки помолитись  та, випивши
води, з'©сти якусь ягоду чи плiд, а обiдати можна десь пiд захiд сонця, коли
почне вщухати спека.
     Та  з  таким  госдодином,  як  Абу Амар,  асе  змiнилось  -  не було  i
справжнього снiданку, i ©сти хотiлося, аж рiзало в животi.
     Поки Алi небавом  розкошував смаженими  морськими окунями та пшеничними
оладками, чорношкiра рабиня насиляла яскравi квасолини на товсту нитку.
     По  рибi,  на закуску,  хлопець  щедро  собi  насипав  на мiдну  тарiль
кавунового насiння, шматочкiв сушено©  динi  та лущеного горiхового зерня...
Алi так смакувала ©жа, що в тiлi розпливлося солодке тепло i на сон хилило.
     Тому, коли перед ним постала оголена Джарiя,  вiн аж головою струсив  i
очима заклiпав, щоб пересвiдчитись, чи вiн не спить.
     Вона була геть гола, тiльки вузенька  стрiчка,  обмотана навколо пояса,
спадала вниз i прикривала лоно.
     -  Бачиш, яка я гарна? А ти не вiрив?  Якщо  прикраси ╨ - зразу дiвчина
ста╨ красивiша!
     Тут тiльки Алi збагнув, що вона  показу╨ йому сво╨ намисто  з квасолi i
обручки з тi╨© ж квасолi на зап'ястях рук i на литках.
     Хлопець  здивувався  -  i як вона могла так швидко проколоти i насилити
насiнини?
     -  Ну скажи, -  вимагала Джарiя  в  хлопця, - правда ж,  я  тепер  дуже
гарна?!
     Алi хвилю повагався,  хотiв  сказати ©й, що вона як  була мавпою, так i
лишилась, та  вiн ще раз  уважно  поглянув на не©  i з  великим  здивуванням
пересвiдчився,  що вона  зовсiм не  така бридка, як у подертiй i  замизканiй
довгополiй сорочцi.
     - Тепер гарна...- видавив  хлопець.  -  Тiльки ти без встиду  -  голяка
крутишся перед мужчиною!.. Треба сорочку одягти!..
     - "Сорочку, сорочку"!..-  перекривила  Джарiя.- У ваших сорочках усi ви
мов опудала! От матуся моя - зна╨ш, яка була красуня?! Куди менi  до не©!  А
лишень  вдягали  на не© вашi чортовi лахи,  так i вона ставала, мов опудало!
Слухай, вiзьми он тазик.
     - Принеси сама, - Алi здвигнув плечима i кинув у рота шматочок  сушено©
динi.
     Дiвчина миттю принесла тазик. Алi перевернув  його, обтер ганчiркою вiд
сажi i вдарив злегка кiстками пальцiв. Мiдь вiдгукнулася чистим дзвоном.
     Замахала Джарiя  руками,  закрутила стегнами, заколивалась спиною. Вона
крутилась,  пiдстрибувала, ляскала собi сама в долонi i схиляла голову, нiби
прислухаючись, чи правильно вона дрiботить худими тонкокiстними стопами.
     Обернула сяюче обличчя з виряченими бiлками очей.
     - Давай швидше! Швидше!
     Хлопець  забарабанив  з такою  швидкiстю, на яку тiльки спроможнi  його
руки.
     -  Швидше, швидше! - прохала  Джарiя, не перестаючи  крутити  стегнами,
дрiботячи стопами i обертаючись навколо себе.
     ╞©  чорна шкiра  зволожилась вiд рясного поту, заблищала  наче воронове
крило.
     Алi трiскотiв пальцями обох рук по дну  тазика.  Споглядаючи, як пружно
пiдскакують  перса  Джарi©  з набряклими  сосцями  вiдчув,  що наче в  нього
почина╨ швидше битися серце, наче його почина╨ опановувати неспокiй, чекання
чогось невiдомого, тiло наповню╨ нiби млость.
     Вiн  здивувався  сво╨му  вiдчуттю  i  перевiв погляд на  невтомнi  ноги
Джарi©. Хвилювання пропало.
     Та  коли  дiвчина,  крутячись  по  колу,  наблизилась майже  впритул до
хлопчини,  повернулася до нього лицем i просто вгорi над ним застрибали тугi
перса, Алi вiдчув, що йому аж горло перехопило.
     Спочатку  вiн  спробував  не  дивитися  на танцiвницю.  Та  якась  сила
повернула його голову. ╡  вiн бiльше й не намагався вiдвертатись. У головi в
нього наче  злегка наморочилось,  а  серце  починало  калатати все швидше  й
швидше. Вiн той бiг серця намагався випередити швидкими ударами пальцiв.
     Нараз iз кiмнати Айшi хлопець почув сильний стогiн, потiм тихе волання.
     Алi  урвав стукiт  по  тазику.  Та  Джарiя ще  хвилини двi,  не  менше,
дрiботiла ногами, крутила лискучими сiдницями.
     Нарештi  вона рiзко  спинилась.  Кинула  вниз  руки,  стулила  тремтячi
колiна, розкрила величезнi  очi, засвiтила бiлками, провела яскраво-червоним
язиком по сiро-синiх товстенних губах.
     - Що?! - впiрилась невидющими очима в лице Алi.
     - Ти що - глуха?! Айша он як стогне i вола╨! Пiди допоможи ©й!
     Джарiя  ступила  з  мiсця  так  як була  -  гола  i в сво©х  квасоляних
прикрасах. ╡ ноги в не© ще не йшли, вони все ще пританцьовували.
     - Куди гола полiзла? - Алi прикрикнув на не© .- Сорочку вдягни!..
     ╡  Джарiя,  пританцьовуючи,  повернула  назад,  схопила  з  тахта  свою
благеньку одiж i, так само пiдстрибуючи, пiшла до  хворо©. Тiльки-но  Джарiя
зникла в другiй  кiмнатi, як Алi захотiлося спати. Вiдчув, що зараз впаде на
пiдлогу. Тому  вiн пiдвiвся i перейшов пiд стiну.  Тiльки пiдклав пiд  спину
стару, замизкану подушку, як нестримний сон пов'язав солодкою вагою все його
тiло...
     Часом  на якiсь митт╨востi пелена  важкого сну вiдпливала кудись, i вiн
тодi  усвiдомлював,  що поруч нього сидить Джарiя  i  запиха╨ться  оладками,
рибою, чавить зубами соковитi пагони цукрово© тростини. Що вона товче  просо
в ступi, i вiд ударiв  товкача аж весь будинок двигтить i плюскотять  великi
хвилi в каналi за стiною.
     Часом  наче  пахло  смаженою  кунжутною  олi╨ю,  п'янкими   родзинками,
розсипчастими фiнiками. Потiм знов важкою  глиною навалився сон. ╡ невiдомо,
скiльки часу та хвиля сну покривала хлопця. Вiн не прокинувся, вiн не мiг нi
крикнути,  нi поворухнути нi рукою,  нi  ногою. Та вiдчував  усе,  що  з ним
роблять.
     Його вiдiрвали  вiд  стiни  i  поклали на  м'якi  подушки.  Чи©сь  руки
закасали  його  сорочку  до  грудей.  Далi  гарячi тонкi  пальцi  заходились
розв'язувати мотузок на штанях.
     Крiзь  пута  сну хотiв  крикнути,  що  вiн  не дозволить, щоб  у  нього
поцупили з пояса ключi.
     Та крику не  вийшло,  а рухатись вiн i зовсiм був неспроможний. Та й не
треба  було кричати, бо тi настороженi пальцi, розв'язавши вузол, вiдтрутили
ключi кудись набiк.
     Наче тi пальцi обмацували його одiж, торкалися тiла...
     Потiм сiрий туман сну геть залляв по вiнця його вiдчуття i  руки кудись
зникли.
     Потiм йому снилося, вiн  напевно знав, що сниться, як повiя-танцiвниця,
геть нага, танцю╨ перед ним.
     Притуля╨ться  до  нього  сво©ми  округлими  й  холодними, мов  чашi  iз
шербетом, грудьми...
     З жахом Алi прокинувся.. В сутiнках кiмнати вiн оглянув себе i побачив,
що одяг його зiм'ято, пошарпано, зав'язки розв'язано... Червоний, мов буряк,
вiд  сорому,  трусячись  вiд  страху, щоб нiхто  його  отак  не побачив, вiн
пiдскочив,  так-сак оправив одiж,  схопив кумган2 i поспiшив, щоб
очиститись, обмитись...
     Коли вiн повернувся до будинку, щоб узяти свою корзинку та й побiгти до
лазнi, його згори покликав Абу Амар.
     Алi тицьнув у закуток кумган i побiг нагору.
     - Добре виспався? Тепер поспiши по вино та сiк  до Сахла. Ось монети! ╡
зразу ж готувати обiд! Щоб пiсля заходу сонця все було на скатертинi.
     - ╡ вино?
     - Що?! Хiба ти християнин чи iудей, що не зна╨ш - обiдають люди окремо,
а вино  п'ють окремо?! Хоча простолюдини розпустилися  i геть стали схожi на
невiрних!..

     Коли сонце впало за незлiченнi канали, коли згубились гаркавi  й гунявi
волання  муедзинiв  у  безкра©х  пальмових гаях,  тодi сам Абу Амар  вiдкрив
вуличнi  дверi  i запросив увiйти трьох  статечних мужiв i одного молодика з
дорогою, поцяцькованою лютнею.
     Падала густа  синя нiч мiсяця азара. Абу  Амар  наказав запалити чотири
свiтильники.  Кiмната сповнилась золотими зблисками, якi  розлилася золотим,
наче шафрановим пилком.
     Пiсля  довгих  вiтань1 i найщирiших, найшляхетнiших побажань
господаревi вiд гостей, а гостям вiд господаря почали  обiд з кавуна. (Потiм
Алi скуштував  одну скибку, яка лишилася. Власне, подiлив iз Джарi╨ю). Кавун
був так собi. Але гостi  хвалили його без мiри. Адi здогадався чому  - кавун
бахрейнський,  з першого завозу.  Бо тут  пiд Басрою  кавуни ще й не  думали
дозрiвати.
     Пiсля  кавуна  Алi подав  ©м бургуль  -  пшеничну  густу кашу на  тацi,
поливши ©© топленим коров'ячим маслом.
     Смажених  окунiв, витриманих перед  готуванням  у  солонiм соусi, гостi
просто захвалили,  обсмоктали  кожну  кiсточку.  ╡ Алi  зрадiв  i  подякував
подумки Аллаховi, що вiн зразу  по  базарюванню здогадався засмажити  собi й
дiвчинi по окунцевi.
     Алi  задивився на  цих трьох сивих довгобородих мужiв.  Рухи розмiренi,
спини рiвнi, обличчя приязнi.
     Повага один до одного велика.
     А самоповага ще бiльша.
     Говорили кожний по черзi.  ╡ нiхто нiкого  не  перебивав! Усi вихваляли
господаря, один одного, а потiм спiвака.
     До  того дня  малий  мандрiвник  i  не  чув нiколи за один раз  стiльки
хвалебних слiв i вiншувань.
     Словами старi вправлялися не  гiрше, нiж багдадськi  циркачi жонглювали
яблуками.
     А  на  ©хнiх  тацях пiсля кожного  блюда не лишалось нi  крихточки,  нi
зернини, нi краплi олi©, нi краплi соусу.
     Джарiя весь час була напохватi за дверима i, звичайно ж,  пiдглядала та
пiдслуховувала. Коди Алi винiс  посуд для  миття, вона спитала, вирячивши  в
сутiнках сво© вирлатi, здоровеннi очиська:
     - Слухай, Алi ╡ А що  вони  таке  говорять, один  до одного?  Мова наче
ваша, а що за слова - я не знаю...
     - Вченi люди! Шейхи, одним словом. Книжники й мудрецi!
     - От  цiкаво!  -Джарiя приклацнула  язиком.  - Скiльки  живу,  а  таких
цiкавих людей не чула й не бачила, як гостi твого Амара. Така спiвачка вчора
була! У мене  сукня  змокла  вiд слiз, коли я  слухала ©©  пiснi!  А цей,  з
аль-утом, теж спiватиме?.. Га?
     - Хiба я можу спитати? Я слуга!
     На  закуску-мазза  всi приявнi брали  iндiйськi  маслини,  потiм лущене
горiхове зерня, сушене насiння кавунiв. ╡ тут Абу Амар завiв розмову про те,
що   йому  сняться   щоночi   двi   красунi.  У   них  чарiвнi  очi,   як  у
перi2, величини небувало©, осяйностi слiпучо©, доброти  i  любовi
незрiвнянно©. Що серце його розрива╨ться,  бо кохання  його  до обох красунь
однакове  i прагнення побачити  ©х втiлення пiд  сонцем серед людей  висушу╨
його душу. Його пота╨мне кохання таке, що вiн ось-ось збожеволi╨! Бо де ж це
чувано,  щоб вiн запросив до себе трьох  повiй,  молодих i красивих,  чудову
спiвачку на додаток до всього  i незрiвнянну музику-лютнистку, але не було в
нього нiякого бажання з жодною  iз них злягтись.  Бо його та╨мне кохання  не
дозволя╨ йому зрадити сво©м сновидим красуням!
     - Що зi мною дi╨ться?!  О шейхи,  пояснiть менi! - заволав Абу  Амар iз
сльозами на очах i тремтiнням у голосi.
     Перший сивий муж погладив свою пухнасту бороду i прорiк:
     - Це вiддзеркалення потреби тво╨© шляхетно© душi.
     Другий теж погладив свою розкiшну бороду, пiдняв палець i виголосив:
     - Отверзаючий Браму3 явив тобi лик  краси. А краса ╨ часткою
вищо© правди. А правда ╨ часткою Всевишнього.
     Третiй мовчав довше, нiж першi два, але й вiн погладив бороду i мовив:
     - Свiт -  це дзеркало  Аллаха. ╡.  в дзеркалi свiту  Аллах бачить  сво╨
вiддзеркалення. А свiт бачить  у Всевишньому сво╨  вiддзеркалення.  ╡  таким
чином до безкiнця, до безкраю! ╡ тво©х нiчних красунь Отверзаючий Браму явив
тобi, як вiддзеркалення вищо© правди у виглядi неземно© краси!..
     Абу  Амар восславив  Аллаха  за  те, що вiн  напоумив  його, простого i
неосвiченого, вiдкрити свою пекучу та╨мницю найславетнiшим шейхам ╡раку!
     Всi  восславили  Аллаха i  по одному пiшли  змивати руки  до  сусiдньо©
кiмнати.
     - Алi! -  покликав Абу Амар.  - Ще два свiтильники в маленьку  кiмнату.
Пiдготуй все для винопиття. Та не заходь, поки не покличу!
     Хлопчина сполiскував чашi, обтирав глеки з вином  i соками та розкладав
на тарелях ©стiвну  землю з  Хорасану,  фiсташки, шпичаки цукрово© тростини,
вимоченi в трояндовiй водi, помаранчi-наранджi та айву з Балху.
     - Слухай, Алi! Дай  менi покуштувати  хорасансько©  землi! Кажуть, вона
така, така смачна! - просто лице в лице пiдступала Джарiя.
     - Не така смачна, як дорога, - буркнув Алi i вiдтрутив негритяночку.
     Вона  таки вiдщипнула крихiтку  i запхала за  товстеннi варги, а  очима
крутила, аж бiлки блискали i смiялись.
     - А я все геть чула! Тiльки про яке люстерко вони говорили?.. Нiчого не
зрозумi╨ш у цих вчених шейхiв!.. Слухай, а те, що твiй Абу Амар розповiв про
цих двох  красунь, то це точнiсiнько  вiн про його наймолодшу жiнку... Я  ©х
бачила рiк тому. У жiнки чорнi очi, а в доньки карi. ╡ отакеннi,  завбiльшки
як у наших чорних антилоп. А самi бiлi-бiлi! ╡  все тiло  нiби з й╨менського
цукру злiплене! На тiлi в них жодно© волосинки - нi пiд пахвами, нi на лонi,
нi на  ногах,  нi  на  руках. Аж блищить!.. Ти уяви собi,  Рустем ©х  просто
голодом  морить  -  от  скупий! А ревнивий!  До ©хнього свята навруз-байраму
3 готувались, i вiн  наказав  сво©м  ╨внухам  лазню  витопити для
свого жiноцтва. Але не дозволив навiть ╨внухам у лазнi ©м прислужувати. Лише
менi дозволив з  ними бути, щоб прислужувала. Вiн  за  чотири фалси винайняв
мене в Айшi.  ╡ ©й не  дозволив  iз сво©ми бабами пiти в лазню. Бо  вона ще,
мовляв, з  кимось  зведе  його  самиць.  Менi  ж  дозволив дивитися  на свiй
курятник. Всiх роздивилась!  Всiх геть запам'ятала!  Тiльки я зовсiм дурна -
все про кожну розповiла Айшi. А вона зна╨ш як менi за це  подякувала?! Цiлий
рiк,  нi, вже бiльше року, не випускала  мене з дому, навiть  смiття в канал
висипати!.. У старшо©  Рустемово© жiнки, матерi тi╨© карооко© красунi, у не©
очi недобрi, урочливi - геть блакитнi! ╡ волосся таке бiле, як нiби сиве. Ти
зна╨ш, а  вони всi завжди  голоднi!  У мене були  у вузлику  фiнiки-падалки,
битi. Вони менi за тi фiнiки дали довгу стрiчку червону й тонесеньку хустку.
Не  нову, але  тiльки в  одному мiсцi латану... Ця гi╨на все собi забрала...
Слухай, а про що там говорять? Пiду послухаю...
     - Тiльки  спробуй!  - Алi  пiдвiвся  i  став проти Джарi©. -  Коли менi
сказали, щоб я йшов геть, то й  нiхто iнший не може бiля дверей  товктись. Я
правдою служу!
     -  Ну й  дурень! Всi  слуги обдурюють  сво©х хазя©в. А якщо трапляються
такi навiженi як ти, то ©х хазя© обдурюють! ╡накше не бува╨!
     - А я не обдурюю i не дозволю себе обдурювати.
     - Побачиш, що тебе  обдурять! - iз спiвчуттям i жалем вигукнула i зразу
ж додала; - Твiй iде до дверей. Вiдчиня╨... Зараз покличе!
     Згори почувся голос Абу Амара,  а хлопець  уже схопив  дзбан  червоного
вина i  понiс по  сходах. Дзбан Алi поставив на голову, а лiвою рукою тримав
тацю з чашами i хорасанською землею (якби лишив при Джарi©, хто зна, скiльки
б вона собi прихопила?).
     Свiже повiтря впливало  крiзь розчинене вiкно, син╨ небо висвiтлював на
обрi©  здоровенний мiсяць i чiтко-чiтко вирiзьблював чорнi стрiли  мiнаретiв
та вiзерунчастi вершки-опахала високих пальм.
     Алi  розлив у чашi  густе червоне  вино i  не  став  чекати, поки гостi
почнуть пити, а побiг униз по цукрову тростину, горiхи, помаранчi та айву.
     Стрибнув униз  сходами  i подумав,  що застане Джарiю  за  шкодою.  Але
Джарiя кудись зникла, щоправда лишивши вiдкритою тацю iз шпичаками тростини.
Вiн покликав ©©.
     Та на його слова вiдгукнулась стогоном господиня Айша. Алi поспiшив  до
не© в закуток.
     Мiсячнi  променi  кинули чорну  тiнь  вiконно©  решiтки  на потрiскану,
колись визолочену  стiну. Айша пiдвелась  на лiктi i попросила  пити. Алi не
став   кликати  негритяночку,  а   сам  нацiдив  у  чашу   холодно©  води  з
неполив'яного  вогкого глека.  Це був тут,  у  Басрi, ╨диний спосiб  дiстати
холодну воду  -  налити  в  обпалений та  неполив'яний глиняний  глек.  Коли
почина╨   вода  просочуватися  крiзь  пористу  глину,  всерединi  вона,  хоч
зменшу╨ться в об'╨мi, почина╨ охолоджуватись.
     Айша вiддихалась  i попросила дати  ©й  лiки  вiд болю.  Хлопчина й  це
виконав швидко i хотiв йти, та вона вхопила його за руку.
     - Посидь зо м-мною... .Менi однiй страшно... Я боюсь вмерти...
     - Господине моя  матiнко! Зараз вiднесу захуску-маззу  мо╨му  хазя©ну i
прийду до тебе.
     Хлопець знову побiг нагору.
     Джарi© не було i на сходах, i в кiмнатi з глеками вона не з'являлась.
     Поставив  тихо тацю  з  горiхами  й тростиною  i малесеньку корзинку  з
помаранчами.
     Спiвак  пробував  дзвiнкi  струни  свого  поцяцькованого аль-ута.  Дво╨
шейхiв смакували  з чаш маленькими  ковтками  вино. Третiй жував хорасанську
землю. Абу Амар,  заплющивши очi, малесенькими  ковточками надпивав  вино  i
довго-довго його розсмаковував.
     Перед спiваком стояла вже порожня чаша.
     Абу Амар пiдкликав Алi.
     -  Поспiшай  до Сахла.  Попрохай  у  нього квiтiв:  жасмину,  гвоздик i
ромашок.
     - Але ж пiзно, мiй господине! - вихопився Алi.
     -  Тихше, -  шарпнув  його  за  сорочку Абу Амар.  - Сахл пiзно  ляга╨.
Скiльки вiн скаже - стiльки й плати.
     Алi спустився вниз по корзину - Айша вже мiцно спала.
     Коли  хлопець  поспiшав  двором,   згори  в  нього  жбурнули  фiнiковою
кiсточкою.
     Алi пiдняв голову: на краю даху сидiла навкарачки Джарiя.
     -  Пiдiймись  нагору  - я тобi щось покажу!  -  зашепотiла,  наставивши
долоню трубою до вуст.
     - Як я пiдiймусь? - запитав  пошепки Алi,  бо знав - Джарiя його одначе
почу╨.
     -  Вiдiмкни  он тi дверi  кривим товстим ключем i давай нагору.  Тiльки
обережно, бо там схiдцi крутi й поламанi...
     Так  хлопець  i зробив.  Щоправда,  добре  забруднився порохом i кiлька
разiв навiть чхнув, але за хвилю вже був на даху.
     - Я сюди залiзла, - шепотiла Джарiя, - щоб краще чути спiвака. Тут таке
мiсце, що крiзь вiкно звуки краще чутнi, нiж пiд дверима слухати!  - А  тодi
тихiше зашепотiла: -  Вони обидвi прийшли - i донька, i жiнка!  Хочеш на них
подивитись?!
     Алi аж в ротi пересохло вiд хвилювання - вiн ще нiколи  не  бачив жiнок
багатi©в. Кивнув негритяночцi головою.
     - Тодi  тихо повзи за мною,  -  шепотiла  на вухо  йому  Джарiя. - Вони
вилiзли  через стелю до  покинуто© голуб'ятнi. ╡ тепер схованi з усiх бокiв.
Сидять собi  i слухають  крiзь стiну, що в нас дi╨ться. От зараз побачиш, як
вони голову в щiлину мiж стовпами встромили...
     Негритяночка  i  хлопець  проповзли  весь  дах i  зазирнули вниз  через
невисокий парапет.
     ╡  все  було  так,  як сказала  рабиня.  Злам  стiни  сараю  i  велико©
голуб'ятнi   створювали   затишний  закапелок.   От  у  цьому   закапелку  й
примостилися двi  простоволосi жiночi  постатi i  зазирали кудись  межи двох
грубих тикових болонкiв.
     Почулися голоснi,  дзвiнкi  акорди аль-ута, i  голос спiвака заволав на
найвищiй нотi пiсню славетного Абу Рабiя.

     ╡ сам я не гадав, а все ж згадав
     Я про жiнок, на диво схожих!
     ╡ ©хнiх нiг струнких, i бiлих пишних стегон
     Я до останньо© життя хвилини не забуду...
     Ой скiльки ж насолоди
     Торсати пружкi перса молодi©!
     Я присягаюсь i Машрiком i Магрiбом -
     Грiха нема╨ в тому, люди!
     Голос спiвака був високий, майже  жiночий, чистий-пречистий. Але чомусь
то© млостi, що вiд голосу Нiссо, хлопчина не вiдчув.
     Вiн поповз назад до ляди в даху, а Джарiя  поспiшила до сво╨©  схованки
над вiкном...
     По  головному  каналу   пливли  човни,  переповненi  людьми,  освiтленi
лiхтарями i свiтильниками. Та порожнього човна довелося все ж почекати.
     А в садибi Бен Сахла дiйсно не спали. Ворота були наполовину розчиненi.
Чорнi  мiсячнi тiнi на першому подвiр'©  розривало червоне свiтло  нафтового
лiхтаря.  Пiд лiхтарем,  за довгим столом сидiв  Бен Сахл i продавав  якимсь
багато   вбраним  молодикам   запечатанi   глеки   та  трояндовi  пагони   з
блiдорожевими, дуже запашними квiтами.
     Коли молодики пiшли з двору,  Алi пiдступив до торговця i, не знаючи як
вiтати iудея в його садибi, побажав миру цьому дому i його господаревi.
     Мiцний  пишнобородий чоловiк  схилив голову до лiвого плеча,  примружив
праве око i спитав:
     - Вiд кого ти, хлопчику? Я тебе вперше бачу.
     - Я слуга мосульського купця Абу Амара.
     - А сам ти не мосулець?
     - Я зi  славно© оселi халiфiв, з Мiста  Миру i Спокою, -  кланяючись  i
притискаючи руку до грудей, вiдповiв Алi.
     - ╡ чого ж бажа╨ твiй мосулець? - Хазя©н посмiхнувся такою посмiшкою, в
якiй була i повага до Абу Амара, i  сумнiв наче  в тому, що вiн, Абу Амар  -
"мосулець", i готовнiсть задовольнити всi побажання цього "мосульця".
     Алi виклав усi побажання  Абу Амара. Хазя©н  ляснув у долонi. З  дверей
вийшла висока дiвчина з  вiдкритим  лицем i  розпущеним, пухнастим, як пiна,
волоссям.
     -  Збери з дiвчатами квiти.  Та зачекай,  не йди! - А тодi знову схилив
голову  до Алi, тiльки  до  правого плеча, але  око примружив лiве. -  А хто
прийшов до твого хазя©на? Це не та╨мниця?
     Алi розповiв i про мужiв, i  про спiвака. Тiльки ж, звичайно, не сказав
жодного слова про сни  Абу Амара i про люстро Аллаха. ╡новiрцю негоже про це
знати. Та й багато злого розповiдали базарнi люди про iуде©в.
     Тодi Бен Сахл, вислухавши, повернувся до дiвчини.
     - З ромашок сплетiть п'ять вiнкiв!  Жасмин i гвоздики зв'яжiть пучками.
╡ди!
     Бен  Сахл, випитуючи в Алi про закуски на учтi  в Абу Амара, посунув по
дошках три запечатанi глеки.
     - Вино.  Ось бачиш - на печатцi мо╨ iм'я та позначка, що це вино з мо╨©
крамницi. А ось тобi,  - вiн пiдсунув до хлопця  найбiльший глек, -  глек  з
вином. Але я ставлю на ньому свою печатку i пишу на восковi, що це пальмовий
сiк.  Його  поставиш  перед  тим шейхом, в якого родимка  на  щоцi.  ╡ скажи
голосно, що це пальмовий сiк. Побачиш, той шейх нагородить тебе за цей глек.
     - Але  для  чого обдурювати?..  -Хлопець не встиг  договорити, бо  його
перебив Бен Сахл:
     - Знаю  як облуплених тих  мудрецiв-шейхiв!  ╡ вподобання кожного з них
добре знаю. Побачиш - вони вп'ються i захочуть одягти вiнки. А вiнки в  тебе
вже будуть готовi. ╡ знов же-тебе нагородять... А тепер давай грошi!
     Алi припечатав на липкi вiд вина дошки столу ваговитi динари.
     - Якщо  тебе  винагородять за  вино  i вiнки,  то  прийдеш  i подiлишся
прибутком зi мною, згода?
     Алi хотiв сказати, що Абу Амар йому особисто не давав нi фалса i нiчого
не обiцяв навiть.
     Побачивши, що хлопець завагався, Бен Сахл посмiхнувся.
     - Що, шкода подiлитися з iншим сво©м прибутком?
     - Клянусь Аллахом, нi! - заприсягся Алi.
     - Дивись, ти поклявся iм'ям Отверзаючого Браму...- задоволено засмiявся
торговець.
     Пишноволоса все щось  не приносила квiтiв,  i Алi спостерiгав,  як  над
глеком з трояндами зависли зразу три нiчних метелики-бражники... А  Бен Сахл
з любов'ю роздивлявся на кожну монету, що вторгував за сьогоднiшнiй вечiр. ╡
хлопцевi  зовсiм  не  хотiлося  покидати подвiр'я з таким яскравим  нафтовим
лiхтарем.  ╡  ще  -  так  хотiлося побачити бiло-рожеву троянду! Аж калатало
серце i пересохло в ротi.
     -  Господине! Я чув, що  ти володар надзвичайного дива... Червоно-бiло©
троянди...
     - Де ти про це чув?
     -  У  Багдадi,  в кварталi золотарiв.  Казали на тому базарi,  що  один
торговець вином у Басрi ма╨ таку троянду...- збрехав Алi.
     - А ти хiба бував у тому кварталi?
     - Я по всiх кварталах, по всiх ханах i суках бував.
     - А ти, часом, не багдадський базарний злодюжка?
     - Аллах менi свiдок - нi! Я носив ©м рибу.
     - Яка ж риба найкраща? Яка найгiрша?
     -  Сазан   -  окраса  святково©  трапези,  вусач  да╨  мiць   i  вбива╨
недосвiдчених, сом - аль-кармут - ©жа бiдняка.
     - Зна╨ш...
     - Господине мiй! благаю тебе - дай поглянути лише  раз  на червоно-бiлу
троянду!..
     Торговець випростався за столом i зразу став наче бiльший удвiчi.
     Голос його забринiв холодно й неприязно:
     - Для чого тобi зазирати на диво? Ти слуга, i знай сво╨ мiсце!
     -  Я  слуга випадком.  Дочекаюсь щастя i  попливу до ╡ндi©. Я ж полишив
домiвку,  щоб побачити дива свiту, про  якi чув  у Багдадi.  Твоя троянда  -
перше диво.
     - Нi, це неможливо! Ми  рiзно© вiри, а в  мо©м саду жоден чужий чоловiк
не бував.
     ╡ Алi зрозумiв, що прохати i молити про ласку - зайве.
     Пишноволоса  принесла  квiти, й  Алi поскладав  ©х  до  корзини, поверх
глечикiв.
     Човняр лаявся, що Алi змусив його стiльки чекати.
     Та зайва монета заткнула  йому пельку, i вiн в одну  мить пригнав човна
до садиби Айшi.
     Коли Алi вiдчинив пота╨мну хвiртку i зайшов на подвiр'я, то почув, як з
розчиненого вiкна неслися пiсня i ляскання в долонi.
     Джарiя покликала його  згори, але хлопець не спинився i не  пiднявся до
не© на дах, а поспiшив до бенкетуючих.
     У  кiмнатi  чадiли  свiтильники,  пахло  розлитим вином  i  розкритими,
розлущеними помаранчами...
     Всi  були пiдпилi  i то добре  - i спiвак, i  Абу Амар, i обидва шейхи.
Третiй  же,  похмурий,  мов  хворий крук, сидiв  i жував  стеблину  цукрово©
тростини.
     Алi полiз до корзини i доставив перед ним великий глек.
     - Що ти менi ставиш? Я виконую всi заповiти Магомета i вина не вживаю!
     -  О  достославний i  найшановнiший!  Тут ось  печаткою  вiдтиснуто  на
восковi, що ще сiк, пальмовий сiк.
     - Ну наливай, побачимо, чи не шахра© нашi торговцi!
     Алi стало страшно - раптом Бен Сахл жорстоко над ним посмiявся? Що тодi
буде?!
     Шейх понюхав, зробив кiлька великих ковткiв золотавого прозорого вина.
     Вiддихнув, заплющив очi, облизав губи.
     Всi принишкли.
     Шейх поколупався в поясi i витяг звiдтiля тонесеньку половину дирхема.
     - Ти вгадав мо© побажання, хлопчику! Це найкращий сiк, який я будь-коли
пив! А ©м подай вино!  - наказав  старий, наче  вiн, а  не  Абу Амар тут був
господарем...
     -  Молодець! - шепнув  Абу Амар i стис лiкоть  малому, коли Алi наливав
йому у чашу багряне вино.
     - Грошi лишились, - зашепотiв Алi господаревi.
     - Грошi потiм, - також пошепки до  Алi, а тодi голосно до всiх: - Пиймо
i славимо життя! Спiваймо, поки спiва╨ться!
     Спiвак  вдарив  по струнах i  аль-ут голосно  вiдповiв йому, наповнивши
дзвоном усю кiмнату i вилившись у зоряне син╨ вiкно.
     - Ех,  якби  ще  й  квiти  буди  на  нашiй шляхетнiй  учтi! - виголосив
наймовчазнiший шейх.
     Абу Амар ляснув у долонi. Алi миттю принiс корзину iз запашним жасмином
та пряно-терпкими гвоздиками.
     Додатковi глеки зовсiм неймовiрно подiяли на шейхiв.
     Дво╨  пiдвелися  i почали  танцювати,  намагаючись  наслiдувати виверти
танцiвниць.
     А той, що пив "пальмовий сiк", не мiг пiдвестися i тiльки прохав:
     - Менi для повного кейфу не вистача╨ вiнка на головi.
     - Стiйте! -  закричав добре-таки  пiдпилий Абу Амар. - Скажiть, о шейхи
преславнi, чи дiйсно не вистача╨ вiнкiв?
     - Не вистача╨...- проспiвали два  шейхи, вихляючи стегнами i потрясаючи
руками.
     А третiй закивав головою по-кiнському.
     - Алi! - звернувся вперше до  нього по iменi мосулець.  - Можеш сплести
вiнки?
     - Можу! - збрехав Алi (хоча в життi  нiколи  не рвав квiтiв i не бачив,
як то дiвчата плетуть вiнки) й вискочив з кiмнати.
     В поко© знов зчинилась веремiя i заголосила п'яна пiсня.
     Хлопець пiдкрiпився оладками,  з'©в  рештки  сушених  смоков,  а  тодi,
надiвши на руки, понiс нагору ромашковi вiнки.
     Його появу зустрiли оплесками i радiсними вигуками.
     Старi,  огряднi  шейхи  скакали,  наче  обiсiлi цапи,  бризкали один на
одного вином, вмочали бороди у вино i спiвали непристойних пiсеньок,  що  ©х
спiвають козолупи та золотарi у шинках.
     Алi  крадькома  поглянув  на  щiлину пiд  стелею.  Двi пари очей уважно
стежили за тим, що вiдбува╨ться у помешканнi.
     Тут шейх, який пив "пальмовий сiк", покликав Алi.
     - Слухай, малий!.. ╡ ти слухай, музико!.. Ти заграй нам танцювально©, а
ти потанцюй нам, як маленька циганочка!.. Тобто голяка, - пояснив вiн п'яним
i хитрим усмiхом.
     Алi  аж млосно стало  вiд  несподiванки й страху - ось  яко© ганьби вiд
нього  вимагають!  Мало ©м  того, що вони, мов  рiзники, повпивалися, так ще
його хочуть у  лайно  закаляти?!! ╡ лють  шибонула  йому  в  голову  гарячим
струмом.
     Але тут не сафiна,  а  Абу Амар не лоцман-манде╨ць - не заступиться! Он
вiн як смi╨ться на всi зуби! Тому Алi вгамував себе вмить i вiдповiв:
     - Не  можна менi! Бо, по-перше, я мужчина,  а по-друге, я рибалка, а не
танцiвник.
     - А чим ти доведеш, що ти  мужчина? - спитав, п'яно  похитуючи головою,
Абу  Амар, зневажливо  посмiхаючись. -  Хоча...  ось  тобi  нiж, -  Абу Амар
звiдкiлясь висмикнув ножа з чорним держаком i недбало кинув хлопцевi.
     Алi перехопив його на льоту, i всi схвально загукали.
     - Попадеш в отой одвiрок - i нiж твiй!
     Алi розмотав  хустку з шапочки,  той кiнець,  що з перснем, обкрутив на
зап'ястi,  склав  удво╨ i вiльний кiнець  прихопив  двома пальцями. Натягнув
хустку i вставив у складку колодку ножа, а лезо повернув до себе.
     Крутонув щосили, щоб нiж не випав.
     Десь на десятiм обертi розiгнав  отаку пращу до повно© сили i вiдпустив
кiнчик хустки. Нiж зблиснув  гостренним  лезом  i майже на третину зайшов  у
кедровий рiзьблений одвiрок.
     Дерево аж задзвенiло вiд сили удару, мов хто по ньому сокирою рубонув.
     - Я можу йти? - спитав змучено Алi, втираючи пiт з чола.
     - Вiзьми ножа, вiн твiй.
     - Бог iз ним, у мене рука болить, - викрутився Алi. Тут пiдпилий музика
вхопився  за  колодку i  почав шарпати  з  дерева  лезо. Та  марно -  нiж не
пiддавався.
     - Зачекай, злама╨ш пiдвiвся Абу  Амар, якимось невловимим рухом шарпнув
ножа i витяг з дерева.
     Але  вiд того  порушився трохи одвiрок, зi  стiни  вiдпав  великий шмат
тиньку - i перед очима присутнiх вiдкрились яскравi малюнки.

     Як вiдкрилась стiна, i на старому тиньку побачили яскравi малюнки, то й
пiдпилi шейхи, i спiвак поспiшили до стiни.
     Абу Амар зупинив рукою Алi, що разом з  усiма кинувся,  щоб роздивитись
та╨мницю.
     Та мосулець узяв хлопця за плечi i повернув до дверей.
     - ╡ди вниз i вiдпочивай! А коли треба - я тебе покличу!
     Алi  вiдкрив рота, щоб  сказати, що вiн хоче теж  подивитись. Абу  Амар
опустив повiки  на сво©  блискучi  чорнi  очi,  нiби  говорячи,  що  розмову
закiнчено i слiд миттю виконувати його побажання.
     Засмучений Алi  повернув до дверей, Абу  Амар  пiшов за  ним  i зачинив
дверi на засув.
     Хлопчина опустився вниз, де Джарiя знову пекла собi тонесенькi, як лист
самаркандського паперу1, пшонянi оладки.
     Негритяночка, побачивши, що вiн сильно засмучений, пiдскочила до  нього
i подала  йому  гарячих оладкiв.  Зазирала  хлопчиковi  в  лице,  гладила по
кучерях масними пальцями.
     - З'©ж  оладкiв,  з'©ж! Як по©си,  зразу стане  на душi  легше! Без ©жi
нема╨ нiяких радощiв! Як ото сидиш  голодна i заперта,  то не дума╨ш, чи щоб
подивитись  у  вiкно, чи  щоб вирватись на вулицю. От  коли по©си,  тодi вже
кортить i на вулицю дiстатись, i до сусiдiв зазирнути. А якби ще й на базарi
побувати,  то справжн╨  свято!.. Вже рiк вiд минулого рамадану  2
оця гi╨на, - Джарiя тицьнула пальцями в той покiй, де лежала Айша, - тримала
мене в будинку i нiкуди не випускала! Поки твiй Абу Амар не з'явився! З  ним
стало справжн╨ свято!.. Ось  вони зараз танцюють i спiвають про пекаря i про
його коханця пухленького. Хе-Хе!.. Пiду подивлюся, що вони там роблять.
     ╡ Джарiя пiдвелася в нерiшучостi, чи Алi не заборонить  ©й пiднятись до
кiмнати.
     Та  Алi стало геть  усе байдуже. Вiн думав про сво╨. ╡  поки там  вгорi
Джарiя  споглядала  пиятику  найзнаменитiших  законникiв  Басри, вiн  поволi
пережовував  родзинки. Без усякого  смаку по©дав смачнiшi дольки помаранчi i
пiдсохлу пшеничну пампушку.
     Алi  найприкрiше стало вiд випробування Абу Амара.  Невже не видно i не
зрозумiло  - вiн,  Алi, стара╨ться з усiх сил, пнеться,  щоб  бути корисним!
Зовсiм не так, як iншi хлопцi,  з якими вiн виростав на багдадських вулицях.
Тi завжди намагались обдурити одне одного i старших, десь щось поцупити. Вiн
же  хотiв  усе зробити  сам,  сво╨ю, вправнiстю.  Адже коли приносив у шинки
свiжу рибу, нiхто до нього не ставився iз зневагою, що вiн нiчого не вартий,
нiчого не вмi╨!
     А вiдтодi,  як почалася подорож на сафiнi, i кухар, i Джафар, а тепер i
Абу Амар та й усi iншi думають, що вiн якесь ледащо.
     Гарячi  сльози  пiдкотили пiд горло хлопцевi, але вiд  цього,  коли вiн
вiдчув, що ось-ось заплаче, його охопила гостра лють. ╡ вiн враз вирiшив, що
аж нiяк перстень  з  лалом не ма╨ належати Абу  Амару. Зрештою, не  Абу Амар
жбурнув перстень у канал. ╡ сам Абу Амар нi словом, анi рухом не виявив тодi
сво╨©  злостi,  що i  вiн у такому збитку опинився, подарувавши перстень цiй
навiженiй  музицi.  А  вона  звела  все  на  пси!..   Алi   вирiшив  вiддати
променисто-кривавий  лал музицi.  Без  сумнiву, в не© ма╨ бути i  срiбло,  i
золото,  дирхеми  i  динари.  Вiн  назавжди запам'ятав ©©  житло з  дорогими
вiрменськими килимами, рiзьбленими тахтами з червоного дерева, вишитi шовком
подушки,  i поцяцькованi два аль-ута на стiнi, i чорного дерева ребаб, суво©
рукописiв на полицi, дорогоцiнний каламар, зроблений з гiрського кришталю...
В не©  мають бути монети. Вона живе  в малесенькому примiщеннi, але  в ньому
бiльше затишку й краси,  нiж у всьому цьому старовинному занедбаному будинку
Айшi.
     Коли  вiв  остаточно  упевнився,  що  вiддасть  перстень  музицi,  йому
захотiлось ©сти. ╡ вiн з'©в половину того на©дку, що був призначений на всiх
них - Айшу,  Джарiю та Алi.  Вiн упер недо©дки  без жодного вагання. Бо весь
час Джарiя, немов  божевiльна, смажила  собi  просянi млинцi,  Айша  вiд ©жi
вiдмовлялась.  Лише  пила й пила воду. Та й до  всього, пiсля чарочки  лiкiв
вона мiцно засинала на кiлька годин.
     Вiн умостився на вузькому тахтi, загорнувшись у  стару  попону, i довго
крутився, все намагався уявити собi, скiльки ж дасть йому  срiбла музика. Бо
що перстень - справжнiй скарб,  вiн одразу зрозумiв, як  почув, що  сп'янiлi
повi© прохали,  благали  Кадарiю не  викидати його, не  топити  в  каналi. А
спiвачка Нiссо, аж заходячись вiд  люто©  заздростi, намагалась пiдштовхнути
©© на цей безглуздий вчинок.
     А тодi,  зi срiблом Кадарi©, полишить вiн  Абу Амара  i зразу ж  пiде в
порт i  взна╨,  коли  перший вiтрильник-дхау виходить  в  Арабське море, щоб
досягти за  тим  моря-океану, а за морем-океаном  славного мiста Калiкута. ╡
вiн тодi, нiчого  не сказавши Абу  Амару,  попливе назустрiч сво©й долi, щоб
здiйснити сво© мрi© i побачити чудеса далеких обрi©в.
     Адже виходило з Абу Амаром погано. Алi  не спитав на самiм  початку про
платню за службу. А тепер вiн уже не мiг про це спитати. Язик не повертався,
та й було страшно. Бо в Абу Амара хоч скаженi  ночi, i бiганина, i треба все
встигнути,  та  все ж  Алi  постiйно ма╨ на©док. ╡ якби не Абу  Амар, то  не
знати, що б  i  робив вiн у  Басрi. Здихав би  з голоду. Бо як зiбрались тут
кораблi з усiх  усюд,  то цiни  на ©жу  пiдскочили  у кiлька разiв.  ╡ вода,
смердюча й брудна, ну чисто з калюжi, та ще iз солонiстю морською, кошту╨ не
дешевше багдадського шербету!
     ╡ отак-от, з невеселими думками про свою  службу в  Абу Амара та мрiями
про дирхеми  Кадарi©, Алi зрештою заснув. ╡  зовсiм  не чув  п'яного галасу,
коли вночi вийшли гостi вiд Абу Амара.
     Сам Абу Амар iз п'яним музикою проводжали човна, стоячи на краю греблi,
i  довго розмовляли  зi стражником, що мав охороняти богословiв,  кожного до
його оселi.
     А потiм пiднялись удвох до покою Абу Амара, i Джарiя знов пiдглядала за
ними. Та юний багдадець всього цього не чув i не знав...
     Алi  прокинувся  ще  до  вранiшньо©  молитви.  Зазирнув до  Айшi.  Вона
стогнала  увi снi. Тому  розбудив ©©  i  дав  води й  дурманного лiкарського
зiлля. Джарiю не став будити, а поспiшив нагору до кiмнати Абу Амара.
     Дверi були зачиненi на ключ, i йому нiхто не вiдповiв.
     Тодi хлопець зазирнув крiзь дiрку вiд сучка. .
     У сутiнках, бо  завiси  зовсiм були  спущенi на  решiтки,  побачив -  у
кiмнатi нiкого нема╨. Подушки розкиданi,  скатертина з перевернутими чашами,
баклажками i  глечиками з-пiд вина, лушпинням i недо©дками  не прибрана. Алi
зняв  ключi  з пояса, та жоден з ключiв  не пiдiйшов до  замка  кiмнати  Абу
Амара.
     Тодi вирiшив не витрачати марно часу, а поспiшати до кварталу повiй.
     Прихопив у дорогу жменi двi родзинок та трохи сушених смужок динi.
     За фалс перебрався до кварталу, де жили християни, а тодi вже по мостах
високих  та по низьких  плавучих  мостах  дiстався  до  широкого  каналу, на
другому  березi якого  були  веселi кварталi  повiй  з шинками,  харчевнями,
крамницями, де торгували вином та закусками.
     Знову за фалс вiн був на другому березi. О славна Басра! За все, за все
тут треба заплатити хоч би фалс!
     Якщо всi квартали пiсля  вранiшньо©  молитви  вибухали  всiма можливими
звуками -  галасували  човнярi, продавцi,  дзвенiли ©© стукотiли молотками й
молоточками  ковалi,  мiдники  та  золотарi; вихваляли сво©  страви  базарнi
кухарi; закликали подивитися всякi штучки й витребеньки базарнi фiглярi - то
в кварталi повiй панувала тиша. Геть усi вiкна завiшенi, а дверi замкненi.
     Лише  дво╨  смiттярiв  затертими  пальмовими  мiтлами  змiтали  бруд  з
хiдникiв. Та ще  дво╨  зiгнутих  водонош з  величезними  бурдюками на плечах
стукали у дверi шинкiв - пропонували наповнити за нiч спорожнiлi глеки.
     Ще  один   водовоз  куняв  на  деменi   пузатого   човна,   наповненого
здоровенними  корчагами  та  бурдюками,  i  час   вiд  часу  торкався  сво©м
зморшкуватим чолом зiгнутих колiн.
     Лише на кiнцi кварталу, бiля рогу, де iнша  вуличка перетинала головну,
були  вiдчиненi  дверi  знайомого  будиночку,   i  вiдтiля  чувся  легенький
передзвiн струн.
     Алi вмить упiзнав мелодiю "Фатiми", з яко© й почалося його знайомство з
цi╨ю малесенькою жiнкою з кварталу  повiй.  Аж у грудях млосно зробилося вiд
срiбного дзвону  акордiв... Усiм вона  вiдрiзнялася вiд повiй, але жила тут.
Та спитати, чому вона  тут, Алi  не насмiлювався.  Адже мужчина не ма╨ права
задавати чужiй жiнцi питання. Вiн не пам'ятав такого, щоб хтось iз чоловiкiв
розмовляв з чужою жiнкою. Хоча  от довелось таки йти  до не©, бо зовсiм iнша
справа, якщо в людинi тiй ╨ якась потреба.
     Алi, дiйшовши  до  дверей,  зупинився, невидимий  за дверима, але й  не
пiдступав упритул до дверей, щоб не вийшло, що вiн пiдгляда╨ та пiдслухову╨.
╡ чекав, поки Кадарiя скiнчить грати.
     Слухаючи  срiбний  дзвiн  аль-ута,  вiн  забув про  перстень,  про сво©
невдалi розмови  з капiтаном,  навiть про мандри. ╡ про те, що  служба в Абу
Амара ста╨  для  нього образливою.  Вiн поплив у тих прозорих звуках  музики
нiби та чайка,  про  яку  два  днi  тому спiвала Нiссо. Вiн стояв, опустивши
голову, i схаменувся тiльки тодi, коли перед ним постала Кадарiя  без плаща,
i очi  не були  в  не©  пiдфарбованi  сурмою.  Блiдi щоки тепер вiдкрились у
сво╨му справжньому виглядi  -  геть  обсипанi ластовинням, мов  усе  обличчя
облiпили просяною лускою. Вуста не були яскраво-червонi, а здавались якогось
темно-фiалкового кольору. А  очi були стомленi, iз припухлими повiками, як у
хворо© людини. Алi здригнувся вiд ©© голосу.
     - Ти прийшов вiд Абу Амара?
     Алi похитав головою.
     - А вiд кого? Чи та╨мниця?
     Алi озирнувся на всi боки, приклав пальця до вуст.
     - Тодi заходь до мо╨© оселi.
     Вiн  переступив, через порiг. Присiв  пiд стiною, мовчки  розмотав свою
згустку,   розв'язав   вузлик   на   кiнцi   хустки   i   видобув   звiдтiля
iскристо-кривавий лал.
     Кадарiя скрикнула.
     - Той самий?!!
     - Так, моя господине!
     - Як ти його видобув?!!
     Алi почув в ©© словах захват, i  йому закортiло похвалитись. Бо питання
було  без жодного  вiдтiнку зневаги, геть не схоже на  Абу Амаровi  слова  й
питання:  "Так ти себе вважа╨ш  мужчиною?!  Вважа╨ш себе  чоловiком?" ╡  Алi
розповiв  ©й про  смужку свинцю, знайдену в купi смiття на подвiр'© Айшi, як
раз  на  те  мiсце, де  вона, Кадарiя, стояла. Як  сам пiрнув за свинцем  та
знайшов i свинець, i золотий перстень.
     - Правда? - просто проспiвала зачудована Кадарiя, i ©© щоки порожевiли.
     Алi видлубав з пояса нерiвний свинцевий бублик.
     - Дай я тебе поцiлую! - ╡ воза обхопила його голову, притисла до себе i
гучно поцiлувала в обидвi  щоки. Обняла, притисла, i  Алi  вiдчув, якi в не©
пiд одягом маленькi i гострi груди.
     Враз  рвучко  Кадарiя вiдтрутила  вiд  себе хлопчину i, лишивши його  в
хмарi тонкого дорогоцiнного  запаху камфори, схилилась до тахта, застеленого
червоним вiрменським  килимом,  найдорожчим на  тi  часи. Видобула з глибини
невеличку черепахову коробочку. З самого закутка витягла перстень, зроблений
iз товсто©  смужки золота. А посерединi  смуги  сидiв темно-синiй гранчастий
камiнь.  Такого  каменя хлопцевi  не  доводилось  бачити. Хоча  часом  добрi
сазанчики були йому нiби живою перепусткою до найдорожчого базару  в Багдадi
-  там  торгували дорогоцiнним камiнням,  фарбами  та благовонними.  Здалеку
бачив блакитний цейлонський сапфiр, бачив бiрюзу афганську та лазурит, яспис
i онiкс, агат i халцедон, двiчi свiтили йому променi марiйських 3
смарагдiв,  бачив, як променiла, наче золотий мед,  купка бурштину з далеких
кра©в русiв.  ╡  не були для нього  дивом купки  густо-зеленого  сiнайського
малахiту.
     О багдадськi  базари-суки!  Чого  там  тiльки  не  побачиш!  Про що  не
довiда╨шся! Про що тiльки не придба╨ш знання й розумiння!
     А синiй камiнь у перснi свiтився незвично  - несхоже на жоден з бачених
там. Здавалося, що вiй випромiню╨  назовнi свiтло  стократ  сильнiше  за  те
свiтло, що пада╨ на нього iз зовнi. До  всього  камiнь було вiдшлiфовано  не
круглим  горбочком, а  його  гострi  природнi  гранi  пiдсилено ретельною  i
вправною шлiфовкою.
     Кадарiя взяла стиснену правицю Алi, розтисла його  пальцi i  поклала на
долоню перстень - не дуже великий, та ваговитий.
     Хлопчина нахилився до  персня, i густе ╨мне промiння просто рiзало йому
очi.  ╡ закрiплено  було  камiнь  дивовижно  -  з трьох бокiв  його  тримали
малесенькi  золотi  руки.  Робота  велико© вправностi - на  кожному пальчику
викарбуванi всi суглоби i нiгтики!
     Пройшла перша  мить здивування й  радостi,  i  гiрко  стислося  серце -
згинула враз уся надiя на дирхеми. А зi срiблом i спокiйна, певна подорож до
Калiкута.
     Та попрохати срiбло не посмiв. Тут сталося ще гiрше - вiн нараз вiдчув,
що  хоче володiти цим  перснем  i  що  зовсiм  не  бажа╨ повернути  перстень
Кадарi©.
     Перстень сво╨ю  коштовнiстю  лягав  тягарем на  його  плечi,
пов'язував його путами - було шкода вiддати дивний скарб i попрохати замiсть
нього жменьку дирхемiв.
     ╡ подорож до ╡ндi©  вiддалилася кудись за туманний гарячий обрiй  Басри
на непевний час...
     Затис перстень-скарб,  аж нiгтi побiлiли, i  порачкував до  дверей. Все
мовчки, тiльки сопiв вiд напруги.
     Вже стоячи на порозi, лицем до Кадарi©, видобув  iз сво╨© пам'ятi слова
оповiдачiв-фiглярiв на багдадських базарах. Такими словами у ©хнiх оповiдках
нiби говорили люди вельможнi, багатi та освiченi.
     -  Хай на  тебе впаде благословення  Аллаха,  моя  господине... за  цей
царський дарунок!.. Бо мо╨ здивування тво╨ю щедрiстю  дiйшло межi можливого!
Дякую i припадаю до  тво©х нiг!!!  ╡  хай  твоя  царська  щедрота  буде тобi
воздаватись  тисячу тисяч разiв  добром  i  радiстю!!!  Хай  на  тебе  впаде
благословення Аллаха i захист його!!!
     Малий порачкував, а тодi повернувся i  просто побiг по  вулицi, ледь не
штовхнувши двох смiттярiв.  Вони  зчепилися  над купою смiття  i  намагалися
видерти  один в одного  уламок  дирхема.  Певно, його вночi  загубив  якийсь
пiдпилий моряк...
     Взагалi, з кожним  днем у Басрi життя  ставало бiльш гучне, неспокiйне.
Бо прибували новi й новi кораблi по Шатт-аль-Арабу  зi сво©ми товарами аж iз
верхiв'©в Тiгру та ╙вфрату.
     Всi за©зди-хани  були  забитi купцями,  ©хнiми домочадцями  та  слугами
матросами i  корабельниками,  торговцями та шейхами iз  сусiднiх  озерних та
степових племен.
     Всi  чекали й не могли  дочекатись, коли ж почнеться  лiтнiй вiтер. Але
щось  не  було  чути нiяко©  звiстки нi  вiд рибалок, що виходили  в море за
рибою,  нi вiд ловцiв перлин  i  збирачiв коралiв. Весь  час вiтри зненацька
зривалися з  рiзних частин  свiту, крутили над морем, рвались на рiзнi боки,
проносились шквалами та закручувались у небо чорними стовпами смерчiв.
     Постiйний  же вiтер, що  в  лiтнi мiсяцi дме в  одному  напрямку i несе
крутобокi арабськi вiтрильники до берегiв ╡ндi©, нiяк не починався.
     А басрiйськi завжди  можна було  пiзнати  серед iнших кораблiв по ©хнiх
бiлих боках, бо  тiльки в Басрi  вживали  таке чисте бiле вапно  в сумiшi  з
акулячим жиром для обмазки дощок дхау.
     ╡ от Алi прибiг до кiнця кварталу.
     А  Кадарiя тим  часом гралася  перснем, крутила на всi  боки, милуючись
багряним промiнням, що вогненними пучками виривалося iз глибини кристалу.
     Музика визирнула з дверей, озирнулася на всi боки - чи не йде хто до ©©
помешкання - i швидко зачинила дверi. Тодi пiдскочила до вiкна. З-пiд вiкна,
пiд  рамою  витягла  невеличкого  дерев'яного   чiпа,  встромила  в  дiрочку
перстень.  Закрила  згори  чiпом i,  послинивши пальця,  замазала крейдою iз
стiни, щоб не було знаку.
     Алi спинився в кiнцi кварталу i сiв на палi над водою. Алi махав рукою,
та човнярi пропливали мимо - у всiх у них були пасажири. Хлопець озирнувся.
     Осторонь,  де  в  дамбi вирубанi  сходинки  й укладено  акацi╨вi дошки,
припала вже знайома йому широкобока лодiя, вся заставлена корчагами з  водою
i  обложена попiд бортами  величезними бурдюками  з  водою. На деменi  сидiв
могутнiй мулат, розпустивши  товстеннi червонi губи i сопучи увi снi. А руки
сторожко тримав на довгому шестовi, яким  вiн  гальмував  рух, щоб течi╨ю не
вiдвело човен вiд причалу.
     Дво╨ його помiчникiв,  один,  мабуть, молодший брат, такий же  могутнiй
мулат, i другий, певно курд, високий та стрункий, тягали корчаги з водою.
     Алi вiдвернувся вiд них i розкрив пальцi. За ту мить, що перстень лежав
вiдкритим,   сонце   впало   на  камiнь.   Сонячний  промiнь   наче   кудись
глибоко-глибоко занурився, а тодi вибухнув назовнi рiзким, яскравим свiтлом.
.  Синiй промiнь вдарив  йому в  очi.  Хлопчик аж здригнувся вiд нестерпного
блиску. ╡ тодi вдiяв так само, як i з перснем-лалом - зав'язав у хустку.
     Сидiв Алi i розмiрковував, що ж далi робити. З грошей, що дав Абу Амар,
у нього лишився якийсь мiзер. А частку дирхема вiд  законника i батькiвський
дирхем вiн волiв нiзащо не чiпати.
     Синiй  камiнь  не  можна  вiддати  Абу  Амаровi.  Бо  якщо  Кадарiя  не
винагородила  хлопця грошима за  таку  безцiнну  послугу,  то  хто  зна╨, як
мосулець вчинить?!! Що скаже? А продати синiй камiнь неможливо!
     Хто  повiрить  хлопцевi,  що  вiн  цей   перстень  не   вкрав,  а  йому
подарували?!  Таке  трапля╨ться  лише  в казках!  У  життi, тут, ось  зараз,
подiбного  не  бува╨!  Чудеса  трапляються десь там, далеко  за обрi╨м  i не
сьогоднi! Траплялися давно,  вчора. Або трапляться в далекому завтра. Це вже
Алi зрозумiв, бо всi чудеса, про якi говорилося й кричалося в Багдадi, потiм
виявились  або  брехнею,  або   помилкою...  А   десь  далеко  чудеса   таки
трапляються! Це  всi  стверджували i нiхто не сумнiвався,  i  всi  вiрили, i
разом з усiма вiрив Алi. Чудеса бiльше бувають страшнi, а  бувають i веселi.
А чудо з перснем не ма╨ нiяко© назви.  ╡ з ним зовсiм не весело - воно лягло
на хлопця мов камiнна брила.
     Думав, але нiчого не мiг придумати.
     Може б, ця пожадлива Айша купила перстень пота╨мно? А може, i забрала б
собi, нiчого не давши? А що ©й зробиш? Та головне - вона зараз хвора i нi до
чого не здатна. Якби  Рустем був  удома,  може, вiн купив  би синiй камiнь?!
Дати камiнь комусь iз капiтанiв, щоб  вони його вiдвезли  до ╡ндi©?  А  якщо
вона перстень вiзьмуть, а самого продадуть пiратам, щоб нiхто й не знав, хто
©м цей камiнь дав? Подiбне чув на базарi, де збиралися торговцi кiньми... Та
й до  капiтанiв у нього була  велика пересторога  - вiн добре  запам'ятав ©х
зневагу, коли  хотiв  найнятись  на  корабель.  Вови  всi  кепкували з  його
худорлявостi, наче це  були  не  вiдважнi  мореплавцi,  а  бруднi  кухарi  з
рiчково© сафiни.
     ╡ раптом  вiн вирiшив - пiти  до  Бен  Сахла i в обмiн на синiй  камiнь
подивитись на чудесну бiло-червону троянду - справжн╨ диво Басри.
     За мiдяки вiн  купив собi найгiрших, найсухiших  фiнiкiв, i це була для
нього добра ©жа. В Багдадi вiн  i такi рiдко  куштував. А пундики зi стола в
Амара  ще його не розбестили.  Те,  що вiддасть  синiй  камiнь,  його вже не
бентежило. Лише б  не взнав  Абу Амар  про  лал. Та,  певно, вже Абу Амар не
цiкавиться  тими  Нiссо i  Кадарi╨ю. Можливо,  коли  мосудець знову  з  ними
здиба╨ться, якщо  таки здиба╨ться, то  кораблi попливуть у море.  ╡ хтось iз
капiтанiв або купцiв вiзьме  Алi в ╡ндiю. Вiн  так сподiвався цього,  що був
просто переконаний - його вiзьмуть! Йому усмiхнеться доля!
     Хлопець проговорив до мулата:
     - Ви у той бiк пливете?
     - Га? Що? Що  таке? - стрепенувся спросоння мулат. Звiв угору голову i,
побачивши  над  собою хлопця, спитав: - Тобi води?  Ми  кухлями не прода╨мо!
Лише мiхами!
     - Я не про воду! Ви пливете он туди?
     - А тобi що?
     - А менi туди треба! - i показав рукою до Зеленого базару.
     - Пливемо туди! Але людей ми не возимо.
     - Я плачу фалс! Менi дуже треба!
     Мулат довго чухав потилицю, зрештою вирiшив:
     -- Прийдуть мо© хлопцi - й тодi попливемо.
     Алi перебрався в  широкий, товстопузий човен i примостивсь у щiлину мiж
бурдюками.
     Йому все ще  хотiлося ©сти i вiн  не  змiг втриматись, щоб  не  витягти
смужку сушено© динi. Але ©сти одному в присутностi iншо© людини вiн не мiг -
Алi знав,  яка то мука i образа, коди хтось ©сть,  а  тебе не пригоща╨!  Вiн
витяг ще смужечку динi i подав мулатовi.
     - Пригощайся, дядечку!
     - А  ти щедрий!  - ╡  той простягнув  коричневу  вузлувату  руку,  наче
вирiзьблену iз старого горiхового корiння, на яку наклали  рибальську сiтку,
так випирались з-пiд шкiри судини.
     Алi ще витяг залишки родзинок, може, з пiвтори дюжини дрiбних зморщених
ягiд. Роздiлив  на долонi  порiвну. Одну частку схопив у пучку та в рота,  а
другу переклав у мозолясту долоню мулата.
     Повернулися носi©-здорованi i поставили на мiсце порожнi корчаги.
     Був час повного припливу, i тому молодий  мулат  з курдом  схопилися за
весла й  вдарили ними по  каламутно-зеленiй  водi.  ╡ човен бадьоро поспiшив
уперед, б'ючись iз плюскотом крутими боками об дрiбну хвилю.
     Ось i Зелений базар.
     Веслярi пiдiгнали човна до насипу, а малий полiз у пояс, щоб вiддати ©м
фалс.
     - Нi, нi,  хлопче! - мулат закрутив  сивою головою. - Спасибi  тобi  за
пригощення. Ти хлопець добрий i без гонору!
     -  А який гонор? -  спитав Алi здивовано, вже тримаючись рукою за палю,
щоб вилiзти на греблю.
     - Хе! - виставив  уперед пiдборiддя  старший мулат. - Тут  у Басрi люди
жорстокi - кожен себе  вважа╨ вищим i  кращим за iншого! Араб за перса; перс
вважа╨ себе вищим за iндiйця.... i таке iнше... i взагалi... Тут кожен перед
кожним пнеться. А нас, темношкiрих, весь час упослiджують... Хоча були, були
колись часи... Отож я й кажу - у Басрi люди злi й пихатi.
     - А ти, дядечку, хiба ти не з Басри?
     - Ми оманцi зi славного мiста Маската.
     - А чого ж ви опинилися в Басрi?
     - Так сталося. Колись зустрiнемось - розповiм. Ну, бувай здоров, бо нам
час далi рушати. Треба цю воду  продати та й поспiшати по свiжу. Ти хiба  не
зна╨ш,  що   коли   вода   з  вiдпливом   у  каналах  спада╨,  тодi  там,  у
Шатт-ель-Арабi, вода не така солона. ╡ нам треба нею наповнити всi корчаги й
бурдюки!  -  Вiн чомусь  засмiявся, повiв мозолистою  рукою над  зморщеними,
обпалими шкiрами  бурдюкiв. - У Басрi хлiба нiхто не подару╨! Може, тiльки з
радiстю подадуть  хлiбець-закурi  4, коли  потрапиш до  в'язницi.
Амiнь!
     Алi, призвавши  на  водовозiв усi  можливi щедроти Аллаха,  вiдштовхнув
носа човна i видряпався на верх греблi.

     Алi поспiшив через Зелений базар.
     А на базарi вирував людський натовп.
     З усiх  бокiв до кварталу пiдпливали по трьох  каналах усе новi й  новi
човни.  Привозили  всяку  зелень,  яку  тiльки можна зростити  на  острiвних
городах та  в садах. Цибулю  червону й  бiлу,  круглу  й  довгу, мов  корiнь
солодко© тростини,  капусту,  часник зовсiм  молодий  -  i  часник дозрiлий,
кожною головкою  завбiльшки  з добрий кулак  м'ясника,  цiлi снопи петрушки,
кропу,  оберемки   темного  бадилля  духмяно©   кiндзи,  невеличкi  корзинки
соковитих пахучих каперсiв1, редьку  й моркву у великих корзинах,
огiрки та ще всяку-всяку всячину.  Ну й  лакiтки з пустелi -  корзини  бiлих
круглих грибiв.  Беду©ни привезли ©х  до Шатт-ель-Арабу, а  там  у них гриби
перекупили спритнi зеленярi.
     Алi не мiг затримуватись i доклав усiх сил i  спритностi, щоб пробитись
через  вируючий людський тлум. Коли виходив з базару, угледiв - бiля першого
мосту  сидить дервiш iз каландарiв2. Голова непокрита,  виголена,
вусiв i бороди нема╨, брови вищипанi. Шия  у зморшках, мов черепахова. Перед
ним стояла на дерев'яних плахах хiдника чаша iз шкаралущi кокосового горiха.
╡ в нiй кiлька стертих фалсiв.
     Алi проминув каландаря, але потiм повернув i поклав йому в чашу останню
смужку динi.
     Чоловiк з голим видом уважно подивився на хлопця.
     ╡ по  цьому погляду  Алi наче вiдчув - каландар зна╨ його, пiзнав його.
Та сам хлопець не мiг пригадати нiяк, чи  вiн його вже бачив у Басрi, десь у
юрмi, чи не бачив.
     Каландар  розкрив  сухi  вуста.  ╡  безлiч  зморшок  по  куточках  рота
розправились i склались у якийсь дивовижний вiзерунок.
     - Благословення тобi Аллаха, хлопчику, за щедре подання!
     - ╡ тобi благословення i щедрiсть Отверзаючого Браму!
     Та й побiг далi по мосту.
     Коли бiг  по  горбатому  мостовi,  що зводився  над  каналом  наче дуга
напнутого арбалета, вiдчув  на  собi погляд безбрового дервiша. ╡  коли  вже
спускався  вниз iз мосту,  обернувся й  побачив, що каландар пильно дивиться
йому услiд. Вiд того Алi стало наче аж  моторошно. Тiльки, правда, на хвилю.
Бо  далi  вiн  уже бiг вулицею кварталу,  де  торгували  кiзяками, вугiллям,
деревом, хмизом, очеретом,  сухим пальмовим листям - усяким  паливом,  одним
словом. Наче повернувся в рiдний Багдад.
     Далi  продавали  канати,  линви,  грубу  пряжу, полотно  для  вiтрил та
всiляке моряцьке начиння.
     По другому мостовi перебiг до кварталу, де жили перси-ши©ти.
     А вiд кварталу персiв через мiст  дiстався до  дiльницi, де селилися не
мусульмани.
     Вiн  знав,  що в  самому  кiнцi  цього кварталу  розташована садиба Бен
Сахла.  Трохи  було дивно  для  Алi, чому  цей iудей  не поселився в  сво╨му
кварталi. Та хiба ж його  спита╨ш? Не  личить та й не за звича╨м, щоб питати
сину смiттяра  про такi  речi в торговця. Звичай не закон  -  його  не можна
обходити. Звичай визнача╨ життя людини, i це обов'язок - слiдувати звичаю.
     Лавка Бен Сахла теж була вiдчинена - тiльки з вулицi. Розкритi i дверi,
i вузеньке вiкно. А на пiдвiконнi лише невеличкi глечички iз соками.
     Зате всерединi вся пiдлога лавки була заставлена запечатаними глечиками
з вином.  Господар сидiв пiд стiною  на  широкому тахтi i, низько схилившись
над суво╨м, читав.
     Алi привiтався i став перед порогом крамницi.
     - А, це ти?! Кмiтливий слуга  славного господина! Прийшов подiлитися зо
мною сво©м прибутком? Бачу, ти хлопець чесний!
     - Мiй  господине,  -  сказав Алi i замовк,  бо не  доводилося йому мати
справу  з  iудеями  i  не знав  вiн,  чи.  належить  йому iновiрця  величати
господином?  Чи  не належить? Та й до всього вiн  не пам'ятав, щоб при ньому
хтось  iз  дорослих  розмовляв iз  багатими iудеями.  А  батько, коли ходив,
платити за "житло", то нiколи не брав iз собою сина... Тим пак, що багато на
базарi всякого розповiдали про iуде©в. Та й самому Алi багато хто з базарних
iуде©в не подобався сво©м виглядом i одягом.
     - Нi, мiй господине!..  Прибуток у  мене нiякий. Нема чим дiлитись, - i
Алi показав уламочок срiбного дирхема.
     -  Ай-ай-ай! - похитав головою Бей Сахл.  - Ну  скiльки раз говорено  й
загадано законом - не псуйте, монету! Адже при  рубаннi  монети якась крихта
срiбла  впаде ва  землю,  i  на  зубилi  лишиться!  Величезнi  втрати,  якщо
подумати, скiльки монет рубають  i  скiльки губиться крихiток срiбла! А якщо
©х скласти  докупи  -  яка втрата!  Ти  уявля╨ш?  Срiбло  ж  усе дорожча╨  i
дорожча╨... ╡, до речi, гiрша╨. ╡ правителi, i простi люди псують монету...
     - ╙ до тебе, мiй господине, велика та╨мниця!
     -  О,   це  вже  цiкаво!  -  зразу  ж  стрепенувся  огрядний  бородань,
примруживши лiве око i схиливши  горбоносу  голову до лiвого плеча. - Ну-ну,
розповiдай, яка там у тебе та╨мниця!
     - Нi, мiй господине!  Я  не розповiдатиму, я  тобi ©© покажу. Тiльки не
тут! 3 вулицi хтось може побачити...
     - Ну, заходь, до лавки, щоб нiхто не побачив з вулицi.
     - Але в лавцi в тебе темно, мiй господине!
     - То може, ти хочеш ще й до мого помешкання зайти? - з насмiшкою спитав
Бен Сахл.
     - Нi. До помешкання менi негоже вступати, - вiдповiв йому щиро Алi. - А
на подвiр'я я можу зайти. Де вчора стiл стояв.
     - Ну добре! Побачимо, що в тебе  за та╨мниця. ╡  вiн провiв хлопця межи
глечиками з вином  i поставив пiд  стiною.  Сам  же швидко  замкнув  дверi i
закрив  вiкно. Стало в лавцi  зовсiм  чорно.  Бен Сахл  прошелестiв шовковим
халатом повз Алi i десь у глибинi коридору вiдкрив завiшанi циновками дверi.
     - Проходь! Тiльки не нароби шкоди.
     Вони ступили на подвiр'я, те саме, де вчора Бей Сахл  продавав заможним
гультяям вино i  квiти. Стiл стояв  трохи далi пiд муром, але якраз туди вже
дiставало сонце.
     Обернувся  на  всi боки, чи хтось не  зирить на них з  яко©сь шпаринки?
Потiм став так, щоб де було видно, якби хто пiдглядав у шпарку брами.
     Розв'язав хустку на кiнчику i  поклав  на  долоню Бен Сахла густо-синiй
iскристий камiнь у  золотiй оправi. На камiнь впало сонячне промiння, камiнь
зразу ж  поглинув його i викинув через бокову грань,  мов блискавку,  густий
синiй промiнь.
     Промiнь вдарив ©м обом в очi - i хлопцевi, i  Бен Сах-ловi. ╡ Бен Сахл,
досвiдчений,  битий i тертий  торговець, не стримався  - вiн був  захоплений
зненацька появою такого чуда! Розчепiрив пальцi правицi i заволав:
     - Ай-ай! Ай-ай! Це той камiнь!
     Вiн  почав крутити перстень на  долонi, не  забуваючи тепер, як i  Алi,
стати спиною  до  ворiт. При кожному поруховi  камiнь  зсередини просто  бив
спалахами густих синiх променiв.
     - Де ти його  дiстав? Чи може ти скажеш, що ти його знайшов у купi золи
на хазяйському подвiр'©, чи мiж палями в щiлинi на причалi? Га?
     - Нi  мiй господине. Менi його подарувала Кадарiя за те, що я  витяг  з
каналу ©© перстень з лалом.
     -  Присягаюсь здоров'ям, це все не так! Вода у нас брудна. Гидота, а не
вода, справжн╨ холерне лайно! В морi - повiрю! Тут ти не мiг знайти!
     Тодi Алi видобув з пояса смужку крученого свинцю.
     - Я  кинув у канал  ось  цей свинцевий  перстень. ╡  пiрнув зразу  в те
мiсне. Намацав пiд водою i золотий, i свинцевий перстеньки. Ну й витяг ©х!
     Знову Бен Сахл звiв розчепiренi пальцi правицi над головою i вигукнув:
     - Ай-ай! Який кмiтливий хлопець!
     Далi Алi розповiв, як вiднiс  лал музицi Кадарi©, а вона в дарунок йому
вiддала  синiй  камiнь.  Знов,  утрет╨, Бен  Сахл звiв  правицю  i  наче  аж
заголосив, таким сумним голосом вiн проговорив:
     -  Ай-ай! - Що то значить - жiнка! Покласти  на хлопця те, що сама не в
силах...- але  урвав на .пiвсловi  сво© причитання i  почав знов  милуватися
грою каменя, перевертаючи його на долонi.
     -  На, потримай! - вiддав  перстень Алi та, пiдхопивши поли халату, мов
жiнка подiл сукнi, поспiшив, до крамницi.
     З крамницi вiн прибiг, несучи тонкого скла чашу дамасько© роботи.
     Чаша була по вiнця налита водою.
     Бен Сахл обережно опустив у  чашу перстень. ╡  крiзь воду, i крiзь скло
синiй  камiнь свiтив, коли на  нього  падало  сонце,  все таким же  ясним  i
пронизуючим синiм променем.
     Бен Сахл порожевiв,  очi  його  блищали, на високому  шишкуватому  чолi
виступили росою краплини поту.  Вiн  прицмокував,  схиляв  голову то на одне
плече, то на друге, примружував то лiве око, то праве.
     - Скiльки я чув про цей  камiнь, але вперше ним милуюся, тримаю в сво©х
руках! - виголосив зрештою.
     Обережно випив воду iз склянки, вiддихнувся i сказав:
     - Така чиста вода фалс кошту╨!
     ╡ волохатими пальцями витяг з чашi перстень.
     - На! Забирай!
     - Але ж я вам його принiс!
     - Я  його не можу купити...  У мене у всьому домi! - Та тут, як  Алi  в
Кадарi©, цей досвiдчений купець знiтився на пiвсловi. -  Нi, я  його не можу
купити!..
     - Тодi я хочу з тобою на нього замiнятись.
     - На що? - вирячив очi Бен Сахл,  i густi брови його полiзли  до чорно©
високо© шапки. - На що?!
     -Я  тобi вiддам перстень. А ти, мiй господине, дозволиш менi подивитись
на бiло-червону троянду!..
     Бен  Сахл  стояв, кусав собi губи, i тодi ©жачилась на пiдборiддi густа
борода iз сивиною. Зiбрав пучками пальцiв шкiру на  лобi i отак довго мовчки
стояв.
     - Ну добре. Пiшли! - вицiдив нарештi з себе торговець. - Троянду я тобi
покажу, але перстень лишай при собi!
     - У мене нема╨ бiльше нiчого, чим би я мiг заплатити.
     - Яка з тебе  плата? На тебе скинули таку ношу... Пiшли!  Не можу гаяти
часу - а раптом покупець прийде - збитки!
     Вiн  пройшов назад  з хлопчиною у темну  лавку. А з лавки  були дверi в
заднiй стiнi у довгий коридор. Вони йшли, i Бен Сахл говорив:
     - Я йду з гостем, я йду з гостем!
     Алi знав, що в iуде©в жiнки не закривають лиця i наче не ховаються  при
стороннiх мужчинах. Адже ввечерi пишнокоса дiвчина подавала ©м квiти. Певно,
донька його.
     Так вони пройшли довгим проходом i стали перед цегляною стiною. Тут уже
було свiтло, бо згори в отвiр стелi падало сонячне промiння.
     Бен Сахл покликав когось незрозумiлою мовою. ╡ була вона не схожа нi на
iудейську, нi на перську мови, якi вiн вряди-годи чув на базарах у Багдадi i
тим пак у Басрi.
     З-за товсто© цегляно© стiни  йому вiдповiв старечий рипучий голос такою
ж самою мовою.
     Тiльки тодi Бен Сахл дiстав ключа i вiдчинив вузесеньку хвiртку. ╡ вони
з  напiвтемряви  переходу  ступили  пiд  рiзке  промiння  сонця  у  чарiвний
смарагдовий садок.
     Стояли пiд самим муром двi низенькi пальми. У невеличкому басейнi-хаузi
був острiвець,  а з середини острiвця стирчала мiдна чапля i з ©© розкритого
дзьоба тонкою цiвкою плюскотiла на камiнцi вода. У самому хаузi порозпускали
пелюстки  фiолетовi водянi  лiлi©  з  темно-червоними серцевинами. На  кущах
квiтучого жасмину у клiтках  стрибали чорнi, з  червоними  дзьобами й ногами
птахи i несамовито кричали арабською та перською мовами.
     Просто  перед  хлопцем,  на  другому  боцi   пiщано©  стежки   виростав
трояндовий кущ. Невисокий, може, до грудей Алi.
     Троянда виростала з розпушено©  чорно© землi, що була навколо викладена
блакитними полив'яними цеглинами.
     На кущi було, Алi вмить порахував, п'ять нерозпущених бутонiв, а чотири
квiтки вже розгорнули сво© пелюстки.
     Де  пелюстки  розгорнулися,  то верх  пелюсток  був  бiлого,  майже  до
половини, кольору, а далi йшов багряно-кривавий колiр.
     ╡ таке було враження, що на багряну квiтку згори накле©ли бiлу квiтку.
     Алi затамував подих.
     Почув над собою голос Бен Сахла:
     - Можеш пiдступити ближче. Тiльки не торкайся руками!
     Алi  пiдступив до  куща троянди. Справдi -  наче одна квiтка,  червона,
зрiзана  бритвою, а на зрiз накле©ли бiлу квiтку! Та що найдивнiше - не було
нi рисочки,  нi  слiду мiж  червоним  i бiлим.  Просто обривалося червоне, i
зразу ж починалося бiле.
     Хлопець злегка  потяг носом повiтря.  Запах був слабенький i аж нiтрохи
не кращий за аромат придорожньо© шипшини.
     -  О  мiй  щедрий господине i Хай нiколи не полиша╨ тебе  благословення
Аллаха! Хай завжди в тво╨му домi будуть здоров'я та грошi!11 Але,
скажи менi, найдостославнiший  володарю квiтки,  чому у  не© нема╨...  майже
нема╨ запаху?!
     Бен Сахл  здiймався над  хлопцем, випнувши  черево  i  склавши руки  на
ньому.  Великими  пальцями  крутив  один   навколо  одного.  Вiн  посмiхався
поблажливою, зверхньою посмiшкою.
     -  О  нерозумний хлопчику! Слiд  тобi  знати, що  ╨ речi,  якi  радують
людський нiс,  а ╨ речi,  що радують людське око. Нiс можна  швидко  втомити
радiстю. А око нiколи не насичу╨ться тим, що бачить! ╡ нiколи не насичу╨ться
улесливими словами  людське вухо.  Як  сказано в Писаннi - "Та не насититься
око баченим, та не насититься вухо слуханим". Амiнь!
     ╡ вже зовсiм по-iншому, суворо:
     - Пiшли! Не гаймо бiльше часу! Я не збираюсь втрачати покупцiв.
     Алi  обернувся,  поклонився  двоколiрнiй трояндi i поспiшив поперед Бен
Сахла в ту малесеньку хвiртку.  Кра╨м ока схопив, як уже вступав у отвiр, що
за пальмою в  затiнку сто©ть дiдусь-iндi╨ць, в чалмi  i в бiлiй спiдницi.  У
руцi тримав довгу бамбукову палицю з кривим ножичком на кiнцi,., `
     Тi╨ю ж самою дорогою вони поверталися до лавки.
     Бен Сахл вiдчинив дверi та вiкно i визирнув на вулицю. Нiкого нiде.
     Алi стояв посеред лавки i не рушав з мiсця.
     - ╡ди вже! Все! Досить!
     - Мiй господине!  Поясни менi, чому ти не бажа╨ш володiти  цим перснем?
Вiн  дуже коштовний!  Я  це  напевно  знаю!  У  Багдадi  я  бував на  базарi
золотарiв. ╡  там  бачив блакитнi сапфiри з Цейлону.  Покупцi дивились крiзь
них на сонце. У них не така блакить i не такий гострий блиск. Це  не сапфiр.
Це щось надзвичайне! Це чарiвний камiнь...
     -  Ти  майже  вгадав, - повагом i  без дратливостi проговорив Бен Сахл,
хоча  за  мить  перед  тим намагався швидше  спекатись  хлопчика.  -  Я тобi
розповiм!
     Тiльки домовились -  про те, що ти був у мене з ним, нiколи й нiкому не
говорити! Ти можеш присягтися? Так? Присягнись!
     -  Присягаюсь  iменем  Аллаха   милостивого,  милосердного!  Присягаюсь
мовчати, хто б мене про тебе i про камiнь не випитував!
     -  Добре!  - одказав Бен Сахл.  -  Бачу, що ти  хлопець поважний.  Отож
слухай  цю  страшну  iсторiю. У одного купця  була жiнка. Вона й  зараз нiби
жива. ╡ купець нiби десь ще  прожива╨.  Жiнка ж, про  яку  мова, походила iз
султанського роду.  Казали,  що ©©  бабка  народилася вiд наложницi  султана
Му'iзз   ад-дiна  Санд-жара3...   Купцевi   продали   ©©  десь  у
Кашгарi4.
     - А чому вона була продана купцевi?..
     - Не знаю... Чи, може, вона втекла... Чи, може, як, не знаю... Та╨мниця
для  мене,  i нiхто не зна╨.  Потiм цей  купець повернувся до Басри. Накупив
собi кiлька добрих будинкiв, вiдкрив лавки, збудував кораблi i посилав сво©х
капiтанiв  у  рiзнi кра©.  Було в нього багато наложниць i  рабинь.  Пройшов
якийсь час - i ця, султансько© кровi, дружина народила  йому  доньку. Донька
вiд самого початку, тiльки  стала говорити, зразу  й заспiвала. Вона могла з
одного разу  запам'ятати всю  мелодiю  й проспiвати ©© вiд початку до кiнця!
Навiть досвiдченi гравцi на аль-утi не могли так точно повторити мелодiю, як
вона.   Для  дiвчинки  батько  замовляв  у   найкращих  майстрiв  малесенькi
iнструменти, а найкращi  вчителi музики  приходили ©©  навчати. А собою вона
була мiзерна © зовсiм непоказна.  ╡ от коли вона вже  пiдросла i вибилась на
дiвчину, до ©© батька в гостi прибув сам намiсник Басри. Кажуть, що його так
трактували в домi купця, нiби вiн  був не намiсником,  а батьком халiфа! Щоб
задобрити нашого намiсника, щоб ублажити його, купець велiв сво©м наложницям
i невiльницям танцювати перед гостем  з вiдкритими лицями!!! Та намiсника це
зовсiм не задовольнило, i вiн  побажав, щоб  донька купця грала для нього на
аль-утi. Почав тодi  благати його  купець: "О найдостойнiший з найдостойних!
Ти зна╨ш, як я тебе люблю i поважаю  i впадаю перед тобою  в  порох, але - в
iм'я  Аллаха! - не побажай, щоб моя  донька  стала перед тобою  з  вiдкритим
обличчям!" ╡ вона грала за завiсою на аль-утi i спiвала.
     Намiсник заплакав, як  почув ©© гру. А коли вона скiнчила грати, то вiн
сказав, що кращо© гри вiн  не  чув i  що за  ним дарунок, достойний подiбно©
музики... А  потiм вiн  дiйсно прислав дарунок... Оцей перстень, що ти  його
трима╨ш!.. ╡ як же хитро прислав - у футлярi три флейти  зi слоново© кiстки,
оздобленi золотими обручками. ╡,  як обручка, на одну  був  цей  перстень iз
синiм каменем вдягнений, i коли вона  роздивилась, що перстень iз каменем, а
не золотий обручик, посланець вже вiдбув... А через кiлька днiв прибув  брат
намiсника до купця домовитись про весiлля дiвчини i намiсника Басри.  Вона б
мала стати його четвертою  дружиною. Купець плакав i дуже побивався з цього,
бо не хотiв вiддавати свою доньку за намiсника Басри. Намiсник не лише рокiв
на  двадцять п'ять старший за дiвчину. Вiн брутальний i  нестримний. У нього
безлiч наложниць i рабинь.  Та  ще й до всього у нього були завжди коханки -
жiнки тих  купцiв  та капiтанiв,  що  надовго  забарились  у  сво©х  дiлових
мандрах. Отож плакала i жiнка купця, в жилах яко© текла султанська кров. Та,
видно,  шалу султансько© кровi ©й не передали нi баба, нi мати, бо вона лише
плакала. А  от  дiвчина перейняла  кров  вiд  предкiв.  Коли ©й сказали  про
посланця намiсника, вона захотiла через завiсу  поговорити з  братом  емiра.
Батько ©й дозволив.  Тiльки вона попрохала, щоб нi батько,  нi  мати не були
приявнi  при  тiй  розмовi. Дiвчина вийшла до брата намiсника i,  стоячи  за
завiсою, вiдмовилась вiд замiжжя.  ╡ ще щось  додала  ядуче та образливе про
намiсника. Про якусь його ваду, про  яку знали лише близькi родичi. А вона ж
лише один раз бачила  його крiзь шпарочку в завiсi! Посланець вибiг  iз дому
купця мов ошпарений i поскакав зi сво©м почтом назад до  палацу намiсника. ╡
ще до вечора  того дня привiз  гонець лист-наказ - переселитися доньцi купця
до кварталу повiй. Може бути блудницею, може не бути, це ©© приватна справа,
але  жити повинна  в кварталi повiй! За одну нiч купець винайшов дуже  гарне
помешкання в кварталi повiй i поселив туди  свою непокiрну доньку, правнучку
султансько© наложницi, з двома служницями-охороницями темношкiрими. Тi двi з
кра©ни зiнджiв були з племенi, де й жiнки разом iз  чоловiками виступають на
вiйну... Сам же купець  намагався ви©хати  з  Басри  до Багдада. Тiльки  для
цього йому потрiбнi грошi  готiвкою  i паперовi сакки на золото в Багдадi. А
вiн же був  компаньйоном  скупердяги  Рустема. Вони вдвох  робили величезнi,
неймовiрнi грошi.  ╡  без  того, щоб  вилучити грошi iз справи  спiльно© або
одержати сакк без пiдпису Рустема, не мiг вiн i ворухнутись.
     Не вдалося йому сво╨часно  прибути до Багдада, пiдкупити вiзира i через
нього добитися скасування жорстокого наказу проти дiвчини. А спритний Рустем
зрозумiв, що  свого приятеля можна  обдерти до кiсток!..  Довго розповiдати,
але кiнець ось який: Рустем за безцiнь придбав собi i його будинки, i палац.
Потiм найкращий будинок пограбованого друга продав новому сво╨му приятелевi.
Той був  великий  знавець  на фiнiках,  але поганий купець. То  Рустем  його
вiдправив  як прикажчика  чи молодшого  компаньйона до  Сiрi©  налагоджувати
склади  для  басрiйських  фiнiкiв.  Щоб, значить,  не  вiддавати басрiйських
фiнiкiв перекупцям, а самим з цього прибуток мати. Вiн по©хав,  а в  будинку
поселив старшу сестру, вдову - Айшу. Ось тепер розумi╨ш, чому Кадарiя кинула
перстень у канал?.. Тiльки скажи менi - що вона хотiла вiд Айшi за перстень?
╡ на що Айша не згодилась?
     Тодi  Алi  оповiв,  що нiби  Кадарiя сказала Айшi, що коли вона,  Айша,
протанцю╨ голяка перед гостями, тодi одержить перстень.
     Бен Сахл пробурмотiв собi щось у бороду i звiв руки вгору, виголосивши:
"Амiнь!"
     - Вельмиласкавий мiй господине,  скажи  менi  i витлумач,  що означають
слова тво© тво╨© мови?
     - Я проказав слова нашо© молитви. В молитвi кожного ранку чоловiк дяку╨
боговi перш за все,  що вiн  не створив  його жiнкою. Це Величезна мудрiсть,
але ти ще цього не можеш зрозумiти.  Слухай: ти чув про мудрого  царя нашого
Соломона?
     - А!  Я чув про нього на базарi мiдникiв! Вiн мав  чарiвний перстень  i
завдяки йому знав усi мови всiх тварин i птахiв.
     -  Перстень Соломона - дрiбничка з усiх його чудес! Головним чудом була
його неймовiрна  мудрiсть!  Вiн сказав  одну  рiч  - i  запам'ятай ©© на все
життя: "Хто стереже  сво©  вуста, той зберiга╨  свою душу,  хто ж свого рота
невгамовно роззявля╨,  тому  погибель!" Зрозумiв?  А  тепер  iди собi  i  не
заважай мо©й працi!
     Алi хотiв вiддати йому уламок дирхема, який вручив учора вчений муж, та
Бен Сахл вiдтрутив його руку.
     - Не поспiшай! Може, ця лусочка срiбла вряту╨ тобi життя!
     -  А мо╨му життю нiщо не загрожу╨  - ось вiддам Кадарi© перстень, i все
буде в повному порядку, - впевнено проказав Алi.
     -  Ти  ще справдi  малий i недосвiдчений!  Нашому життю повсякчас  щось
загрожу╨! Наприклад, мо╨му життю сьогоднi загрожував  твiй синiй камiнь. Вiн
спокушав мене, але я його  не взяв.  Але я щасливий, що врештi-решт на нього
подивився! Багато про  нього  чув.  Вiн привезений одним капiтаном iз ╡ндi©.
Його купив у капiтана за всi сво© гаразди один купець-ши©т. Хотiв вiдвезти в
Кербелу  на  могилу  Аль-Хусейна 5. Та його закололи i заволодiли
перснем. Злочинцiв через якийсь час схопили стражники. Вони всi  належали до
рiзних  родiв i  не змогли домовитись  i привласнити  перстень. Тому вiддали
його намiсниковi. Через якийсь час загинули всi  стражники по-дурному.  Один
впився i  захлинувся власною  блювотиною.  Другий  потонув  у  багнi пiд час
вiдпливу.  Третiй  сонний упав  з даху.  А четвертого  забив у  конюшнi його
власний  кiнь! Пiсля  цього,  певно,  намiсник  шукав  випадку,  щоб  комусь
подарувати перстень.  Купцям не мiг, бо  тiльки  вони йому дарували. Послати
комусь  iз старшини ж Багдад  боявся - а раптом у Мiстi Миру  вже знають про
нещасливий перстень? А рантом це трактуватимуть як чаклування, замах на ©хн╨
життя? ╡ вiн вирiшив, щонайкраще вiддати перстень за султанську правнучку. ╡
знов, бачиш, синiй  камiнь наробив  лиха!  Певно, Кадарiя  й вирiшила  iншим
перснем, тим, що з лалом, перебити долю. Перша спроба  - i Айша напiвжива. А
тут ти поверта╨ш лал. ╡ тодi вона мiня╨ лал на синiй камiнь.  Це вже чари. ╡
тепер вже ти в халепi.
     - Але це неправда! Я вiддам ©й дiамант, i вона його забере. Вона нiчого
не хотiла менi заподiяти. Вона така, вона така...
     - Свята? - засмiявся Бен Сахл.
     - Так!  Вона як свята!  Вона склада╨ такi пiснi, вiд яких  плачеш,  вiд
яких серце тво╨ десь летить над водою. Он вона яка!
     - Хлопче! Ти ще не зна╨ш, який то  страх - глибина жiночо© душi! Глибша
за всякий океан! До речi. Як ти назвав камiнь - дiамант? Чому ти вирiшив, що
це дiамант? Вiн же синiй!
     - Бо й перлини бувають  чорнi. А завжди вони рожевi! Значить, i дiамант
може бути синiм.
     - Ай-ай!  А  ти  метикуватий  хлопець. Слухай,  менi  ось що  на  думку
спало... Ти довго роздивлявся перстень з лалом?
     - Добре  роздивився. Можу навiть намалювати! Дай менi каламар i папiр -
я вмить вималюю.
     - Слухай, ти ж мусульманин - хiба можна порушувати заповiти вiри?
     - Не  можна малювати живих  iстот. Сам  чув суперечки  про це у мечетi.
Перстень з каменя й золота -- без дихання - зовсiм iнша рiч!
     Бен Сахд подав клаптик тоненького паперу, каламар i калам 6.
     - Це знаменитий самаркандський папiр....
     -  Це в  тiм краю, де Бухара i Мерв?  Динi там знаменитi.... Я сам  чув
запах динi, що коштувала сто динарiв...
     -  Що динi?! Там мо©  родичi живуть,  у Бухарi  i в Мервi. Правда, вони
бiднi  люди  -  шкiри виробляють,  тканини  фарбують...  А от  у  Мiсрi  мiй
двоюрiдний брат -  то великий умiлець! Вiн оправля╨ в золото найвибагливiший
камiнь - смарагд! ╡з крихким смарагдом треба вмiти поводитись.
     Хлопчик  став  навколiшки,  поклав  на  вiко  тахта  папiр  i  обережно
вималював перстень з лалом. Особливо ретельно вiзерунок навколо гнiзда, куди
було вставлено лал. Бен Сахл аж здригнувся, коли пiднiс ще мокрий малюнок до
очей.
     - Тихо! Мовчання! За цим перснем напевно смерть. Мiй брат його  робив у
Ка©рi, для одного вiдчайдушного  мандрiвця  i  дуже  вдалого купця. Вiн десь
родом iз Дамаска... Багатий i в дружбi з багатьма сильними свiту цього. Якщо
цей  лал Абу Амар  подарував  Кадарi╞,  то  його володар  загинув. Або з ним
сталося  страшне нещастя,  що  вiн мав позбутися  свого  улюбленого  персня!
Ай-ай! Тепер  слухай - ти присягся Аллахом мовчати! Швидше йди та .вiддай ©й
перстень! Краще втратити  цей скарб  i  лишитися цiлому, нiж  володiти  мить
скарбом, для того, щоб втратити i тiло, i душу!
     - Менi так хотiлося пошвидше потрапити в кра©ну чудес ╡ндiю.
     - Потерпи  трохи, i  мрiя  твоя здiйсниться.  Як  сказав  премудрий цар
Соломон:  "Вiдсунута  надiя -  мука  серця,  а  здiйснення  бажання - дерево
життя", ©ди i поспiшай позбутися небезпеки! Поспiшай же!
     Алi,  призвавши мир i благословення на Бен  Сахла та його дiм, пiдiйшов
до дверей.  Визирнув iз крамницi  на всi  боки. Пересвiдчився - нiкого нема.
Вискочив назовнi.
     Попiд  стiнами пробiг пiвкварталу, а тодi перейшов на самий край вулицi
просто над каналом. Пострибав по  палях, нiби випробовуючи i  долю,  i  свою
вправнiсть - чи прискаче по верхах паль до кiнця кварталу.
     Не зiрвався, навiть  не  похитнувся i  не перечепився. Коли повертав за
рiг, зирнув  назад.  Бен Сахл  стояв у  дверях крамницi. Вiн  пiднiс руку до
обличчя - чи то пейси  собi закручу╨, чи то напучу╨  Алi, мовляв: "Поспiшай,
поспiшай! Все буде гаразд..."
     Коли хлопчик зник за рогом, Бен  Сахл вiдчув велику втому i тремтiння в
колiнах.  Прочвалав у  куток лавки  i витяг  iз  схованки  невеликий глечик,
запечатаний зеленим воском. Тихо покликав:
     - Мадхi! Заходь!
     Вiдчинилися  дверi, i  зайшов той  самий садiвник  у  бiлому  тюрбанi i
бiлому запиналi на стегнах.
     - Ти все чув? - спитав Бен Сахл виснаженим голосом.
     - Все.
     -  Як  мiрку╨ш  - пощастить  малому  виплутатись? -  Бен  Сахл налив  у
малесенькi чашi бурштинову запашну рiдину.
     ╡ндус встромив палець у чашу, бризнув напо╨м на пiдлогу.
     - Не  пий анi  краплi  вина! Бо в нiй  усе зло, як сказав колись пророк
Всевишнього  й  милосердного!  Хай буде славне його  iм'я i хай  буде  з ним
Аллах! - ╡ малесенькими ковтками почав смакувати вино. Десь на половинi чашi
проговорив: - Хотiлося б, щоб бiда i  смерть цього разу  схибили...  Але все
буде, як хоче Аллах! Все в його руцi!
     - Ти, Мадхi, кажеш, що все в руцi Аллаха. ╡ я вважаю,  що все вiд Бога.
Але для чого ж тодi людинi ©© бажання, ©© воля?
     Бен  Сахл  заплющив  очi,  понюхав вино,  кiнчиком  язика покуштував, а
потiм, цiдячи крiзь зуби, висмоктав чашечку, вiддихнув i виголосив:
     - Ай-ай!
     Тодi старий iндус чемно спитав:
     - Ти покликав мене, щоб про щось запитати?
     - Я й сам знаю,  але в мене  ╨  сумнiви. Не може бути, щоб усе було так
просто! Тому я хотiв би знати твою думку.
     - Бен  Сахл! Ти правильно подумав. Я добре роздивився камiнь, коли його
пiд сонцем ти крутив  на  всi боки. Той камiнь. Один iз трьох. Ти зна╨ш - на
мо©й  батькiвщинi ще  й сьогоднi ходять казки про три синi дiаманти. Занадто
велика цiна йому, щоб люди не спокушались  ним!  Тому навколо нього  стiльки
жаху розвели люди базiканням i сво╨ю пожадливiстю.
     - Ти правильно дума╨ш, мiй старий  друже. Тiльки i маю тобi сказати, що
я  вiрю  в  каббалу  7.  Вiрю в  силу  цифр i  лiтер.  Треба буде
вирахувати найближчим часом, чи ╨ справдi в цьому каменi воля сатани?
     - Не вважаю цю  спокусу дi╨ю сатани. Спокуса дорогоцiнностi в  тому, що
через ©© тiлесну малiсть нею легко заволодiти. Навiть дитина може ©© взяти й
сховати. Та як же неймовiрно важко ©© втримати! Менi зда╨ться, що понад сили
пересiчно©  людини  зберегти подiбний  скарб.  Я  геть  вражений, що  камiнь
опинився в руках хлопчиська!
     - Чого ти хочеш? Кадарiя ображена i обпльована навiки-вiкiв. Вона краща
музика та й,  думаю, поетеса в сьогоднiшнiй  Басрi. А  ©©, султансько© кровi
особу,  он як  упослiджують!  ╡  раптом  ©й  вдалося  майже  вбити володарку
батькiвського  будинку!  Лал  поверта╨ться  до  не©  -  i  вона  з  легкiстю
позбува╨ться фатального дарунка! Можливо,  вона  дума╨,  що, вiддаючи в руки
безвинного хлопця перстень, вона знешкодить чорнi сили i таким чином змiнить
свою долю i сво╨© родини. Можливо, що вона, проживаючи вже не один рiк серед
повiй,  ворожок, звiдниць i  всяко©  портово© нечистi,  навчилася чаклувати.
Закляла  хлопця, щоб його душею та тiлом викупити не тiльки себе i батька, а
й знищити намiсника?!
     - ╡ таке може бути, - ствердив сумнiви Бен Сахла старий садiвник-iндус.
- Починаю думати, як i ти, що все ж у цьому перснi ╨ злi духи. Перший камiнь
розбили майже сто рокiв  тому. А бачиш, один  з його уламкiв  явив  нам сво╨
лице. Та ми, слава Всевишньому, утримались вiд спокуси...
     - Дiйсно,  сьогоднi  ми виявилися  сильнiшi  за диявола! Давай  з цього
випадку вип'╨мо ще по однiй нашого найкращого  вина! Нехай нашiй головi буде
радiсть i тiлу втiха, а нашiй калитi збиток!
     - О мiй хазя©не! Збитку сьогоднi не буде. Вiтер усе ще крутить. Кораблi
стоять не  тiльки  бiля  причалiв,  а  й  у головному каналi.  Комори  ханiв
заваленi паками попiд самi  стелi. Нiхто не хоче ризикувати сво©ми кораблями
й товарами... Зовсiм не схоже на минулий рiк!
     -  Ну що ж -  чим гiрша погода для мореплавства, тям  краще для  нашого
старого вина.
     - ╡ час хороший для молодого невистояного - додав iндус i усмiхнувся: -
Й для пальмового дурманного теж.
     Вони випили втрете. Зразу  ж iндус зник, безшумно ступаючи в плетених з
пальмового волокна сандалях.
     А в ту ж мить на порозi лавки стали дво╨ покупцiв - майже чорнi й╨менцi
в довгих строкатих спiдницях....
     У Бен Сахла почалася хороша торгiвля.

     З дрiбних грошей у малого було iде кiлька фалсiв та половина дирхема. ╡
вiн стрибнув у човен, щоб поспiшити на Зелений ринок.
     А  там спинився перед лавкою з фiнiками  i подав  прикажчиковi половину
дирхема. Попрохав дати йому  фiнiкiв два ратлi. Зневажливо кривлячи соковитi
вуста,  стрункий  прикажчик  iз  рухами скорiше  дiвки, нiж  юнака,  недбало
вiдрахував хлопцевi мiдяки i накидав у шапку в'ялених фiнiкiв.
     Алi присiв тут просто пiд стiною давки i з'©в половину фiнiкiв, а решту
сховав у рукав.
     Отож iз  дрiбною  монетою  в  поясi,  iз на©дком  у  рукавi  пiшов  вiн
роздивлятися по базару, все  думаючи, як би його швидше добутись до кварталу
повiй.
     Йому пощастило -- кiлька пiдпилих морякiв купували у християнина вино i
голосно гомонiли проте, що краще  на базарi вино купувати, нiж у лупанарiю -
там i дорожче воно, i з усякими домiшками.
     Коли  вони спустилися до човнярiв i винайняли одного, щоб вiн ©х вiдвiз
до  дiвчат. Алi теж пiдскочив до човна  © попрохав  перевiзника, щоб i  його
взяв.
     Моряки  пiдняли  Алi на кпини  з  усякими  соромiцькими  примовками.  А
човняревi жартома почали погрожувати, що вони донесуть на нього мухтасiбу  -
вiн-бо возить маленьких хлопчикiв для втiхи старих шльондр.
     Та човняр не вiдгукнувся на ©хнi п'янi жарти, а суворо спитав Алi:
     - Ти чого туди ©деш? Чого тобi там треба?
     - Мене послали до Нiссо.
     - Аж он воно як! - з повабою виголосив човняр, а тодi  до матросiв, уже
добре пiдпилих серед бiлого дня: - Вiн, зна╨те, до кого? ╞де до Нiссо - наша
славна спiвачка, хоча й персiянка. Якщо не  слухали -послухайте. День чи два
тому такi спiви влаштувала на каналi...  Сторожа навiть розганяла людей, ©©,
Нiссо, хотiли схопити i кинути до в'язницi. Та люди захистили  вiд  чортових
тюркiв-стражникiв. Так що ви не дуже насмiхайтеся над хлопцем...
     Бiльше вiн нiчого не питав i нiчого не пояснював пiдпилим  оманцям. Всi
вони були  темнiшi  шкiрою за басрiйцiв, товстогубiшi. Носили короткi  чорнi
шаровари i пiдперезували  ©х яскравими широкими поясами, з-за  яких стирчали
роговi колодки широченних гнутих ножiв.  На головах у них були якiсь хустки,
а в декого лише маленька шапочка...
     Отож  вiн  iз  цими  моряками  прибув до  кварталу повiй.  Вiд  ранку в
кварталi все змiнилося. На  вулицi виходили дiвчата iз закутаними обличчями.
Та в розрiзах ©хнiх сорочок i суконь свiтилися голi груди. Деякi  - навпаки,
це,  певно,  були  християнки  чи  ще яко©сь iншо© вiри,  простоволосi,  без
усякого  покривала  на  головi.   Зате  тонкi  сорочки  й  халати-мали  туго
пiдв'язанi пiд  самим  горлом, за звича╨м  далеких хiн,  i  туго пiдперезанi
поясами,  так ще шовк облипав тiло, мов  намочений  водою. ╡  вiд того повi©
були не  менш привабливi,  нiж  тi, хто  безсоромно висунув у  розрiз  сво╨©
сорочки бiлi, незасмаглi груди з пiдфарбованими сосцями.
     Алi  проскакував  повз  повiй, напахчених i розфарбованих  наче  дешевi
християнськi  ляльки,  збурених  одна  проти  одно©, прослизав мiж ними,  як
дрiбна рибка крiзь сiтки.
     Оббитi величезними мiдними цвяхами дверi були  зачиненi. Вони вiдповiли
на  удари  литого мiдного  кiльця  дзвiнким  вiдлунням.  Всерединi  нiщо  не
порушилось.
     Нiхто  не вiдповiв  iз  помешкання.  Тiльки вгорi в еркерi вiдвернулася
вiконна  решiтка,  i  звiдтiля висунулась бiлолиця,  наче фарбована в  гiпс,
дiвка.
     - Твiй хазя©н  ще один перстень  навiженiй приготував?! Скажи  йому, що
незайманицю  купили капiтани.  Вони ©й такого перстеника  зроблять...- Дiвка
засмiялася  хрипким високим смiхом, i ©© великi оголенi груди заметелялись з
боку на бiк.
     Алi  задер голову, а очi  скосив кудись на раму, не бажаючи оглядати ©©
зло© голизни.
     - Жiнко! Скажи, а спiвачка Нiссо вдома?
     - Жiнка?!  Ти  пес дурний,  а сука -  тобi  мама! Яка я тобi  жiнка?! Я
дiвчина!
     - Господине моя ласкава!  Не  гнiвайся на слова.  Вибач менi,  малому й
недосвiдченому...- заговорив  Алi мовою  базарних  багдадських  лицедi©в.  -
Аллах потьмарив  мiй слабкий розум,  i я мовив дурницю. Вибач менi дурiсть i
слабiсть голови. Але де зараз, моя господине ласкава, спiвачка Нiссо?
     Хлопець враз вирiшив продати Нiссо синiй дiамант. За безцiнь, звичайно,
бо хiба ж у не©  знайдеться  бiльше  пiвсотнi прихованих десь  у стiнi  чи в
одвiрку  динарiв?  Хоча  повi©  дуже  добре  заробляють -  по  два динари за
вiдвiдини.  А Нiссо ще й спiвачка.  Вiн продасть  ©й  перстень i з першим же
кораблем вийде в Арабське море.
     Повiя зовсiм роз'ятрилась.
     - Ах  ти  ж дурень! Яка ж  вона  спiвачка?!  Вона  вересклива папуга  i
п'яниця,  а  не спiвачка... Подалася  кудись  у  сади  скиглити  сво©  дурнi
пiсеньки для при©жджих дурнiв... Слухай! У тебе господар - хворий чи з тобою
спить, що йому не  потрiбнi добрi дiвчата?! Скажи йому, якщо твiй повелитель
на щось здатний, ми з подругою йому задарма покажемо наше мистецтво.  Тiльки
нехай вiн згодиться. Передаси  йому?! Скажи: найкращi дiвчата задарма хочуть
його втiшити
     Вона зареготала  на все горло, i з-за ©© спини визирнули ще двi оголенi
повi©, реготали вони i кривили, наче мавпи,  сво© розмальованi лиця-маски, а
безлiч дешевих прикрас на них брязкотiли, нiби збруя на базарному мулi.
     Алi опам'ятався i прослизнув помiж тих  повiй, що зразу з'юрмились,  як
тiльки почули,  що заколочу╨ться якась пригода. За якусь хвилину хлопець був
бiля  сходень пристанi. I битий мiдний фалс перенiс його до iншо©  пристанi,
вiд  яко©  вже  Алi бiг через  чужi квартали й мости  без  зупинки до самого
занедбаного палацу хворо© Айшi.  Вiн  вiдкрив бокову  хвiртку,  що  навпроти
кварталу пересiв, i тiльки ступив на захаращене подвiр'я, як почув з будинку
стукiт молоткiв i  дзвiнкi удари тесла й сокири. Алi зупинився пiд засохлого
пальмою, мiркуючи,  чи  видертися на стовбур i подивитись, що там  роблять у
кiмнатах Абу Амара, чи пiти в будинок  i все побачити  там. "Невже Абу  Амар
найняв майстрiв, щоб  вони забили щiлини  i тi красунi  Рустемовi бiльше  не
заглядали до покою? Що ж тодi страшного i пота╨много вiн, Абу Амар, замислив
зробити, щоб треба було  й дiрки забити?! Адже вiн тим багачкам показав усе,
що тiльки можна показувати. Хiба що який злочин готу╨ться i не можна, щоб тi
його  побачили... Але  який  злочин, який  грiх?!"  Цi  думки так збентежили
хлопця,  що  вiн навiть  уголос повторив;  "Який злочин?  Який грiх?"  Потiм
подумав, що на пальму дертися  марна справа  -- сонце зараз  шалене i високо
сто©ть -- у кiмнату не проникають похилi променi i не  освiтлюють  середину.
Поки  вiн так думав, вискочила з дому Джарiя,  зазирала  йому в очi, гладила
його по плечу i трiскотiла.
     Тiльки ти  пiшов,  повернувся Абу Амар  i привiв ©х,-- вона розмахувала
руками, витрiпувала сво©  здоровеннi очi, плямкала варгами i клацала язиком,
вишкiряла  рiвненькi  бiлi, блискучi  зуби.--  Вони  зразу заходилися  дверi
лагодити, тi, до його покою. Такi вправнi
     майстри. Тiльки грюк-цюк-цюк! --  i вже готовi дверi. Клинцi позабивали
в щiлини, замок  змастили,  завiси  пiдтягли, одвiрки  скобами  скрiпили.  I
зсередини дверi укрiпили залiзними штабами.
     Ти що -- пiдглядала i бачила все?
     Нiчого я не бачила!  Я  все  чула.  Потiм вони перестукали всi стiни. I
один iз них казав  Абу Амаровi через кожних два-три лiктi простукано© стiни:
"Тут нiчого не вийде... Нiчого не може бути..." I так поки вони не дiсталися
до кута кiмнати. Тодi  ©хнiй ра©с3 сказав  ©м: "Тут щось, може, й
вийде" I почали вони обережно довбати дерево теслами... А потiм, а потiм! --
Джарiя наблизила  до  Алi спiтнiле лице i гаряче  дихала у вухо хлопцевi: --
Вони  нiчого не говорили  бiльше, тiльки  все  довбали й довбали, Потiм щось
впало. Загуркотiло. I ©хнiй ра©с  скрикнув:  "О Аллах! "  А Абу Амар затулив
йому рота, i вiн  далi  нi  слова  не говорив.  Тiльки всi  вони  повзали по
пiдлозi  i щось шкрябали...  Потiм  вони  довбали  стiну  в  кутку, забивали
гвiздки в дерево, обшкрябували i збивали тиньк...
     Абу Амар з  ними? -- перебив Алi.  Йому вже хотiлося  пошвидше  вiддати
свiй синiй камiнь, хоч би й  Абу  Амаровi!  Тiльки  щоб по швидше  позбутись
його. Бо йому вiд  митi, коли вiн вислизнув iз лавки Бен  Сахала, здавалось,
що  за ним увесь час хтось  стежить i  намага╨ться його схопити  й вiдiбрати
дорогоцiнну прикрасу.  Те, що камiнь над дорогий, надкоштовний, Алi зрозумiв
хоча б  з того,  як  Бен Сахал ним милувався i як тремтячими руками вiддавав
назад. Що навколо  цього  каменя бродить бiда та  небезпека,  i дуже велика,
свiдчило  найбiльше те, що Бен Сахал не схотiв, а по правдi -- побоявся його
взяти. Ще й видобув з хлопця клятву Аллахом, щоб той мовчав про свою розмову
з  ним,  з  Бен Сахалом. Заклятий, виходить,  цей синiй дiамант!  Треба його
продати чи вiддати навiть, поки перстень не  видерли  в нього, а його самого
не вдавили та не кинули в болото.
     Абу Амар,  як трохи  минуло часу, спустився вниз,  спитав  мене, чи  не
казав ти  менi,  куди  пiшов... Потiм  сам  розбудив цю,--  Джарiя  показала
великим  пальцем через плече  на будинок,-- говорив ©й якiсь слова, тiльки я
©х недобрала -- жодного слова  не второпала. Вiн сам напо©в ©© лiками. Тепер
ця спить... Ти ©сти хочеш?
     Я натовкла проса цiлу  чашку! -- Джарiя закотила очi пiд лоба.-- Пiшли,
посмаку╨мо млинцями.-- Вона вивернула голову до плеча, заглядала в очi Алi.
     Тобi вiн що-небудь говорив?
     Нi,  тiльки  щоб я  доглядала цю... Давай по©мо млинцiв i потiм ти менi
загра╨ш,  а  я  потанцюю.  Я знайшла маленький барабан серед мотлоху,  що ця
брала  в  заставу... От  яка радiсть! Пiшли. Побенкету╨мо  уволю. Показимося
досхочу!
     Не базiкай. Абу Амар повернеться -- душу видере.
     Вiн що -- тебе бив?
     Нi. Але зна╨ш, який у нього погляд!..
     Пусте! Абу Амара три днi не буде.
     Ти звiдки зна╨ш?
     Вiн  ©м,--  вона розчепiрила всi пальцi  i показала великим пальцем  за
плече  на будинок,-- сказав, щоб вправились iз роботою за три днi, бо вiн на
три днi  вiдправля╨ться  на полювання... Я думаю, що його туди запросили або
шейхи беду©нiв, або кадiб " емiра Басри.
     Це правда?!
     Присягаюсь усiма могилами  предкiв та ©хнiми духами-- вiн сказав:  "Три
днi!   Повернусь  i   зразу  ж  бенкет.  Зробiть  усе,  закликаю  вас  iм'ям
Отверзаючого Браму". Ось якi слова вiн сказав. Джарiя схопила хлопця за руку
i потягла в темний отвiр дверей.
     Слухай, Алi! Давай  побенкету╨мо. Я  тобi танець  такий  потанцюю, який
нашi жiнки для  сво©х коханцiв танцюють. Мене старi  жiнки вчили в лiсi.  Це
вже потiм мене спотворили вашi м'ясники, Тепер я покалiчена...
     Нiякого я калiцтва в тобi не бачу,-- здивувався Алi.
     Мо╨ ╨ство покалiчили5. Так пiдло й недбало втяли ножем, що я
вже вмирала...  Якби не моя матiнка,  викинули  б мене на смiтник... Тепер я
всього позбавлена! - Алi вiдчув переляк i водночас наче вiдразу до дiвчини.
     Добре!  --  збрехав вiн.-- Пiду до купця-нiсранi  6 й  куплю
солодкого  вина. А  ти зготуй оладки  i  добре  розiгрiй барабан,  щоб шкiра
напнулась. Та гляди не перегрiй, бо шкiра трiсне.
     Ти  дуриш   мене...--   засмутилася  Джарiя.--  Ти  не  хочеш  зо  мною
бенкетувати...  Звичайно, я  рабиня...  А ти вiльно  бiга╨ш по мiсту,  там i
знайшов собi якусь бiлу сучку.,,
     Я  хiба щось таке?! То дорослi всяке таке роблять... То старшi весь час
тiльки про всяке таке товкмачать i пiснi спiвають, i вiршi складають...
     А ти хiба не дорослий? -- сплеснула руками Джарiя.-- Я тебе оглянула --
i ти такий, як i всi дорослi чоловiки...
     Так то ти мене шарпала, коли я спав?
     Авжеж...
     Для чого?
     Хотiла подивитись,  чи  з  тобою можна  любитись.  Бо ти дуже  гарний i
добрий. Полюбимося?  Згода? - Вона  обхопила Алi за шию  притислася до нього
всiм  тiлом.  Вiд  гарячого  подиху  на сво©й ши©,  вiд  пружного тiла,  вiд
обiймiв,  мiцних обiймiв,  у Алi  аж  голова  запаморочилась,  i  вiн сказав
Джарi©:
     Я тобi  збрехав,  ти  правду  вiдчула  --  зараз  я  не  хочу  з  тобою
бенкетувати... Я повернусь  увечерi,  i тодi  ми влашту╨мо танцi...  А зараз
менi треба на  Корабельний  острiв... Винеси  менi ©жi. ╞ду аж до  вечiрньо©
молитви. Тiльки ти не кажи, де я. Добре, не викажеш?
     Клянусь  духами  предкiв --  не викажу! А  для чого ти  туди  ©деш?  --
зашепотiла Джарiя.
     Потiм  розповiм.  А  зараз швидше збери  менi ©жi з собою. Я  пiшов  до
хвiртки. Та поспiши!
     Алi став у  запасному виходi. Озирнувся,  нiби  обдивляючись  облуплену
стiну. А  насправдi стежив, чи  не визира╨ хтось iз  робiтникiв. Нi, нiкого.
Тодi вiн  вiдiмкнув запори i  тихо  вiдхилив вузькi,  але  товстеннi  дверi.
Присiв  навкарачки  i  обережно-обережно  визирнув  назовнi.  Бiля   складiв
робiтники займалися сво©ми вантажами, човнярi, здасться, так поринули в свою
гру па костi, що нiчого не  чули й не бачили. Дiтей не було видно. Жiнок теж
нiде жодно©.
     Алi  примiтив  ще  вчора  внизу  одвiрка,   майже  на   рiвнi  хiдника,
припорошений брудом  i пилом  сучок.  Вiн  ледь  виступав над деревною.  Алi
вхопив  його за  вершечок,  похитав  з боку на бiк  i  висмикнув iз  гнiзда.
Хлопець ще раз  визирнув назовнi, обернувся до подвiр'я i тiльки тодi всунув
палець  до отвору, що утворився на  мiсцi сучка. Глибина  якраз  по  довжинi
пальця. Алi миттю вивiльнив перстень iз хустки i занурив його у дiрочку  вiд
сучка. Та  коли  закрив  сучком-затичкою, то  сучок вилазив  над  болонком i
свiтив незабрудненою смужкою деревини. Хлопчина знову витяг сучок i, ледь не
викришуючи  собi зуби, почав гризти. От коли Алi пошкодував за тим ножем, що
йому  i подарував, i  вiдiбрав Абу Амар.  Та зрештою,  спльовуючи  дерев'яну
труху,  вiн заткнув  дiрку,  i сучок точно пiдрiвнявся до болонка. Алi вмить
пiдвiвся, i не  руками, а  ногами  засипав брудом свiй тайник. Тут  i Джарiя
з'явилась, несучи хлопцевi маленьку й╨менську торбинку,  туго напхану  ©жею.
Заглядала хлопцевi в очi, але вiн робив вигляд, що не  помiча╨ цього, i  все
визирав  нiби  вiльного  човняра. Джарiя  хотiла вийти назовнi,  та  хлопець
вiдтрутив ©© i, не зиркнувши навiть па не©, запер прохiд iз зовнi i поспiшив
до пристанi.

     13. АЛ╡-БАРАБАНЩИК
     Де   кiнчалося   мiсто,   де  чатували  вiд   пiвдня   --   Аль-Джанубу
вежi-охоронцi, де зводились  просто в  небо стрiли сторожових  маякiв, де на
маленьких островах починались пальмовi га©, там був Корабельний острiв.
     Там були  тепер i  суднобудiвна  верф, i  доки. Бiльшi  i кращi,  нiж в
Убуллi.
     Човен  з робiтниками  стрiмко плив  повз нескiнченнi  штаби  дерев'яних
дощок, бочонкiв i просто стовбурiв, неочищених, нерозроблених.
     У  зеленкувато-жовтуватих  струменях  вiдбивалися бiлi  колоди тикового
дерева, в'язки тонких сандалових стовбурiв, золотистi болонки левантiйського
кедра.
     Рядами стояли довгi сара© на палях з тикового дерева -- найкращого  для
всiх корабельних  споруд: у  водi не  гни╨,  добре  вигина╨ться.  ╡з  сара©в
робiтники  тягли паки кокосового волокна, джутовi  линви,  несли  на головах
корзини з  дерев'яними  кiлочками, вживаними замiсть гвiздкiв. Пiд  навiсами
стояли ряди корчаг iз акулячим жиром.
     Коли  робiтники  переливали в  казани  i  вiдра  жир,  павiтер розносив
гострий  дух  по всьому  острову.  Той  запах  перекривав  i  аромат  живицi
левантiйського  кедра,  i  благовоння  сандалових  гiлок, i  бальзамний  дух
тополино© кори, i гiркоту вербово© кори, i терпкi пахощi акацi©...
     Човен пропливав повз довжелезний сарай.
     Алi побачив, як з-за даха сарая рядами  зводяться в син╨ небо дерев'янi
бруси, наче бiлi гнутi iкла. Невже ребра-шпангоути майбутнього корабля?! Але
ж який величезний буде корабель, якщо його остов пiдiйма╨ться над сара╨м?!
     Та будiвля скiнчилася, вiдпливла кудись назад.
     Перед очима Алi постав нiби скелет невiдомого звiра.  Товстенний хребет
з могутнього стовбура втисся в пiсок. А бiлi гнутi ребра стрiмко зводились у
син╨   небо.  Щоб  той  остов-скелет  вiд   сво╨©  неймовiрно©  величини  не
перекинувся, його ребра-шпангоути попiдпирали товстими окоренками.
     Навколо  майбутнього корабля клопоталися майстри. Вони  дзвiнко вдаряли
гострими, не гiрш  бритви, теслами, довбали долотами,  стукотiли дерев'яними
молотками,  щось свердлили  бронзовими  свердлами. ╡ншi  примiряли дошки  до
ребер-шпангоутiв, вiдмiряли,  скiльки линви треба для  укрiплення,  заклякли
навпочiпки  над  дошками  i  кiлочками  iз  залiзного  дерева  проколупували
дiрочки.
     Високий скулений старий поволi ступав уздовж цього дерев'яного  скелета
i  оглядав,  обмацував,  обстукував  кожне  з'╨днання.  Зосереджене  обличчя
старого  було якогось  жовто-оливкового  кольору.  Тiльки  на  нижнiй щелепi
лишилася смужка сиво© бороди.
     За  велетенським  каркасом майбутнього  вiтрильника виднiвся наполовину
вже обшитий корабель. Аж слiпив очi бiлими, рiвненько витесаними дошками.
     Коло друго© корабельно© будови було багато метушнi, галасу, i найбiльше
метушнi там створював  мiцно©  будови  чолов'яга. Кирпатий i банькатий. Риси
його лиця здавалися негритянськими, а от шкiру мав  набагато свiтлiшу, нiж у
худого будiвничого першого корабля.
     Човен наближався до причалу, та  Алi  повернувся назад  i  не мiг  нiяк
вiдiрвати погляду вiд слiпучо© деревини майбутнiх вiтрильникiв.
     Бiля  самiсiнького  причалу  робiтники  розпускали  товстенний  стовбур
тикового  дерева  на грубi  болонки.  У  товстiшому  кiнцi,  на  торцi  вони
вiднайшли невеличку  трiщину i,  вставивши  туди клин почали заганяти його в
деревину двома  молотами.  Клин занурювався  все  глибше, а  трiщина  поволi
повзла все далi й далi по стовбуру.
     Крiзь  гупання i  дзвiн  молотiв  було  чути,  як репа╨ться, трiщить  i
розрива╨ться, розколю╨ться уздовж волокна бiле тикове дерево.
     Алi зачудувався роботою персiв, бо на  базарi, де торгували будiвельним
деревом, i на будовах у Багдадi Алi не бував, i якщо здаля бачив теслярiв чи
столярiв,  то  до ©хньо© роботи  не  приглядався. А  тут  могутнiй  стовбур,
привезений  аж  iз  далеко©  ╡ндi© через  море-океан,  i всього  лишень  два
чоловiки розривають кiлками наче яку трiску.
     Прибулi вилiзли iз човна на дерев'яний причал i поспiшали кожен у сво©х
справах.
     Виявилось, що навпростець  до каркаса першого корабля  не пройдеш. Тому
Алi  разом з iншими прибулими поспiшив помiж велетенськими штабами деревини,
як  по тiнистому коридору. А той коридор виявився справжнiм  лабiринтом. Вiн
петляв то праворуч, то лiворуч, то повертав назад.
     Коли ж прохiд урвався, Алi побачив -- просто попереду, на схилу  берега
стоять  два  коловороти. А  вiд них тягнуться товстеннi линви  з дерев'яними
блоками до пошарпаного корабля, що притулився  попiд самiсiньким берегом. Тi
линви закрiплюють на щоглах i на задерикувато вигнутому форштевнi. I матроси
геть усi  темнi - негри  й мулати. Та  всi велетенського зросту. Корабель же
увесь геть подертий, дошки борту побитi, яскравi вiзерунки наполовину здертi
i облупленi.
     Осторонь  вiд  коловоротiв  маленький  чоловiчок  щось втокмачував двом
здоровенним чорношкiрим. Сивi пасма волосся  вилазили в  нього з-пiд високо©
шапки, обгорнуто© тюрбаном, спадали аж на плечi. Широченна полотняна сорочка
метелялася  по  пiску.  Вдягнений   був  не  багатше   жебрака-каландаря   з
багдадського  базару. А проте  лiве  вухо  його майже до  плеча  вiдтягувала
ваговита золота серга з дiамантом i двома лалами. Цей чоловiчок задер голову
до двох негрiв, що мов казковi джини2 височiли над ним.
     I ще поруч стояв старий негр невеличкого зросту, сухорлявий.  Борода  i
кучерi  мов  бiлий смушок, прикле╨ний до обгорiло© деревини. Через  плече  в
нього висiв довгий й╨менський барабан, а в руках тримав два била до барабана
i довгу очеретяну флейту.
     Маленький чоловiчок тикав однi╨ю рукою в  груди негра,  а другу здiймав
угору i лаявся. Тут  прилетiла i почала над ним  кружляти чи то оса, чи який
╢едзь. Вiн вiдмахнувся  вiд комахи, озирнувся  i  побачив  зачудованого Алi.
Подивився уважно  на його й╨менську торбу пiд рукою i крикнув  хлопцевi щось
незрозумiле  ╨менською  говiркою.  Та  Алi  i  половини слiв не добрав. Тодi
сивокосий спитав його звичайною мовою:
     Хлопче! Ти що робиш?
     Прийшов просто! -- I призвав на помiч  цим людям Аллаха, зрозумiвши, що
цi люди зараз почнуть працю з тим пошарпаним кораблем.
     Слухай, а ти на сопiлцi гра╨ш? -- спитав невеличкий чоловiчок.
     Нi, на сопiлцi не вмiю.
     А в барабан можеш бити?
     Ну, барабан -- це звичнiше!
     Ану спробуй.
     Пiдкликав до себе старого негра i хлопця.
     Негр перекинув шлею барабана хлопцевi через плече, дав замашнi калатала
з круглими виполiруваними кулями на кiнцях. Барабан був iз добро© вироблено©
коричнево-чорно©   шкiри.  А   посерединi  вона  вiд   постiйного  вибивання
вибiлилася.
     Цей маленький чоловiчок звернувся до Алi.
     -- От уважно  прислухайся -- потiм повториш менi, як вибивав.-- I почав
ляскати в долонi з рiзною силою та рiзними iнтервалами.
     Алi зразу повторив за ним усе, вибиваючи дерев'яними кульками палиць по
барабану.
     Так  кожен  може,--  зауважив  маленький  чоловiчок.--  А тепер  от так
спробуй.
     Алi за ним повторив -- вибив бiльш складний ритм. Тодi чоловiчок дав ще
складнiший ритм, i Алi без усяко© напруги вiдтворив його на барабанi.
     Тепер ти! -- тицьнув пальцем у груди старому
     негровi.-- Дай йому ритм.
     I  негр  почав.  Пiдняв  пальцi,  розчепiрив, набрав повiтря  в  груди,
виплеснув  стрибаючу,  перепадаючу  мелодiю.  I  тон   то  пiдвищувався,  то
знизився, ритм же то сповiльнювався, то стрiмко нiсся кудись.
     Алi спробував за ним повторити, але при самiм кiнцi збився.
     Негр захитав головою i замукав, як нiмий, що, мовляв, так не  годиться.
Алi  був  просто  вражений --  що це за  нiмий  негр, який так  добре  чу╨ i
бездоганно веде ритм.
     I  тодi  Алi сказав,  бо тут вiн  уже  був не  слуга чийсь  i мiг  собi
дозволити вiльнiсть:
     Пiдожди, старий. Я тобi зараз дам ритм.
     Швидко  застукотiв тонкими кiнцями  барабанних паличок той танець, який
добре пам'ятав з самого  малечку, коли повзав по пiдлозi  в шинках на березi
Тiгру бiля Мiдного млина. Пiд цей  ритм танцювали циганки. I негр вилупив на
нього сво© вирлатi баньки, коли почув цей танцювальний ритм лiсових циганiв.
Але потiм  його  товстi губи розсунулись  просто до  вух, вiн хапонув  повнi
легенi  повiтря,  закотив очi  пiд  лоба.  Приставив  довжелезну  сопiлку до
товстих сво©х африканських варг i щосили  задув, повторюючи ритм циганського
танцю, що вибив Алi на барабанi.
     Алi вдарив  паличками в  барабан -- i понеслася весела мелодiя, пiд яку
непристойно танцювали  лiсовi циганки.  Тi два  негри, яким  давав пояснення
чоловiк  у  тюрбанi, не  змогли встояти на  мiсцi,  пританцьовували, клацали
пальцями. Алi побачив, що  невеличкий чоловiк  пiднiс руку до вуст i  щосили
дмуха╨ у  срiбний сюрчок у виглядi ящiрки. Зразу ж перестав грати на сопiлцi
негр. Алi перепинив рiзкi стрибки дерев'яних калатал.
     Негри вiдiйшли вiд чоловiка iз  сюрчком i стали до коловоротiв.  Тi, що
перед цим  обплутували корабель  линвами, спустилися з  корабля  в  човен  i
пiдпливли до причалу, Невеличкий чоловiчок пiдiйшов до Алi i пояснив:
     Битимеш щосили от на такий рахунок: "Раз! Два! Три!  Р-раз!!  Раз! Два!
Три! Рраз!!!" Три  рази сильно, а  один раз зовсiм  з  усi╨© сили.  Зрозумiв
мене? I так лупитимеш, поки я не свисну спинитись. А зараз приготувались!
     Вiн  вилiз  на  купу окоренкiв  i був на кiлька  голiв  тепер вищий  за
найвищого негра. Надув  щоки, аж очi сховались у глибоких  зморшках, приклав
до вуст-п'явок сюрчка.
     Пронизливий срiбний свист заляскотiв у вухах.
     Алi вдарив билами в барабан.
     I зразу ж сивий  негр почав дмухати у  довжелезну  очеретяну сопiлку. I
пронизливий писк, просто нестерпне дзижчання рознеслося над усiм берегом.
     Моряки бiля коловороту, важко видихнувши, ступили по колу,
     Почали накручуватись  на  товстенну  пальмову  вiсь  линви,  якими  був
пригнутий корабель. Пошарпаний, подертий корабель зрушив  з мiсця,  збурюючи
звивистi хвилi, i посунувся до берега, до похилих дерев'яних сходень.
     Ось  на  хвильку корабель нiби спiткнувся, наче сiв  на мiлину дном,  i
почав хилитись лiвим боком, боком i поволi, потроху пiдлазячи до дерев'яного
схилу,  добре  змащеного   акулячим  жиром.  Робiтники  тягли  з  усiх  сил,
напружуючи могутнi  м'язи,  занурюючи ноги  аж  по литки  в  пiсок. Корабель
зовсiм завалився набiк, залилася вода на палубу, заструмiла в усi отвори. Та
вже через хвилю якусь корабель поповз по слизьких дошках нагору на берег.
     Алi весь час себе  стримував, щоб не  вдарити швидше, щоб не збити ритм
на  прискорення. Весь час  вiн бив  i  споглядав, як напружуються м'язи,  як
надимаються  жили  на руках  робiтникiв, як  набрякають  на  скронях i  шиях
судини. Просто,  зда╨ться, лопнуть. Пiт зросив робiтникам лоби, чурiв з ши©,
з-пiд пахов, по грудях, бризкав на брудний пiсок.
     Алi  почав вiдчувати, що вiн  наче трохи прискорю╨ ритм. I тому, щоб не
збитися вiд  цього захоплення  дi╨ю, заплющив очi i почав рахувати  подумки,
гальмуючи все  в сво©й головi... "Раз, два, три! Раз! Раз,  два, три!  Раз!"
Зносилася поруч нього мелодiя, висока й скiмлива. Здавалося, лiворуч вiд Алi
вона вироста╨ блискучим лезом.
     Хлопець, так i не розплющуючи очi,  проказував подумки: "Раз! Два! Три!
Р-раз!!!",  притопував ногою  i  з усiх сил калатав билами по  туго напнутiй
шкiрi барабана. Поки мiцна рука не вхопила його за плече.
     Алi  повернув  обличчя,  розклепив  повiки i  побачив -- бiля його лиця
пiдстрибу╨ цапина борiдка...
     Плюскотiла й шумувала  вода, виливаючись iз перевернутого,  покладеного
на  лiвий  борт  корабля.  Моряки камешились бiля днища,  оброслого  пасмами
зелених  i  бурих водоростей,  бiлими скойками ракушок  i  морських жолудiв.
Метушилися   бiля   днища   негри-велетнi,  заганяючи   в   пази  слипу
здоровеннi бруси акацiйового  дерева, якi  мали утримувати корабель на
слизькому схилi.  А  iншi негри  ставили  в  колеса  коловоротiв  бруси  для
гальмування.  Коли  було вiдпущено  кiлька  кiлець  линви,  а корабель  лише
заскрипiв  i зовсiм не порушився з  мiсця, тодi чоловiчок щосили засюрчав  у
срiбну ящiрку.  I негри похапали  тесла,  долота, дерев'янi  молоти i чимдуж
кинулись вискоблювати, оббивати, обтесувати заросле днище корабля.
     Тi  ж  моряки, що  були  свiтлiшi шкiрою, мовби коричневi,  з  голеними
головами  i всi геть високi  й дуже худорлявi,  тi  вiдiйшли подалi  й  сiли
колом.
     I нiхто на  них  не звертав нiяко©  уваги. Тiльки негр-музика  потяг до
©хнього гурту Алi.
     I  ось  вони  вж╨  сидiли  мовчки  пiд  навiсом   у  затiнку,  а  поруч
потрiскувало вогнище з двома казанами на ньому.  В одному  починала закипати
вода, а в другому булькала й важко схлипувала густа пшенична каша.
     Вiд гурту вiддiлилися дво╨ чоловiкiв i в одну мить забили двох здорових
кiз. Один повицiджував з обох кiз у здоровенну дерев'яну чашу кров.  Обмочив
у кров правицю i, бризнувши на пiсок навхрест, щось промовив i вивернув чашу
я казан з кашею. Швидко i щосили заходився кописткою перелопачувати кашу.
     А другий тим часом лупив кiз i тельбушив ©х, подаючи шматки третьому, i
той опускав ©х у вируючий окрiп.
     Тiльки-но кров добре  розiйшлась у кашi, як казан пiдхопили i поставили
на пiсок.
     Пiд казан з козлятиною все пiдсипали й пiдсипали сухi фiнiковi кiсточки
та стружки. Плавали пасма ядучого диму над казаном. Вода вирувала, бризкала,
i разом з парою навколо розпливався гострий запах козлятини.
     Один  з  коричневошкiрих,  той,  що,  напевно,  був  за  кухаря,  почав
залишками кровi з чашi малювати якiсь знаки  на великiй  тацi. А затим разом
iз одним  молодиком вiн пiдхопив казан i вони вивернули казан кашi  на тацю.
Солодкуватий запах варено© кровi оповив усiх проявних.
     Алi сидiв, як i всi вони. А лице старого  негра-музики посiпувалося вiд
нетерпiння, вiд бажання посмакувати на©дком.
     Кухар  кописткою вирiвняв  густу  кашу  i вiддiлив кожному його частку.
Хапали жменями те вариво i з великою втiхою вiдправляли собi в рота.
     Алi  зрозумiв, що  вiн про╢авив  мить, коли можна було пiти вiд ©хнього
гурту i уникнути ©хньо© нечисто© ©жi4.  Якщо ж  вiн зараз устане,
коли  i йому видiлили частку, то образить  ©хню трапезу, а  значить, i ©хнiх
богiв. Вiн  i злякався нечисто©  ©жi,  i водночас ©сти хотiлося. Тодi набрав
повну жменю  прегусто©  кашi, заплющив  очi i  обережно взяв  губами  кiлька
розварених  зернин.  На©док  виявився не таким уже й  бридким, як вiн думав.
Потiм вiн розсмакував i ©в уже з насолодою, та очi не розплющував.
     Раптом   навколо   настала   тиша   --   не   чулося   плямкання   його
спiвтрапезникiв, i Алi вiдчув, що  на нього хтось пильно дивиться. Розклепив
повiки -- над  ним  стояв маленький чоловiчок i впирався здивованими й злими
очима на Алi. Вiн спитав хлопця:
     Ти  хiба не мусульманин? Ти що, перс чи вiрменин? Чи, може,  ти  тюрок?
Може, ти необрiзаний?
     Мусульманин,-- вiдповiв Алi, облизуючи вуста.
     Ну, тодi ти  менi сво©м байдацтвом подоба╨шся! Чий  ти? Звiдкiля ти? Що
ти  тут  робиш? Барабанщик ти милiстю божою. Це в тебе  в кровi.  Якщо цього
нема╨,
     то нема╨, i нiхто не навчить, © нiяка вправа не допоможе. Розкажи менi,
хто ти?
     Я Алi з мiста славного Багдада, обителi халiфiв. Син Хасана. Вiн працю╨
на М'ясному базарi.
     А що вмi╨ш?
     Я  вмiю  ловити рибу.  Вмiю нiж кидати з  пращi. Вмiю  добре  плавати й
пiрнати. Я  плив вiд Зеленого базару до Золотого млина з жаровнею в руках. А
на жаровнi смажилась риба. Купець Омар програв шинкаревi Бурдусу три динари.
     А тобi що дали?
     А менi дали жаровню.
     А рибу?!
     Риба була моя.
     А ким ти хочеш бути?
     Мандрiвником.
     То ти вже мандрiвник!
     Так, але я хочу побачити чудеса свiту. Я хочу побачити рибу кашалота. Я
хочу побачити птаха Рух, Я хочу побачити водянi гори...
     Досить,  досить,--  сказав бородатий  чоловiчок.  - Беру  тебе  на свiй
корабель. Мене тут  звуть Малюк. Такi, як  ти менi  потрiбнi. Призначаю тобi
плату один динар.
     Господине мiй ласкавий!  Щедрiсть  твоя  велика, але  мiй батько  Хасан
заробля╨  два  динари,  а  вiн робить  просту  роботу на  базарi.  Чоловiчок
засмiявся  i показав хлопцевi два пальцi  на однiй  руцi  i  один  палець на
другiй.
     Твiй батько заробля╨ двi монети  на мiсяць, а  я  тобi  плачу монету за
добу. На кораблi мiряють час не днем i нiччю, а добою.
     Алi клiпав очима i мовчав, а володар корабля спитав:
     Ти десь мешка╨ш чи мечеть тобi пристанищем?
     Нi, я в одно© хазяйки живу. Вона зараз хвора.
     Ти ©й не заборгував?
     Я нiчого  не  заборгував, але мо©  речi  в не© зберiгаються.  Треба  ©х
забрати.
     Дурниця! Якi в тебе можуть бути речi? Я тобi дам грошi, i ти собi купиш
усе потрiбне... В отому куренi будеш жити.
     Господине мiй  ласкавий i щедрий! Я повинен забрати сво© одежi i зброю.
Там у мене добрi стрiли... Зброю я не можу нiкому полишити.
     Ти нiкого не бо©шся в мiстi?
     Алi здвигнув плечима.
     Мiй господин тiльки  може бути страшним. Але вiн на полюваннi. I вiн не
казав менi про днi роботи на нього. Я з ним не укладав угоду про час i строк
служби. Сказав вiн: "Хочеш пiти до  мене?" Я  й пiшов до нього, але  вiн  не
сказав, на скiльки вiн бере мене до себе.
     Ну, добре.--  Малюк показав гострим, наче гвiздок,  пальцем на високого
коричневошкiрого, з голеною головою  чоловiка: -- Ти,-- i заговорив до нього
якоюсь  дивною  мовою  з  приклацуванням,  висвистуванням.  Нiби  спiвала  й
трiскотiла дзьобом якась птаха. Алi  здивувався, аж очi в нього округлились.
Тодi  бритоголовий пiдвiвся, взяв  жовтого плаща, накинув  на лiве плече,  а
праве  лишив  голим.  I  взяв  списа з дуже  довгим вiстрям, направленим  як
бритва. I попростував за Алi до причалу.

     14. БАШТА ТОРТУР
     Коли вони вже майже  наблизились до причалу, хлопцевi  переступив  шлях
чоловiк. Вiн  виринув невiдомо звiдки. Голос його був рiзкий i наче водночас
застуджений. Сказав вiн таке:
     Малий! Не водись iз  безбожними iдолопоклонниками! Ти ©в з ними нечисту
кров! Тобi  слiд  пройти  очищення.  Якщо  ти  не  викона╨ш  очищення,  тебе
вiдведуть  до  кадi! Не  спiлкуйся  з тими,  якi не шанують  Аллаха  i  його
пророка!
     Алi здивувався i лише змiг виправдатись у такий спосiб:
     Я сам нiчого... Мене потягли до гурту, бо я ©м барабанив... I потiм, ©м
же  дозволили тут бути,  то  я й подумав, що нiчого такого не буде, якщо я з
ними посиджу...
     Це  не  твоя  справа,   кому  дозволили,  а  кому  нi!  Ти  ж   повинен
дотримуватися  закону i  звичаю! ╡ди швидше геть! Полиш Корабельний острiв i
поспiши очиститись вiд скверни! Ти  согрiшив! Якщо сам цього не зробиш, тебе
знайдуть люди кадi, i покарання буде жорстоке!
     Чоловiк   говорив  таким  злим   голосом,   водночас   так  впевнено  i
переконливо,  що Алi затремтiв вiд  страху. Але тут коричневошкiрий виступив
уперед Алi i спис нахилив вiстрям до лиця незнайомого. I той аж вiдсахнувся.
     I   вони  пiшли  далi.  Алi  обернувся   i  покивом   голови  подякував
бритоголовому,  що  той вiдiгнав цього  скаженого незнайомця, який  пророчив
малому  всякi лиха. Коли вони спустились до причалу, там якраз стояла лодiя,
готова щохвилини вiдплисти до  мiста.  В нiй  сидiли робiтники, дво╨ якихось
здоровенних  наче вантажникiв валялися просто на  днi,  нiби впилися дешевим
пальмовим вином.
     Ще сидiли якiсь вантажники, два торговцi хлiбом.
     Старший човняр  на лодi© побачив Алi та  його  темношкiрого супутника i
закричав:
     Давай стрибай швидше!
     Алi розiгнався i стрибнув до човна, ледь-ледь не промахнувшись. Та  все
ж зачепився  колiном  бо в той  момент  лодiя  хитнулась на  хвилi.  Хлопець
нахилився,  почав  розтирати  забиту  ногу  й зовсiм не звергнув  увагу,  чи
стрибнув за ним у лодiю його супутник. Вiн  отямився тiльки  тодi,  коли вже
веслярi дружно  скаламучували зелену  воду  гостроконечними  лопотями весел.
Вони дружно й  вмiло загрiбали,  аж здавалось, ©хнi м'язи прорвуть  засмаглу
шкiру. Вже був не один десяток метрiв вiд причалу. А там  виросли нiби з-пiд
землi  стражi  у  персидських  бойових  коротких   куртках   i  вiдтручували
коричневошкiрого супутника Алi подалi вiд води.
     Алi звiвся на повен зрiст, замахав йому рукою i закричав:
     Нiчого, нiчого! Я небавом повернусь! Почекай мене!
     На нього цитьнув один з тих, хто нiби спав, i подивився на нього зовсiм
не п'яним i не сонним поглядом.
     Ану заткни хавку! I сядь тихо!
     Алi  вiдчув,  як  у  нього все скипiло всерединi,  а проте вiн спокiйно
вiдповiв:
     Я нiчого не роблю... Того чоловiка послали зi мною...
     Цить! -- гаркнув  вантажник i махнув рукою. Алi вiдчув, як його схопили
ззаду  за  плечi,  заломили руки i  перегнули  навпiл,  вдаривши пiд  колiна
долонею.
     Хлопець гепнувся  на  колiна,  а головою вдарився  об  мокру  дерев'яну
решiтку на днi човна.
     Йому  було страшно  до безтями  i  таки добре  болiло. Та швидка  думка
врятувала його: "Не рипайся, бо гiрше буде!" I вiн закляк, не ворушився, щоб
не викликати ще бiльшу жорстокiсть у цих душогубiв.
     Дихати було важко, серце калатало, а в ротi пересохло, та ще й каша при
кожному поштовху лодi© пiдкочувалась  хлопцевi пiд горло. Кров  стугонiла  в
скронях, i вiн подумки питав себе: "Що робити? Що робити? Що тепер робити?"
     Усвiдомлював, що це лише початок всяких  бiд i тортур, якi  отак раптом
впали на його голову. На пiратiв  i викрадачiв дiтей вони не скидались. Та й
Алi вже  не дитина! Просто  вiн дуже малий i страшенно худий. А крали зовсiм
iнших  хлопчикiв  --  тим  потрiбнi були гарненькi i  пухкенькi. "Хто  ж  цi
душогуби?!  -- волав  подумки Алi.-- I  наче вони тут  на човнi всi схожi...
Ой!.. Та тi дво╨, що нiби торговцi хлiбом на деменi,-- то ж стражi емiра..."
I Алi до кожно© риси згадав ©х, коли побачив того незабутнього вечора пiсень
i знайомства  з Кадарi╨ю  та  Нiссо, коли вiн  ходив  з  Айшою квартал повiй
Дар-ель-Кихаб винаймати дiвок  для Абу Амара та  купцiв. Це, напевне,  вони.
Тi,  якi йшли хiдником над каналом i були готовi схопити дiвчат, що спiвали.
Та  й  того  човняра,  що  взявся  вiдвезти  цих  порушниць  мусульманського
благочестя!
     Зараз  вони  сидiли на  деменi  непорушно,  люди  з круглими тюркськими
личинами  та  рiдкою  рослiстю  на  бородах.  I хоча  на  них були пов'язанi
звичайнi тюрбани, хлопець добре  ©х запам'ятав у високих шапках  стражникiв,
охоронцiв емiра.
     Алi зрозумiв -- його  везуть у фортецю. Тому що  скрiзь у фортецях були
в'язницi -- i в Багдадi, i в Васiтi, i в невеликiй Убуллi, i тут, у квiтучiй
Басрi.
     Алi охопив жах, нiби його вже прирекли на смерть. Серце калатало, i вiн
не знав,  що  з  ним робитимуть. Враз усi  його думки  кинулись  до  синього
дiаманта.  Подумав, що  будуть  в  нього випитувати,  куди  вiн подiв  синiй
дiамант? Щоб  вiн вiддав  ©м синього дiаманта!  Бо за  ним  он скiльки людей
полю╨! А спочатку Алi, тручись  лобом  об ослизле смердюче дерево,  вирiшив,
що, як тiльки  його приведуть до старшого,  вiн зразу скаже, де перстень.  I
нехай  вони  його  собi забирають. Вiн  бiльше не  хоче  тримати  в  себе цю
прокляту коштовнiсть.  Потiм подумав: "Але якщо я  отак  зразу вiддам, може,
ефiопи  мене прирiжуть?"  I вiд  страху,  що прирiжуть,  його  почало дрiбно
лихоманити. Тут Алi схопили, перевернули на бiк. Один iз стражникiв  прикрив
йому здоровенною долонею  рота, линвами його зiгнутi пiд пiдборiддям ноги ще
раз сплутав i пов'язав з руками. Запхали його в здоровенну корзину, в якiй з
Корабельного острова привозять  у  мiсто  на паливо  кору, стружку  й тирсу.
Закрили згори циновкою.
     Що лодiя пристала  до берега,  Алi взнав по тому, як судно ударилось об
щось, струснулось i завмерло.
     Корзину взяли дво╨ стражникiв, просунули жердину в ручки i поклали собi
на плечi. Заколисало  поборканого  Алi вiд ©хнiх швидких крокiв. I рота йому
було зав'язали хусткою, тiльки  носа лишили вiдкритим, щоб мiг дихати. Бачив
лише  мерехтiння свiтла й тiнi крiзь лозини. Чув,  як  тупають  ногами люди,
шваркають сандалями об дерев'янi палi хiдника.
     Як зупинились носi© i почали  перемовлятись ©х чи©мось, Алi зрозумiв --
його принесли до фортецi, де були i митниця, i казна, i склад  збро© i диван
2 пошти i порту в  Басрi. Тут, Алi чув  розмови,  правив головний
пiсля емiра чоловiк Басри -- начальник порту i митницi.
     Зарипiли,  загуркотiли  стулки  брами  i  знов  корзина  загойдалась  i
попливла вперед.
     Потiм хлопця наче потягли вгору. Корзина весь  час билася правим  боком
об мур, лозини  чиркали об цеглу.  Зарипiли  дерев'янi стулки i,  проказавши
привiтання,  носi© опустили корзину i почали призивати  благословення Аллаха
на голову тих, хто був у тiй кiмнатi.
     Зрештою  голоси  носi©в  почали вiддалятись i зовсiм  затихли. Зарипiли
стулки дверей. Наче знайомий голос звернувся до  когось  на ймення i наказав
вiдкрити корзину.
     Тепер уже  Алi не сумнiвався --  то говорив страж,  той,  що  влаштував
веремiю у помешканнi Айшi  в ту  глупу п'яну нiч. Чи©сь  могутнi, здоровеннi
руки схопили хлопця за  лiктi,  висмикнули з  вербово© в'язницi i поклали на
пiдлогу.
     Алi лобом вперся в дерев'яну бiлу й вишкрябану дошку.
     А тепер розв'яжи йому рота! -- знов наказав голос стража.
     Коли  чорнi  пальцi  розмотали  хустку з  його  голови, вiн  змiг трохи
вiддихатись. Хлопчина обережно-обережно ледь пiдвiв голову i зиркнув уперед.
Побачив просто над собою на червоних подушках рожевi, майже бiлi,  шаровари,
поли зеленого тонкого каптана, капцi iз золотими великими намистинами.
     Руки, мiцнi, засмаглi, лежали поверх пiл халата на колiнах.  На пальцях
поблискували й iскрились перснi з каменями -- смарагдом малюсiньким, чималим
гранатом i великою  кулькою -- бiрюзою. Як  ще вище позирнув, то побачив Алi
мiцне, випнуте вперед,  а водночас i широке  пiдборiддя з глибокою  ямочкою.
Мiцно  стуленi  вузькi  вуста.  Навколо вуст  кучерява руда  борода та вуса.
Роздутi нiздрi прямого носа. Ще вище темнi,  уважнi i водночас лютi очi. Над
очима нависали темно-рудi  кутцi брiв. Над усiм бiлий головний плат з чорним
крученим обручем -- так, як носять беду©ни. I той рудий сказав:
     Ти Алi з Багдада?
     Алi привiтався з усi╨ю повагою, як ма╨ вiтати малий великого, i призвав
благословення Аллаха на голову рудого.
     На що рудий скривився, потягнув у посмiшцi лише правий кут вузьких губ.
     Я Алi з Багдада, син Хасана.
     --- Що робиш у Басрi?
     Я служив сво╨му пану Абу Амару з Мосула.
     Чого ти з'явився на Корабельному островi? Хто тебе туди надiслав?
     Тому що хочу найнятись на корабель i поплисти в ╡ндiю.
     Ти не брешеш?
     Я не брешу, присягаюсь Аллахом!
     А ти зна╨ш Бен Сахла?
     Алi помовчав, подумав, зрештою озвався:
     Я  в  нього  купував  виноградний  i  яблучний   сiк  для  гостей  мого
господина...
     Хто тебе надiслав продати йому перстень з лалом?!
     Кому?
     Ти що, придурю╨шся?! Б╨н Сахлу! Вiдповiдай!
     I сво© пальцi з колiн зняв, стис у кулаки i струснув ними в повiтрi.
     Алi, лежачи перед  ним,  нiби поборканий  пiвник  на  м'ясному  базарi,
вивернув голову набiк i дивлячись iз тремтiнням в лютi  очi сильника, сказав
тихо, але виразно:
     Я перстень з лалом нiкому нiколи не продавав!
     Брешеш!  Ти продав  перстень  з  лалом  цьому паскудному iуде╨вi, цьому
падлу на золотiм мiшку!!!
     Мiй ласкавий пане,  найсвiтлiший, найрозумнiший! Я не знаю, хто ти, але
по тво╨му одягу я  бачу, що ти вельможний i достойний чоловiк, в очах  тво©х
незрiвнянна мудрiсть i  над тобою  повсякчас благословення  Аллаха!  Я  тобi
присягаюсь хлiбом щоденним  i водою житт╨дайною, що я  не продавав Бен Сахлу
персня з лалом. I не носив йому нiякого персня з лалом. Я правду кажу! Щиру!
     На слова  Алi  чоловiк розчепiрив  пальцi i  лiву  руку опустив на лiве
колiно, а пальцями правицi клацнув.
     I  зразу ж злiва виступили чорнi  ноги з бiлими  товстими нiгтями, нiби
зробленими з  коров'ячого  рогу. Алi почув над собою свист,  який блискавкою
впав на  нього. Оперiщив спину й  обидва боки i зачепив  нижню  губу, так що
вона трiснула i бризнула на пiдлогу кров'ю. Бiль був гострий,  нiби сотнi ос
вдарили жалами по спинi, по руках i по губi.
     Рудий гидливо зморщив перенiсся,
     Обережно! Пiдлогу не брудни! Без  кровi, але так,  щоб  вiн всю  правду
виклав!
     I  на Алi  посипались удари довгого  гранчастого канчука. Алi чув, що в
далекiй Ефiопi© такими батогами  з бегемотовi шкiри б'ються за дiвчат юнаки.
I, згадавши це, засмiявся. I вже нiби не вiдчував так гостро болю.
     Досить! А ти чого смi╨шся, шакаленя? -- засичав рудий.
     Найяснiший  i найдостойнiший  мiй пане,  накажи  мене розв'язати,  тодi
скажу.
     Он  як? Ти ще вiд мене  чогось  вимага╨ш? Син повi©  i  золотаря! Та  я
тебе!!! Ану  пiддай  йому  трохи,  щоб знав  цей шакал,  як  просити  i кого
просити!
     Чорнi ноги  вiдступили вiд  Алi,  та  водночас  удари  почали  падати з
особливою точнiстю.  По ши©,  по  плечах,  по головi,  по руках,  по  спинi.
Особливо пронизував  бiль у п'ятах,  так що Алi аж забило  дух i вiн уже  не
тiльки не мiг нi  смiятись, нi говорити, а  навiть вiльно  дихнути. Поки вiд
одного сильного удару по п'ятах вiн шарпонувся i впав набiк.
     Досить!  --  ляснув  у  долонi  рудий.-- Значить,  ти  кажеш, що ти  не
продавав  перстень  з лалом Бен Сахловi?! I  нiхто тебе не посилав продавати
цей  перстень?  I нiхто  тобi не  наказував  спитати в Бен Сахла  цiну  того
персня?
     Я й без Б╨н  Сахла знаю,  що перстень коштовний! Там одного  золота  не
менше, як на двадцять каратiв 3 буде.
     Ага! Так ти, значить, тримав перстень у руках, як ти його вагу зна╨ш?!!
     Алi  замовк,  проклинаючи себе  за  необачнiсть.  Страж,  що  влаштував
веремiю в Абу Амара, виступив уперед.
     Господине мiй! Дозволь, я його поспитаю?
     Питай,-- мляво ворухнув правицею рудобородий,
     Скажи,  де ти  дiстав  перстень? Чи  тобi дав його хто, чи ти пiрнав за
ним? Бо ╨  люди, якi свiдчать, нiби ти пiрнав за  ним i знайшов його  на днi
каналу. Яким же чином ти його знайшов?
     I тут Алi вирiшив: щоб не наговорити проти  себе дурниць, за всяку цiну
мовчати.
     Коли  не вiдповiв, страж звiдкiлясь висмикнув пучок тамарисково© лози i
вперiщив хлопця по п'ятах.
     Нiби безлiч гвiздкiв вп'ялися йому в пiдошви.  Вiн шарпонувся i впав на
другий  бiк.  Здоровенний же  страж перiщив  i перiщив  його, поки  рудий не
припинив мордування.
     Досить! Це нiчого не да╨. Розв'яжи його зовсiм!
     Страж смикнув за кiнець линви i зразу ж пута спали.
     Звестися на рiвнi ноги  побоявся. Тому перевернувся з  боку i, спершись
руками в пiдлогу, став навколiшки...
     От  що! ╙ свiдоцтво  того, що ти i  пiрнав за перснем у каналi, i витяг
його. Потiм ти з цим перснем пiшов до повi© Кадарi©...
     Вона  не повiя!..-- не  втримався  Алi, хоч i дав  собi слово перед тим
мовчати й не говорити нiчого зайвого.
     Наказав наш емiр ©й  жити в кварталi повiй  i платити податок з ремесла
повiй -- значить, повiя!.. Отож ти пiшов до  Кадарi© з лалом, а вона послала
тебе до Бен Сахла продати лал...
     Алi мовчав.
     Ти  пробув у Бен  Сахла досить  довго. I  пiсля того  пiшов вiд нього в
протилежний бiк вiд кварталу ель Кихаб, i золото було в тебе i за пазухою, i
в поясi. Потiм ти прийшов на Зелений  базар i купив фiнiкiв. Розмiняв срiбну
частку дирхема. На©вся  фiнiкiв i  рештки фiнiкiв  кинув за пазуху. Потiм ти
сiв у човен з  п'яними матросами i повернувся  в Дар-ель-Кихаб. Казав, що ти
©деш  до спiвачки Нiссо. Отже, ти заплутував слiди, щоб нiхто не знав, що ти
©деш  владнати грошову  справу  Кадарi©. Скiльки  тобi  Кадарiя заплатила за
послугу?  Скiльки тобi  сказала  вона  просити  в купця-iудея  за  перстень?
Скiльки вiн дав за цей перстень?
     Алi мовчав.
     Знiми з нього всi його лахи! -- клацнув пальцями рудий.
     Негр здер з хлопця  одяг. Лишалася  тiльки  на поясi в нього здоровенна
в'язка ключiв. Уперше рудий посмiхнувся.
     Я бачу,  що тi дурнi  мали його ключi за золото! Кажуть менi: "Бряжчало
золото пiд сорочкою!"  Йолопи! Певно, нiколи  не чули,  як бряжчить  золото!
Невiгласи!  Але  вони  добре прослiдкували його  шлях...  Я можу тобi,  сину
золотаря й базарно© повi©, сказати, де й коли ти був. Чу╨ш мене?!!  Гнила ти
лушпайка! - I ледь вимовив лайку рудий,  як  бегемотiв батiг рiзонув у п'яти
вогнем. Вперше Алi не стримався i заверещав.
     Шугони його так, щоб дихання забрало.
     Негр врiзав Алi  по п'ятах. I свiтло  вибнухло в  очах Алi червоними  й
зеленими колами. Потiм свiтло розкололося на безлiч зелених скалок.  I зразу
очi залило зеленим мороком i все попливло нiби в  туманi. Вiдчув, що пада╨ в
молочно-зелений морок. Його занудило, i вiн втратив розумiння всього...
     Коли хлопець почав приходити до тями, то вiн не мiг ще розплющити очi й
тiльки вуха ловили слова, що промовлялись над його головою.
     Хлопець або сам дiстав, або Кадарiя його напоумила i  показала мiсце, з
якого перстень кинула...
     Ви всi були пiдпилi, i Кадарiя могла кинути iнший перстень. А справжнiй
перстень сховала в рукав, або за пазуху, або за щоку...
     Я бачив -- це був той перстень з лалом!
     Я  знаю   --  ти   п'╨ш,  як  християнська   свиня!  Ти  впива╨шся,  як
монах-несторiанин! Знаю я тво©  звички! I якби не ласка правителя, ти зна╨ш,
що я покарав би тебе доброю карою за  тво© гидоти...  Та  зараз справа  не в
тобi!.. Ось  лежить передi мною малюнок персня. Ти призна╨ш,  що  це малинок
того персня?.. Цю пожадливу сучку я добре знаю!... Вона не могла кинути лал.
Вона кинула iнший перстень. Але побоялась вийти iз свого  кварталу i пiти до
Бен Сахла. Вона зна╨, що Бен Сахл пiд добрим мо©м наглядом! I вона пiд  мо©м
пильним оком!
     Але ж ©й треба було за цей перстень одержати грошi.
     Для чого ©й потрiбнi такi грошi? Просто так ця  прожерлива сучка нiчого
не  робить...  Щось вона задумала!..  Ти зна╨ш,  хоча  б приблизно,  скiльки
кошту╨  такий  перстень?! Та  цiна, що  ти ©© зна╨ш,  то  лише  частка  його
справжньо© цiни...  Ось у  мене в руках  малюнок персня... Дивись!..  Бачиш,
який дорогий i тонкий папiр?!
     Сотнi джмелiв  гудiли в  головi Алi. Вiн лежав,  притиснутий до пiдлоги
безсиллям, i млость  накочувалася  на  нього хвиляста. Якiсь  слова  пливли,
гудiли, перекривали одне одного,  то нiби розтягуючись у  пiсню, то скачучи,
як удари калатала в бубон.
     Минув якийсь час, i знов Алi почав розрiзняти слова.
     Письмена арабськi, але якщо читати, то виходить щось незрозумiле. Якась
iнша мова. Я покликав iндуса-капiтана. Вчений чоловiк, зна╨ граматику й мови
кiлькох народiв. Вiн послухав i сказав, що нiчого не розумi╨... Перську мову
знаю  не гiрше,  нiж ти. Нiчого подiбного в листi! Тюркську мову знаю! Жодне
слово не звучить  схожим на твою мову. Я закликав вiрменина i прочитав  йому
оцей та╨мний  лист. I вiн стояв навшпиньки i ловив кожен звук. Але так i  не
впiзнав жодного слова.  Я покликав тих,  хто  iз Кра©ни  Хiнд, хто зна╨ мову
тамiлiв4. З'явився  один тамiл, поважний моряк, зна╨ граматику  i  складання
вiршiв. Вiн сказав, що мова не тамiльська... Яка це мова? Це не iудейська! Я
iудейську трохи розумiю!.. Цi слова, що написанi арабським письмом, звучання
©х не пiдходить до жодно©  з мов, якi можна почути в Басрi, чи й Маскатi, чи
в Хормузi. Якби цих кiлька слiв  означали арабською або iудейською мовою, ми
б точно знали, що це писав Бен Сахл. Але як я доведу, що це писав вiн?! Коли
це  писано нi iудейською,  нi арабською, нi iндiйською, яку  вiн теж зна╨! I
кому,  кому нiс голуб малюнок i слова?!!  Дивись,  який тонкий  папiрець! Це
самаркандський папiр  з  кори  тутового дерева! Хоча, може,  й з  бавовняних
ганчiрок. Мо© молодцi, мо© соколики-шахiни5 взяли його голуба за кiлька миль
вiд Басри, за болотами...
     Мiй  шановний   повелителю,  але   звiдки   ти   зна╨ш,   що  це   його
голуб?!--плавав  у вухах  Алi  улесливо  медовий  голос.--  В  Басрi  багато
голуб'ятникiв!  Вважай, всi рух-бани6  тримають  голубiв... Он  у
Рустама  аж двi голуб'ятнi... Одна,  правда,  занедбана. Та все ж два ╨внухи
опiковуються голубами... Його  гiнцi, я певно  знаю, вiд'©здять вiд нього  з
його голубами i прибувають до нього з чужими голубами...
     Все так, все так!.. А давай повторимо знов -- бачили  хлопця  в Кадарi©
вранцi?  Бачили! Щось вона йому передавала? Передавала! Нiс  вiн щось iудею?
Був у нього чимало часу? Був! I потiм я спитав, коли це все було. Менi точно
вказали висоту  сонця! Бен Сахл мiг дати  цей папiрець?.. I потiм, подивись,
якою твердою, вправною рукою намальовано перстень i слова!
     Бен Сахл  не вмi╨ малювати... Крiм того, вiн, як клiщ, трима╨ться сво╨©
вiри...
     Що  ти верзеш  йолопе! Коли йдеться про такi грошi i про таке дiло, хто
тут трима╨ться яких  заповiтiв  i заборон?! Яку  завгодно покуту можна потiм
прийняти, аби лишень у сво©х руках тримати... Та й не  тiльки про цей  скарб
мова! Якщо  я вiд пацюка матиму достеменну вiдомiсть про те,  що  вiн продав
цей перстень iудею, то iудей  цього разу буде в  мо©х пазурах i  не вислизне
нiкуди! Я б  йому за все заплатив... Але менi потрiбне справжн╨ свiдоцтво, а
не вимушене свiдчення!..
     Шейх, о найславнiший шейх, я знаю, що ти на нього ма╨ш найбiльшу лють у
свiтi! I вiн це зна╨ також! Хiба ти сумнiва╨шся? Вiн хитрий i обережний... I
знов тебе обведе навколо пальця... Вiн мене майже обiграв... Та не зовсiм...
У  цього  хлопця  треба  взнати,  чи  носив  вiн  перстень  продавати  цьому
лихваревi? Чи продав?
     Ну, нiчого, нехай вiн отямиться. Я  з ним порозмовляю, може, вiн бачив,
як Бен Сахл цей перстень малював?
     Мiцнi пальцi вiдiрвали  Алi вiд пiдлоги,  i хтось тицьнув йому пiд носа
чи якийсь розчин гостропахнучий, чи якусь сiль, i вiн швидко почав приходити
до тями. Його тримали за лiктi, i вiн стояв на колiнах перед рудобородим.
     Ти,  худющий  глистюк!  Син байстрюка  i сам байстрюк!  Ти  скажи -- це
малюнок Бен Сахла?!
     Бен  Сахл  не  бачив  персня з лалом! Перстень з лалом бачив я,  бачила
Айша, бачили тi, хто були на пиятицi.
     Вони брали в Кадарi© подивитися перстень?!!
     Не знаю. Я на пиятицi не був...
     А як же ти бачив цей перстень?
     Алi замовк i похнюпив голову.
     Тодi цей сильник  i  вельможа  покликав когось,  хто стояв  у  сусiднiй
кiмнатцi за завiскою.
     Чжан! Спробуй  взнати в цього базарного  глистюка, чи бачив вiн, як Бен
Сахл малював персня?
     Алi  тодi заговорив, тремтячи  вiд жаху  --  яка ж нова  тортурна  його
чека╨:
     Присягалось Аллахом! Я не брешу! Бен Сахл цього персня не бачив.
     Тодi скажи -- де ти бачив перстень? I чи правильно намальовано перстень
з  лалом  на  паперi?  I взагалi, це  той перстень,  що його  кинула  у воду
Кадарiя? - Чоловiк у зеленому простяг перед очi Алi його ж власний малюнок.
     Папiр було обрiзано  до самого  креслення, а з другого  боку
розмальовано прегусто  лiтерами арабсько© в'язi. Папiр був  добре зiм'ятий i
наче навощений.
     Ти письменний, шакале ти мерзенний?
     Нi, я не  знаю  грамоти.  Я  не мав часу, щоб учитись,  а батько не мав
грошей, щоб мене вчити...
     Скажи -- це малював iудей?
     Нi, не Бен Сахл.
     А звiдки ти зна╨ш, що малював не Бен Сахл? Значить, ти його малював?
     Я неписьменний, присягаюсь Аллахом!
     Ну добре  ,  зараз ти  нам скажеш тодi всю правду -- хто ж таки малював
цей малюнок?
     Ззаду негр  схопив Алi за руки, голову  затис сво©ми лiктями,  а пальцi
хлопцевi простягнув уперед.
     Перед ними з'явився чоловiк у  синьому дешевому халатi i чорнiй шапочцi
на  круглiй  голенiй головi.  З  верхньо© губи спускались чорнi,  тонкi,  як
пацючi  хвости, вуса, i з пiдборiддя теж обвисали довгi чорнi волосини. Лице
зовсiм жовте, i на ньому чорнi щiлини очей.
     У  лiвицi  жовтошкiрий  тримав  пучок тоненьких,  загострених  каламiв.
Такими  очеретяними каламами ой як вправно  пишуть  листи  i всякi  прохання
багдадсько© базарнi писарчуки.
     Тримав!  Добре  тримав!  --  проговорив люб'язно  жовтий  негровi.  Вiн
висмикнув iз пучка каламiв один i гострим кiнцем потонув пiд нiготь великого
пальця лiво© руки Алi.
     Алi навiть не мiг скрикнути чи застогнати -- вiд дикого болю перехопило
горло,  притисло  шлунок. I  вiн лише засопiв носом,  мовби  з нього, як  iз
старенького   мiха,  видавлювали   повiтря.  Жовтолиций  всадив  пiд  нiготь
вказiвного пальця  другий калам.  Потiм третю  очеретину загнав  пiд нiготь,
потiм четверту. Коли вiн загнав очеретину  пiд  нiготь мiзинця, тог зрештою,
легенi вiдпустило. Алi набрав повнi груди повiтря i заверещав несамовито, як
собака  вищить, з  якого  живцем  луплять шкiру на  бубон.  В очах знову  то
плавали,  то кружляли зеленi  й червонi плями i  нудота пiдступила до горла.
Обливало тiло холодним  потом. Вiн став геть мокрий, нiби  його  витягли  iз
води.  Пiт чурiв у  нього  попiд пахвами, зливався вниз по черву, по грудях,
поза вухами по ши©.
     Нудота сплелася з болем, пiдкотилася до горла. I вiн смердючим струмися
виблював кашу, що  з'©в на Корабельному  островi.  Гидота  полилась на  його
пласковидого мучителя  i  бризнула на подушки  i на капцi  рудобородого. Той
пiдскочив, заревiв, як вiслюк пiд час злучки.
     Геть цього байстрюка!!! Геть смердючого шакала!!! Розправляйся з ним як
хочеш! Тiльки без мене!
     Яка гидота!!! --  Обличчя  його виражало  таку муку,  просто  бiль.-- О
паскудство! Тепер я маю пройти очищення, а в мене стiльки справ! О Аллах! За
що такi випробування!!! Витягни з нього хоч клiщами правду про цей лал!!!
     Як  Алi виблював, дихання в нього вирiвнялося i  пiт  перестав  чурiти.
Лише ноги його  не  тримали, як  i  ранiше.  I вiн  завис у руках могутнього
негра, для  якого важив не бiльше, нiж кошеня в руках хлопчика. Отак  жовтий
наробив сво©ми очеретинами веремi©. Рудий  пiдвiвся i пiшов  геть, посилаючи
прокляття  на  голови  всiх  iуде©в,  Бен Сахла,  усiх  каббалiстiв,  магiв,
ворожбитiв i чорнокнижникiв, усiх вiдунiв Басри i всього халiфату.
     Негр не зрушив з мiсця.  Лишився i жовтовидий кат, оббльований з нiг до
голови. I  спокiйно  почав  всаджувати  Алi  пiд  нiгтi  правицi  загостренi
очеретини.
     Коли вiн всадив пiд нiготь останню очеретинку,  Алi знову стало млосно.
I вiн обвис у руках негра. Наче й бiль пiд самими нiгтями зменшився, пригас,
але  дуже  болiло  пiд  пахвами,  болiло  пiд лопатками,  той  бiль  проймав
тремтiнням усе ╨ство, i знов пiт зросив його худе тiло.
     I  тут  знову  перед  ним,  власне,  над ним  став  стражник  з  рiдкою
кучерявого борiдкою.
     А тепер скажи ти менi щиро i по правдi -- чому ти був у Бен Сахла?
     Я пiшов... йому... вiддати... борг...
     Який борг?
     Сказав вiн менi, коли шейх нагородять мене грошима за вiнки  квiтiв, то
щоб я прийшов до нього подiлитись монетами.
     I ти прийшов?!
     I я... прийшов! Як обiцяв... я тримаю слово...
     Добре! Нехай буде так! Але чого ти так довго сидiв у Бен Сахла?
     А вiн розпитував мене про хвору Айшу.
     Ну й що ти йому сказав?
     Я сказав йому, що вона лежить, i викликали Юсуфа лiкаря,  i вiн  таке й
таке ©й призначив.
     А ще що?
     Бiльше вiн мене нi про що не питав...
     А ти йому що розповiдав?
     Я не пам'ятаю...
     Може, згада╨ш?
     Не пам'ятаю...-- хрипко вiдповiв Алi, i все всерединi у нього тремтiло.
     Пити  хотiлося  неймовiрно.  Сморiд  вiд  власно©  блювотини  паморочив
голову, душив сво╨ю гидотою. Алi  хотiлося сплюнути.  Та вiн боявся,  щоб цi
кати  не  почали  його  мордувати. А  бiль  поштовхами  розходився по  тiлу,
наростав  пiд нiгтями. Алi намагався, щоб пальцi не тремтiли i щоб очеретини
вiд тремтiння не розривали сильнiше рани.
     А про якi справи ти з ним iще говорив?
     Не можу... згадати...
     Зможеш!!!
     Тодi  стражник  мигнув жовтошкiрому  плосколицему.  I  той  натиснув на
калами долонями тонких рук. Палички вп'ялися глибше пiд нiгтi.
     Алi  вiдчув такий бiль, що  пронизав його руки,  передався  в хребет, в
лопатки,  в  промежину.  I  вiн  був  зараз на  межi того,  щоб  обмочитися,
обкалятися.
     Та  жовтолиций  зразу  ж  вiдпустив  долонi,  i  бiль спав.  (Певно, по
зрошеному потом обличчю малого зрозумiв, що зараз буде).
     Пити...-- ледь прошепотiв Алi.
     Скажеш, про що  говорив --  дамо пити! Скiльки захочеш! Згаду╨ш, про що
говорив?!
     Я говорив про бiло-червону троянду...
     О! -- вигукнув  страж-- Диви, яка в  цього смiттяра  витончена  натура!
Йому закортiло побазiкати з цi╨ю падлюкою про одне з чудес Басри? Ти не дуже
думай про його щедрiсть та його чудеса... Це вiн вiд величезних грошей  собi
завiв  цяцьку,  щоб  похитуватися  перед  iншими купцями! Вiн  нiчого,  крiм
грошей, не любить!
     Дайте води.. ви обiцяли...-- прошемрав Алi западаючи голосом.
     Жовтолиций  подав йому кухоль води. Хлопець сьорбнув  кiлька разiв i ще
хотiв, але страж забрав кухоль i проговорив до хлопця:
     Говори! Не будеш говорити -- вiн тобi нiгтi буде колупати...
     Я просив Бен Сахла показати менi бiло-червону троянду.
     Це дурницi. Може, воно  так i було... Тепер скажи  -- чого ти  ходив до
Кадарi©? Вона тебе посилала з перснем до Бен Сахла?
     Не посилала...
     А де вона подiла перстень?
     Перстень вона збиралась покласти  у  шкатулочку з черепахового рогу,  а
потiм певно, в тахт.
     Ти бачив, як вона поклала його туди?!
     Нi, не бачив... Я пiшов...
     Ти йшов вiд не© на переговори з iуде╨м про перстень?!
     Нi, нiяких переговорiв не вiв!..
     Значить, ти не посланець Кадарi© до мiняйла?
     Нi я нiколи не був ©© посланцем...
     А чого ти вiд мiняйла знов прийшов до не©?
     Я хотiв у не© попросити грошей!
     Для чого тобi грошi?
     Грошi всiм потрiбнi...
     Добре. Значить, перстень з лалом був у Кадарi©?
     -- Був у Кадарi©!
     А зараз вiн у не©?
     I зараз вiн у не©.
     А  чого ж  Бен Сахл малюнок  персня з лалом  комусь надiслав  iз  сво©м
поштовим голубом?! I голуб летiв до Машрiку?
     Я голубiв у Бен Сахла  не  бачив.  Бен Сахл нiяких листiв  при  менi не
писав. I нiякого персня вiн не малював...
     Значить, це не його малюнок?
     Не його малюнок...-- вiдвiював Алi.
     А чий тодi?
     Не знаю.
     А звiдки ж ти можеш знати, що це не малюнок мiняйла?!
     Я знаю.
     Ти нам, зрештою, скажеш,  звiдкiль  тобi  вiдомо,  що  цей  малюнок  не
мiняйло вималював?!!
     Алi зрозумiв, що вiн знов загнаний в кут, i замовк.
     Турок злегка  вдарив по очеретинах. Вiд цього болю  Алi хотiв крикнути,
але крику не вийшло. Вiн тiльки засвистiв горлом. У нього потемнiло в очах i
дихання  йому перебилось. Голова впала на груди, i вiн  уже бiльше нiчого не
тямив. Знов повернувся до тями тодi, коли вiдчув, що його тягнуть за руки, а
ноги  його  волочаться. I бачив вiн над собою в зеленiм мороцi  височезного,
мов чорний джин, негра. Бачив  його здоровенну, мов  корабельна щогла, руку,
що вхопила його  i волочить за собою, як вiхтик. Ще вiн побачив перевернутим
догори  ногами, що  попереду спуска╨ться вниз  страж. I  тонка чалма вiльним
кiнцем важко облягла його засмаглу волячу шию.
     "Куди це  вони  мене  тягнуть  вниз?! Певно,  задушити  чи  зарiзати  й
викинути кудись у болото..." I  Алi й шкода себе не було, i страшно не було.
Лише  пекло  диким болем  все  пошматоване  тiло. Вiд кожного  поштовху бiль
спалахував з  новою  силою.  Особливо  коли  його пальцi, вже  без очеретин,
чiплялись за спiдницю негра. Тодi  бiль проколював, проймав усе його тiло. В
очах розпускались зеленi й червонi  кола. I вiн  знов на якусь  мить втрачав
свiдомiсть.
     Вони зупинились перед  братами.  Звiдкись  виринув ще  один  чоловiк  у
коротких червоних шароварах. При поясi  в  нього висiв  триглавий  канчук iз
свинцевими намистинами на кiнцях.  Вiдсунулися  з  страшним скреготом грати.
Всi вступили до темного, похмурого примiщення,  дуже смердючого. Чулось,  як
неподалiк плюскотiла вода.
     Забрязкотiли, задзеленчали ланцюги.
     Зарухались купи  якогось дрантя. I виявилось,  що то почали пiдводитись
в'язнi. Стражник виступив на середину i сказав:
     Ану! Вас сьогоднi годували вранцi? Хочете, щоб вечерю дали?! Я питаю ще
раз -- хочете?!
     Хочемо, хочемо,-- прохрипiло кiлька горлянок.
     Ну тодi отак! Бачите ось цi лахи -- штани i сорочку, пояс, хустку?
     В'язнi мовчали.
     Малу нужду справте на них, тодi одержите на вечерю i ©жу, i питво... Не
справите нужду -- i завтра без страви перебудете! Це я вам обiцяю.
     Кинув на середину ослизло© кам'яно© пiдлоги вбрання хлопця.
     Алi  обвис ганчiркою  в руках негра.  I лише  чув, що  робиться,  а очi
заплющив, щоб не бачити всi╨© ганьби.
     Ану Селiме, вiзьми його i постав, хай вiн дивиться. А то i очi закотив!
Ач, яка чутливiсть!!!
     Коли негр поставив Алi й вiдпустив сво© руки, хлопець не  втримався i з
розмаху впав  на  пiдлогу.  Тодi  сталося  змiшання  серед  в'язнiв, i  вони
перепинили свою мерзотну дiю.
     Я  вас на два днi лишу не  тiльки  ©жi,  а й  води! -- обiсiло загорлав
страж.-- I подивлюсь тодi -- може, хто здохне? Щоб менi було менше клопоту з
вами!
     I в'язнi пiдходили до одягу Алi i поганили його.
     А тепер вдягнiть його!
     В'язнi  пiдняли голого  хлопця i  натягли на  нього  мокрий,  невимовно
смердючий одяг. Обкрутили на голову хустку,  просичену  гиддю. ╡ще й шапочку
згори настовбурчили.
     Тепер зв'яжiть  йому руки за спину  i  посадовiть пiд стiну.  Якщо  хто
пiдiйде й допоможе, тому зроблю те ж саме! Тiльки замiсть сечi вимочу одяг у
нафтi! А в кого одягу нема  --  я не пошкодую витратитись на новi сорочки  й
штани! I побачимо тодi -- що при╨мнiше для тiла -- нафта чи сеча? Га?!
     Страж засмiявся, i склепiння розбили на стократ його голос.
     Знайте! Вже кiлька днiв я  - найдотепнiший жартiвник у Басрi! Це i його
господар  визнав! Вiн перший таке  про  мене сказав!  I при вiдомих  шейхах.
Отак!
     Лишив хлопця з в'язнями та й пiшов.  Кита╨ць  i негр вийшли за  грати i
про щось тихо говорили з наглядачем.
     Хоч наче у цьому  узилищi було вогко,  однак Алi вiдчув -- мокрий  одяг
почина╨  на ньому висихати, стягуватись.  Одяг в'©дався в мiсцях суглобiв  i
складок, чим далi, тим сильнiше пекло, i свербiла шкiра. Вiд гидкого смороду
нудило.  Вiд нудоти  розривало його нутрощi, а блювати не було  чим.  I  вiн
вiдригував слизом i гiркою жовчю. Здавалось, уже лопнули всi кишки.
     Вiдчув,  як рiзонуло  болем по  нутрощах.  Вiн звалився  на камiння.  I
вкотре за сьогоднi втратив свiдомiсть.
     Алi швидко повернувся до тями, та нi  говорити, нi рухатись не мiг. Вiн
чув, що в узилищi  захвилювались люди. Та нiхто не  пiдступив до нього  i не
допомiг йому, не зняв з нього обгиджений одяг. Почали в'язнi, хто арабською,
хто  фарсi, хто ще якоюсь,  кричати. Бряжчали ланцюгами, тупотiли, ляскали в
долонi. Горлали з усiх сил:
     - Ганьба! Ганьба! Вбивцi дiтей! Гi╨ни! Шакали!
     ╔валт здiйнявся неймовiрний, кричали  вони,  аж бризкали слиною. Очi ©м
вилазили  iз зiниць. Цей гармидер рознiсся по всiй  баштi, пiдсилений луною.
Та й назовнi якимось гомоном долинув.
     Десь  нагорi  вiдчинилися  дверi,  в  темний  завиток  сходiв  проникло
розпорошене свiтло.  По сходах важко погупав  турок-страж. Вiн  пiдскочив до
грат, перед якими спинились негр, жовтовидий i наглядач.
     Страж  притис  обличчя  до грат i  зi свiтла  спочатку  не  мiг  нiчого
розгледiти.
     Потiм роздивився  лежачого на пiдлозi,  при вiдкритих очах i з пiною на
вустах, Алi.
     Ану швидше витягнiть  цього  шакала на свiже повiтря! Вiдмочiть  його у
водi, щоб отямився!!!
     Алi схопили i потягли кудись. Занурили по шию у водойму, звiдкiля брали
воду для обмивання коней та миття пiдлог у фортецi.
     Поволi вода  розчиняла  гидоту, прохолоджувала  його тiло.  Та водночас
заходила в рани пiд нiгтями i билась там пульсуючим болем.

     15. П╡ДСТАВНИЙ ЧОВНЯР

     Негр тримав за комiр  сорочки хлопця, щоб той  не захлинувся у водоймi.
Та  не тiльки щоб  не захлинувся, а й щоб не напився.  Коли кат пхнув його у
воду,  то  Алi встиг зробити все ж  два  ковтки.  Ця смердюча вода здавалась
йому,  для  його  пересохлого,  перепаленого  рота,  солодшою  за  найкращий
багдадський  шербет!  Та  трохи згодом тi два ковтки спричинились до  такого
болю в шлунку,  що Алi не мiг себе стримати й стогнав, i йому  було байдуже,
чи  когось радують  його  муки,  чи хтось радi╨ його  горю. Часом в головi у
нього наче вибухав  бiлий  туман, як ото  вибуха╨ дим i пар,  коли заливають
водою вогнище.  Алi  рiзало  очi  свiтло,  хоча  вже наближався  вечiр.  Вiн
заплющив очi i подумав, коли на мить спазм вiдпустив його нутрощi: "А Джарiя
там  усе готу╨ до банкету... Дурна негритяночка -- ©й  аби пшонянi оладки  й
барабан..." Та водночас i шкода стало, що  вона дарма  стара╨ться, дарма там
клопочеться... Далi вiн подумати нiчого  не  змiг, бо  знов  налетiла болюча
задуха, i його почали бити  корчi, пливло  в очах червоне марево. Лише дзвiн
стояв  у вухах i  нiяких  звукiв,  слiв  навколо  i  над  собою вiн  не  мiг
розрiзнити й зрозумiти...
     Знайомий, рiдний дим вiд кiзяка залоскотав хлопцевi нiздрi.
     Перед лицем хлопця тонкi вправнi руки жовтолицього. За руками  - пласке
чорнооке лице. Власне, не очi, а чорнi щiлини. Вивернутi вуста розкриваються
i говорять:
     Хлопчику! Твоя моя слухай! Моя твоя не мордуй. Лiкуй твоя. Сиди тихо --
голка не рухай!
     Алi подивився,  куди показував палець  чужинця -- i  аж шарпонувся  вiд
страху --  з верхньо© губи i з пiдборiддя в нього стирчали двi тонкi сталевi
голки. Але  болю в  губах не  вiдчував, лише  в  мiсцях уколiв нiби набряк i
тепло.
     Алi  чув  вiд  базарних  брехунiв,   що  китайцi  так  умiють  лiкувати
проколюванням, як нiякi  арабськi лiкарi не здатнi лiкувати анi припiканням,
анi розтинами розпеченим рiзцем.
     Кита╨ць  вiдкiлясь  узяв ще  голку  ©© всадив хлопцевi в тiм'я. Запекло
вогнем i спало  з болем, перетворилось на тепло i  розлилось по всьому тiлу,
бiль  вiдступив  наче  не дуже, але голова прояснiла.  А за  якийсь час  Алi
вiдчув, що  в  нього геть змiнився настрiй i вiн отак би сидiв  i сидiв, так
йому було добре сидiти i зовсiм-зовсiм нi про що не думати й не рухатись. Та
кита╨ць  зняв iз жаровнi казанок  i вилив  у чашу якесь пiйло. Пахло гiрким,
кисло-терпким i нiби соком молочаю.
     Пий, i не треба болить нiчого рука, не треба болить п'яти!
     Алi випив гiркувате пiйло,  i воно пронизало вогнем нутрощi,  та швидко
заглухло всяке вiдчуття болю.
     Вставай, бiгай,  не  плакай...--  Кита╨ць засмiявся,  i його очi й  рот
перетворились  на три  задертi  риски -- дво╨  очей i вуста майже до  вух, а
нiздрi дивились двома роздутими дiрками.
     Зайшов  страж  i  вiддав  Алi  зв'язку ключiв,  хустку, пояс,  а  торбу
й╨менську надяг хлопцевi через плече.
     Вставай! -- наказав.-- Покажу тобi одну рiч, i можеш iти додому.
     Алi з острахом пiдвiвся -- i нiчого! Не хитався,  не падав, рани навiть
пiд пальцями не болiли. Якесь здерев'янiння в ротi, в руках i у всiх м'язах.
Та нi болю, нi слабостi не вiдчув.
     Пiшли! А ти молодець, Чжан!
     Кита╨ць поклонився в пояс стражевi.
     Моя  людина  слухняний. Скажеш: „Помри  цього чоловiка" --  робим
йому помирай! Скажуть: „Оживай того чоловiка" -- робим йому оживай!
     Страж обернувся i взяв за руку хлопця. Говорив ласкаво i спокiйно, нiби
й не вiн нещодавно заповзявся замордувати на смерть хлопця. Алi не знав, що,
поки  його вiдмочував негр  у водоймi,  поки вiн корчився без пам'ятi, страж
зустрiвся  iз  соглядата╨м, що  страхав Алi на  Корабельному  островi. Страж
наказав  повторити  слово  в  слово, про  що маленький  чоловiчок говорив iз
хлопцем. У соглядатая пам'ять була бездоганна. Тому страж подав йому динар:
     ╡ди геть. Та швидше! Добу не показуйся нiде!
     I от пiсля розмови страж зовсiм змiнив свою поведiнку з Алi.
     Вiн вивiв хлопця  на вулицю з  башти, i Алi побачив над темними зубцями
башт  на  тлi нiчного неба мiсяць, як розпечене жорно червоне. Над  фортецею
метушилися сотнi кажанiв.
     У фортецi палали десятки лiхтарiв i  чадiли смолоскипи нафтовi.  ╡ржали
конi, метушились люди.
     А страж вiв Алi до iншо©, кутово© башти -- найтовщо© i найвищо©.
     ╞м вiдiмкнули дверi, i вони зразу ж пiшли кудись униз,  а за ними ззаду
йшов дозорець  з лiхтарем  у руцi. Вiн пiдняв його високо над головою, i вiд
Алi  i стража-тюрка по ослизлих  каменях затанцювали здоровеннi, велетенськi
тiнi.
     Потiм  вони  спинилися  перед  кованими  мiддю дверима. Наперед  вийшов
дозорець з лiхтарем, поставив лiхтар на пiдлогу i вiдiмкнув запори.
     Замiсть  пiдлоги тут були тиковi товстеннi  палi, складенi  в  грубезну
решiтку. Мiж собою ©х сполучали мiднi скаби.
     Пiд палями плюскотiла  вода внизу i  чулось якесь хрипiння  та сопiння,
хтось нiби вовтузився та зiтхав.
     Дивись!  --  показав  страж  хлопцевi  в отвiр  мiж двома палями. А сам
пiднiс над головою нафтовий лiхтар.
     Застрибали внизу на  водi смердючiй червонi, багрянi вiдблиски вогню. I
враз  iз  чорно© чорнильно© тiнi  з'явилися  людськi обличчя. Вони  дивились
угору, замруживши очi, i  прикривалися вiд яскравого для них свiтла. Скiльки
потiм  Алi переплив морiв i рiчок, де тiльки не побував, але цього  жаху, ще
може зробити водяна в'язниця з людьми -- вiн нiколи не мiг забути. Те, на що
перетворились  у  цiй  мокротi  шкiра  людей,  ©хнi  бороди  й  волосся,  як
вiдкрились на всьому тiлi виразки й рани, як витiкала iз них сукровиця -- не
можна  було анi  забути,  якi  переказати, пояснити  iншим людям. Особливо ж
страшнi були в них пальцi -- пучки розмоклi й розбухлi стертi нiгтi -- з-пiд
яких витiкав слиз i кривавий гнiй.
     Що в них iз пальцями? -- тремтячи, спитав Алi.
     Всi вони  тут швидко божеволiють.  А тому й думають проколупати м'який,
насичений  водою  вапняк i вилiзти назовнi.  Це  страшна омана:  для  свiжих
нiгтiв такий вапняк по силi, але поступово нiгтi розмокають,  i  вони тiльки
калiчать себе i посилюють муки...
     Люди внизу важко дихали, хрипiли, але жоден не проказав i слова.
     Тепер  iди сюди! -- Страж вiдтяг хлопця пiд стiну,  щоб ©х не бачили тi
люди знизу.
     Страж  пiдняв  над  свою  головою  лiхтар i  освiтив малого.  Заговорив
пошепки, перед тим виславши наглядача за дверi:
     Ось  тобi  одне  з чудес  свiту.  Це замiсть  водяних  гiр.  Це  водяна
в'язниця. Я не птах Рух, але сили в мо©х пальцях  досить,  щоб тобi полетiти
туди вниз, до в'язнiв. Звичайно, там,  внизу, риби-кашалота  ти  не побачиш.
Але тобi не буде кому про це пожалiтись -- Чжан тобi
     пiдрiже язика. Вiн великий майстер, найкращий лiкар, якого я знаю! I ти
збожеволi╨ш отут, як i вони. ╞м вода майже по колiна. Тобi вище. Ти згни╨ш у
цьому болотi ранiше, нiж останнiй вiтрильник попливе в ╡ндiю в цьому сезонi.
Зрозумiв?
     Я не хочу, благаю -- не  хочу! -- кричав шепотом Алi i  вчепився в руку
свого ката.-- Благаю милiстю Аллаха -- не хочу!
     Тодi скажи менi  -- надсилала тебе Кадарiя  до мiняйли продати перстень
чи нi?
     Я ходив подивитись  його троянду. А перстень я ©й вiддав, коли витяг iз
каналу...
     Чому ти не вiддав Абу Амару? Це ж його перстень...
     Бо вiн так зо мною говорив, нiби я нiчого не вартий...
     Тодi ти вирiшив не вiддавати лал Абу Амару?
     Ага. Я вирiшив пiти вiд нього...  Але мене нiхто не бере на корабель нi
слугою, нi  матросом... I я подумав, що коли я  заплачу грошi за  про©зд  до
╡ндi©,  мене вiзьмуть...  Тому я  понiс Кадарi© лал  --  думав, вона багата,
винагородить мене динарами за таку послугу.
     Скiльки вона тобi видiлила динарiв?
     Нiчого. Жодного.
     I вона нiчим тебе не вiддячила?
     Алi вагався, чи  говорити, чи не говорити. Тодi страж  опустив лiхтар i
тицьнув його в руки Алi.
     ╡ди  подивись  на них.  Уважно подивись на ©хнi  пальцi... Тво© стануть
такими за один день. Навiть якщо ти не колупатимеш стiну...  Чи ти забув, що
Чжан тобi зробив з нiгтями?..
     I тiльки це сказав страж, як Алi вiдчув, що бiль почина╨ повертатися до
нього.
     Вона  дала  менi перстень  з  синiм  дiамантом!  --  на  одному  подиху
вистрiлив словами Алi.
     Де перстень?..-- ледь чутно зашепотiв страж.
     При  боковiм входi  в садибу  одвiрок злiва внизу ма╨  сучок,  прибитий
пилом i брудом. Якщо сучок вийняти, пiд сучком перстень...
     Присягнись Аллахом, що ти до нього бiльше не пiдступишся!
     Присягаюсь Аллахом, я не пiдступлюся бiльше до схованки!
     Хто ще зна╨, крiм тебе i мене?
     Нiхто.
     А Абу Амар зна╨?
     Якщо Кадарiя ще  не сказала, то Абу Амар не  зна╨. Але  вона з  ним  не
могла побачитись. Вона з купцями гуля╨, а вiн на полюваннi. А з ким -- я  не
знаю.
     Я  знаю.  ╡ди  додому i  мовчи.  Ось тобi  десять динарiв на дрiбнички.
Писнеш  Абу Амару, що тебе мордували, чи  про синiй  дiамант -- твоя подорож
кiнчиться у цiй баштi.
     А пальцi i смуги на тiлi? Що я скажу?
     Скажеш, був на Корабельному островi, i на тебе впали жердини.
     А сморiд вiд одягу?
     Намочи i вiдмий iз попелом. Весь сморiд вiдiйде.
     Як же я дiстанусь додому?
     Тут завжди човнярiв вистача╨...
     Бiля  причалу,  пiд  фортецею стояло кiлька човнiв. Страж  пiдiйшов  до
одного човна.
     Егей  ти, син повi©,  вiдвези  цього байстрюка до  садиби Рустема! -- А
тодi тихiше: -- Та  гляди не втопи його! Бо знаю  я  вас  -- заради десятьох
дiгтярiв ви й маму  рiдну зарiжете! У, бандюги ви басрiйськi! Ось тобi п'ять
фалсiв. Та давай швидше, а то я знаю, як ви, нероби, ледарi й шакали, возите
простих людей... як равлики повзете! -- Ще якусь лайку проказав страж i зник
у темрявi.
     Човняр  же  загасив  лампу  на  високiй  кормi  свого  човна  i  поволi
запрацював веслом. Все вiн робив саме те, що так ганив страж-тюрок.
     Коли вони ви©хали на широкий канал, Алi здалося, нiби  далеко попереду,
лишаючи мiсячнi слiди на чорнiй водi, мчить рибальський  човен. Алi  аж  очi
протер -- здалося, що  там, попереду на човнi,  сидить загорнутий  у широкий
плащ тюрок-страж,  а  щосили  веслу╨  -  точнiсiнько  за  поставою  рибалка,
невдалий нурець. Алi затрусив головою  --  мана, марення якесь! Та й далеко,
щоб можна було розрiзнити  вночi  сидячого стража i  кремезного  рибалку  на
мiсцi весляра.
     Дивну  рiч  робив  з  хлопцем той  напiй лiкаря  Джана  --  бiль поволi
повертався, але терпiти  його було зовсiм  не важко. А от  зiр  i слух  наче
загострились, як нiколи. I то пiсля всiх тортур!
     Тому, коли човняр почав крутити головою i озиратись, чи не видно когось
на каналi, Алi сполохано подумав:
     "А чи не вчинить вiн так,  як ото говорив страж?  Це ж у  мене в  торбi
десять динарiв!"
     I коли  човняр сказав: "Дай-но сюди торбу!" -- Алi подав  йому торбу, а
сам швидко розв'язав  пояс, потиху спустив штани й накрив ноги сорочкою. Вiн
вiдкачав рукава якнайшвидше, щоб легше було скидати сорочку пiд водою.
     Човняр  перестав гребти.  ╡  човен погойдувався на  хвилi, його потроху
зносило припливом у бiчний темний i глухий канал.
     Човняр колупався  в  торбi.  I  серед  фiнiкiв та  горiхiв  нiяк не мiг
вiднайти всi десять динарiв.
     Скiльки в тебе динарiв тут було?
     Десять...
     Ану йди сюди - шукай менi ще два!
     Нiкуди я не пiду.
     Не пiдеш?! -- загарчав човняр.
     I по тому хрипу вiдчув Алi -- вiн не  човняр, вiн iз  тих катiв, що  ©х
повно у  фортецi. Таки страж дав йому наказ замордувати  хлопця. Щоб  вiн не
обмовився, не доповiв Абу Амаровi про синiй дiамант. "Нi, тепер я на волi! А
ти не човняр, ти всього не зна╨ш про воду. Вода мене вряту╨!"
     Алi  пiдвiвся одночасно з  тим,  як човняр  пiдняв весло, щоб  оглушити
хлопця.
     Алi щосили вiдштовхнувся вiд борта човна i впав у воду.
     Човен  хитнуло з  такою  силою, що човняр мав  кинути у воду весло, щоб
самому не звалитись у воду.
     А  вода  прибувала знизу, вiд моря.  I  тому течiя вривалась  у вузький
боковий канал  з  хлопанням та цмоканням, закручуючись у водоворотах. Човняр
вирiвняв  човна i потягнувся по  весло, та течiя пiдхопила  весло i  несла в
прохiд бокового каналу.
     Човняр, як i всi  куфаджi в  Басрi, мав жердину,  щоб штовхати човен по
мiлкому. Та ба -- жердина не дiставала до дна.
     Човняр  вилаявся i заходився  пiдгрiбати обома  руками, щоб  наздогнати
весло.  Це  й  дало час хлопцевi  випiрнути, побачити, що робить його ворог,
набрати  повнi  легенi повiтря  i швидко  звiльнитися вiд  мокро©  i  важко©
сорочки. Тепер на ньому була лише зв'язка ключiв вiд будинку Айшi.
     Поки човняр виловлював весло, Алi  вже був далеко в темному i вируючому
каналi.
     Те, що човняр не роздягся i не стрибнув за веслом, остаточно переконало
-- то перевдягнений страж, охоронець намiсника i його вельможних слуг.
     Коли човняр зрештою  якось наздогнав весло, виловив його, Алi вже вилiз
i щосили мчав, балансуючи i ледь  не  падаючи  у воду, вузьким хiдником повз
поснулi садиби.
     Тiльки, розбурханi бiгом хлопця, надривалися собаки всього кварталу.
     Коли  квартал кiнчився, Алi  стрибнув у воду  i поплив на другий берег,
Швидка течiя води на пiдйомi перенесла хлопця до невисокого берега. Пiдтягся
на ослизлих палях i знов побiг.
     Якби  човняр кинув човна, то,  певно, наздогнав би хлопця. Та вiн цього
не зробив. Рiзне потiм думав Алi, проте вiдповiдi знайти не мiг.
     Це була якась дивна гонитва -- по  водi й по хiдниках тiкав хлопець,  а
за ним по водi гнався його смертельний ворог,
     I вийшло так, що обо╨ вони наблизились до Рустемового кварталу.
     I тут Алi зрозумiв, що цей фальшивий куфаджi зловить його i заб'╨.
     Праворуч склади деревини пiднiмаються  стiною. Мiж ними ╨ промiжки, але
завузькi, щоб у них пролiзти i сховатися.  Якщо  стрибнути у воду i поплисти
до садиби Айшi --  то ворог або наздожене його на човнi,  або тодi  вхопить,
коли  Алi вiдмикатиме дверi будинку. Алi стишив  бiг  i спинився  в  затiнку
виступу штаби болонкiв.  У грудях у  нього свистiло, а дихали пiд  ключицями
розривало. Сил не було нiяких, i знехiть до всього охопила хлопця.
     Вiн байдуже дивився на те, як човняр вибира╨ зручне  мiсце, щоб вилiзти
на  хiдник. Ось вiн  почав обмотувати линви на  палю,  щоб  човен не забрало
хвилею.
     Якась сила пiдняла змученого Алi на  рiвнi ноги i тихим кроком повела в
глибокi тiнi дерев'яного складу. Дихав вiн ротом, бо нiс був геть закладений
i вiн не вiдчував нiяких запахiв -- нi водоростей i болота, нi дорогоцiнного
сандалового аромату, нi ладанного  запаху левантiйсько© живицi. Й раптом Алi
чи побачив, чи вiдчув, що тут мiж двома стойками деревини ╨ бiльша щiлина, i
вiн залiзе в не©.
     Алi  прослизнув межи гострi кiнцi  окоренкiв,  вони дряпонули  його  по
грудях, по животу, але болю вiн не вiдчув. Боком, боком, навпомацки хлопчина
залазив все далi й далi в склад.
     Присiв, принишк i слухав, прислухався.
     Трiскотiли  цвiркуни, скрипiли десь  пiд корою якiсь жуки чи хробаки, в
прохiд долинав уже приглушений плюскiт води.
     Алi  вiдчув тихi обережнi кроки. Бiля  щiлини кроки припинились. Чулося
важке дихання. Просвiт  закрила чорна тiнь. I вже  у вузьку  щiлину  не було
видно протилежного берега каналу  з  освiтленими блакитним мiсяцем будiвлями
Рустемово© садиби.
     Тiнь почала торсати болонки, щоб розширити отвiр i пролiзти в прохiд.
     Марна справа. Складенi зрубом болонки й товстi жердини рипiли, трiщали,
хитались,  але-не зрушилися з мiсця. Ворог  шаленiв i  все  сильнiше  шарпав
дерево.
     Алi з шаленим. калатанням серця чекав, коли ж болонки не втримаються  i
посипляться згори на голову його ворога. Та нiчого подiбного не сталося.
     I тодi човняр проговорив у темряву хрипко i люто:
     Нiчого! Руки в мене короткi, зате стрiла дiстане!
     I вiдiйшов вiд отвору.
     Перший порух, поштовх Алi був кинутись до отвору i вискочити iз пастки.
Напевно, що страж, навiть  стрiляючи вслiпу, просадив би  його стрiлами, мов
яблуко голками!
     I  вiн уже повернувся  боком,  щоб  вилiзти назад.  Та враз  розсмiявся
подумки: "Який лук у цього гада?! Якби був лук, вiн би мене у Великiм каналi
пiдстрелив!..  Дзуськи!  Дiждешся ти,  щоб я вилiз iз щiлини!  Дерево  добре
складене -- я нагору видерусь i подивлюся, що ти там поробля╨ш?"
     Алi навпомацки в повнiй темрявi почав  дертися  вгору.  Високi колодязi
деревини рипiли,  потрiскували,  хиталися.  Здавалося, ось-ось  заваляться i
поховають пiд собою хлопця.
     Та небавом Алi був на верху споруди -- на помостi, сплетеному з пакiлля
та вербово© лози -- щоб сонце не розпекло деревину, щоб  вона не трiскалася,
та ще й пальмовим листом накритому вiд дощу.
     Алi пiдповз  до  краю покрiвлi i зазирнув  униз. Лiворуч, пiд хiдником,
колива╨ться на легкiй хвилi човен. А  човняра не видно. Алi ще  далi висунув
голову  i  побачив  -- праворуч,  на  вiдстанi  крокiв  п'яти,  притисся  до
дерев'яного  зрубу страж. Права рука  витягнута  i в нiй наче свiтиться лезо
ножа. Алi завмер, затамував подих. Якщо обережно перелiзти з цi╨© споруди на
iншу, то якраз можна на голову йому скинути болонок.
     Алi переповз  i  не  порушив  жодного  стовбура, тiльки  кора  крихтами
посипалася вниз iз акацi╨во© гiлки. Алi зазирнув униз, водночас стережучись,
щоб по легкому схилу покриття не скотитись униз.
     Пiд ним на вiдстанi, може, лiктiв п'яти-шести бiлiла пов'язка на головi
човняра.
     Алi  ледь не  заплакав  --  пiд  рукою  не було  анi каменя,  нi добро©
жердини, щоб оглушити чи й убити напасника.
     Алi  з вiдчаю  шарпонув  кiнець болонка,  що стирчав  з-пiд  пальмового
листя.
     Отут врештi болонок викотився з-пiд покрiвлi i полетiв  униз. Просто на
човняра. Та човняр устиг вiдхилити голову, але кiнцем стовбура його зачепило
по сiдницi i лiвiй стопi. Вiн аж захлинувся вiд болю, застогнав по-звiриному
i присiв на палi хiдника. Вiн випустив нiж i обома руками схопився за стопу.
     Алi побачив, що на пальцях у нього заблищала темна рiдина -- кров!
     Алi  пiдвiвся  на  повен  зрiст,  спробував  скинути на  ворога плетену
покрiвлю. Дарма! Сил не вистачало для тако© ваги.
     Тодi вiн вирiшив -- треба стрибати вниз i плисти через канал. Але ж  як
високо! А якщо перескочити через  хiдник  i  просто  у воду?  Алi попробував
похилу покрiвлю -- чи не  сова╨ться? Лежить мiцно. Вiдiйшов до  кiнця -- для
розгону  зовсiм  обмаль вiдстанi. Та  й лист пальмовий слизький  --  ноги по
ньому ковзають.
     Розбiгшись  з  десяти крокiв, Алi  щосили  вiдштовхнувся правою ногою i
шкереберть полетiв униз.
     В гарячцi вiн  i  не  почув, що палю  все ж зачепив i обдер вузький пас
шкiри  вiд  стегна  до  само©  стопи.  Але вiн був у  водi!  Плив пiд водою,
затамувавши дихання, щоб проплисти якнайдовше.
     Коли виринув, то побачив, що перепiрнув майже чверть каналу.
     Озирнувся на склад деревини.
     На однiй нозi човняр стрибнув до човна.
     Алi  набрав  повiтря i пiрнув.  Плив пiд  самiсiнькою поверхнею, щосили
працюючи руками й ногами.
     Вiн ще разiв три набирав повiтря i зрештою торкнувся ослизлих паль.
     Видерся  на хiдник просто перед  порогом будинку Айшi. Руки вiдшукували
потрiбного ключа на поясi, а голова повернулася назад.
     Ставши на  одне колiно,  човняр гнав човен  через канал. Вiн був уже на
серединi. Ось i  потрiбний  ключ! Рука тремтить, нiяк  не може  потрапити  в
отвiр.
     Коли Алi повернув перший раз ключ, човен вдарився носом об палi. Човняр
ледь не вилетiв у воду в  гарячцi, але таке гальмування, певно, йому завдало
страшного болю, бо вiн застогнав, наче бугай пiд ножем.
     Другий  поворот ключа! Алi штовха╨  дверi i  пада╨ в  темряву. Щось над
головою трiскотить i тупо вдаря╨ його по тiменi.
     Алi пiдхоплю╨ться i закрива╨ дверi, встига╨ засунути засув.
     I в ту ж мить з усього маху в дверi б'╨ людське тiло. Даремно! Дверi на
запорi. А далi Алi закрива╨ на другу запору. Тепер дверi можна висадити лише
болонком!
     Алi прислуха╨ться до того, що робиться в домi.
     Нагорi  гуде музика,  лящать  людськi голоси. Спiвають  жiнки i чу╨ться
чоловiчий голос.
     Алi тихо йде до помешкання Айшi.
     Щось чiпля╨ ногою, i  луна╨ дзенькiт. Алi нахиля╨ться i шарудить руками
по пiдлозi. Нiж! Ось що вдарило його  по тiменi! Це ж  човняр метнув у нього
ножа.
     Алi навпомацки пiдходить до  дверей Айшi. Вони замкненi. Шука╨ i пробу╨
всi ключi. Нарештi тихо вiдчиня╨.
     Смердить прокислою  ©жею,  лiками i  хворим  потом.  Пiд  стiною злегка
посапу╨ увi снi Айша.
     Алi  навпомацки дiста╨ться до жаровнi.  Вона гаряча.  Значить, жар  пiд
попелом ╨.
     Розгрiба╨ попiл, роздмуху╨ жар. Ось i вербовi прутики.
     Весело загоря╨ться полум'я над жаровнею, а  хлопець тим часом знаходить
сво©  речi. Вдяга╨ться  у старе дерте  вбрання.  На ньому лише новi, але вже
закалянi  шапочка й хустка. За  пояс Алi стромля╨ ножа, а стрiли i  корзинка
вiд фiнiкiв у лiвiй руцi.
     Треба тiкати звiдсiля, з  цього  кубла  страшного  з його та╨мницями  i
розпустою. Та й  сам  вiн  ще завдав одну та╨мницю цiй садибi -- запхав  пiд
сучок найдорожчий у свiтi самоцвiт! Але що ж там робиться нагорi?
     "Ще встигну подивитися, що там робиться, а коли розвидниться  й заднi╨,
попливу на Корабельний острiв! Часу ще чимало!"
     I  хлопець  перейшов  через перехiд першого поверху,  вiдiмкнув дворовi
дверi й опинився бiля човна.
     16. АЛЬ-ХАШИШ В'АЛЬ-ХАМР *
     Алi  склав  речi пiд корму розваленого човна.  Ставало вже темнiше,  бо
мiсяць опадав за чорнi опахала пальмових верхiв.
     Свербiли рани пiд нiгтями, особливо на великому пальцi лiво© руки.
     Алi обмацав  свiй старий одяг. На  колiнах ось-ось розповзуться  дiрки.
Шов на  плечi сорочки  розiйшовся. Старий пояс,  скручений  iз старого шмата
плаща, видавався хлопцевi загрубим пiсля Абу Амарового дарунку.
     У вiкно виливалася скiмлива жiноча пiсня i срiбнi переливи аль-ута.
     "Невже це Кадарiя гра╨? Але наче жорсткiше, наче чоловiча рука..."
     Алi не мав того слуху, що Джарiя, та все ж грубiсть вiн уловив.
     Витяг  ножа  з-за пояса  i затис  кiстяну  колодку зубами.  Вiн  заново
заправив сорочку в штани, зав'язав кiнцi  штанiв на поясi мiцним, але легким
для розв'язування вузлом -- раптом знову доведеться плавати? I добре перевив
стан  поясом.  Витяг  з  рота  ножа i застромив за  пояс,  обережно, щоб  не
порiзати собi руки i не розкраяти одяг. Помацав гострий  кiнчик ножа, що  аж
до стегна притискався. Так можна  себе поранити! I  хлопчина притис колодку,
щоб  нiж стирчав пiд iншим кутом. Мiсячне  гало  зовсiм погасло  за  чорними
пальмами, i вони злились iз  чорно-синiм небом. А небо над Басрою, як тiльки
пропав мiсяць, розкрилося мiрiадами квiтiв-зiрок.  Несамовито трiскотiли всi
нiчнi комахи-спiваки.  Особливо ж цвiркуни  на  деревному  складi. Над водою
пролiтали безперемiнно всi звуки -- далекi  й  близькi  -- iржали десь конi,
ляпали  по водi  весла, iз Дар-ель-Кихабу неслась  музика  й  гомiн.  Навiть
звiдкiлясь, iз кварталу оманцiв, чулася нiчна молитва. Бувають же  побожнi i
правдивi люди i в Басрi!
     Алi полiз помалу на  суху пальму. Лiз обережно  i дуже  доволi -- тепер
його нiхто не бачить -- аби лише  не почув. Алi здавалось  часом, що  пальма
рипить,  що у не© гнилий стовбур i вона ось-ось звалиться. Та  пальма  хоч i
хиталась, однак не падала.
     I небавом хлопець видерся на рiвень вiкна.
     В  кiмнатi  рiвно палали свiтильники i було добре видно всiх  -- i  Абу
Амара  в новiм  перськiм каптанi,  з кривим чингалом за поясом, i  патлатого
спiвака,-- але вiн не спiвав, а лише грав  на лютнi,-- i якихось трьох дiвок
з Дар-ель-Кихабу. Одна спiвала пiд аль-ут, а двi танцювали з пляшками вина в
руках i чашами.
     Тодi Алi  закортiло взнати, чи на мiсцi Рустемовi  жiнка й  донька. Вiн
спритно  спустився вниз i обережно пiдiйшов до будинку. Пiдтягся на  руках i
по  стовповi,  як тiльки-но  по  стовбуру пальми, залiз  на  галерею другого
поверху, а звiдтiля вже на дах.
     Зазирнув   з  даху   на  Рустемове  подвiр'я.  Там  пiд  стiною   спав,
загорнувшись  у  плащ,  ╨внух. А подвiр'ям бродило  потирi  пси  в  сталевих
обручках. Алi все добре роздивився, бо  над головою ╨внуха-стража в залiзнiм
кованiм держаку було закрiплено нафтовий лiхтар.
     "Бач, як на  нафтi,  то вiн не заощаджу╨! I, певно, сво©х  хорасанських
вовкодавiв году╨ краще за рабинь i наложниць! Он якi страхiття!"
     Пси чи  вловили запах Алi,  чи  вiдчули його думки,  та  спочатку  один
собака звiв морду до високого будинку i гавкнув, потiм до  нього при╨дналися
ще три. По разу-другому  гавкнули  i знов пiшли бродити  подвiр'ям  багатого
скупердяя.
     Коли на даху будiвлi з'явилися двi постатi в запиналах, Алi спочатку ©х
не почув  i не помiтив. Та й  вони, певно,  його не  помiтили,  бо  iнакше б
зникли.  Вони зата©лися внизу, до  стiни  припали. Шепотiли одна однiй. Одна
говорила арабською мовою, друга ©й вiдповiдала на фарсi.
     Арабською  сказали: "Дивись,  який вiн сьогоднi гарний!" Щось  тоненько
вiдповiли, та Алi пiзнав лише  окремi слова на  фарсi, а змiсту зрозумiти не
змiг. "Дивись, музика кудись пiшов... Дивись, дивись,  он в кутку..." ╡ щось
далi вони шепотiли, однак Алi нiчого не дiбрав.
     Десь  знизу  з вiкна неслися  звуки  сопiлки очеретяно© i стукотiння по
барабану.
     "О  Аллах!  Диви, що  в  них на скатертинi!  I мед у сотах, i горiхи, i
коржики,  i  родзинки, i земля ©стiвна,  i  яблука! Ти  дивись  -- цiла таця
яблук!.." Ця, що перелiчувала на©дки, певно вiд роз'ятрення такими розкошами
заговорила вже вголос.
     Проте ╨внух-страж  i не ворухнувся навiть -- тихо похропував.  I собаки
не звернули на голос нiяко© уваги -- вони добре його знали.
     Тут  озвалася, певно вiдхиливши запинало, персiянка. I Алi зрозумiв, що
вона  дуже  хоче  ©сти.  Це було  те  речення,  яке Алi найчастiше  чув  вiд
персiв-носi©в на багдадських базарах.
     I тут сталося неймовiрне -- щось трiснуло в стiнi знизу, там вiдкрилася
велика дiрка, звiдтiля полилось тремтливе свiтло ╡ почувся голос Абу Амара:
     - Якщо  ви вiдмовитесь, перi, вiдвiдати хлiба в мо©й господi, я заподiю
собi смерть!
     Двi постатi як вiдсахнулись, так i завмерли нерухомi. Знову Абу Амар:
     - Я рахую до десяти. Один... два... три... чотири... п'ять...
     Алi  почув, як задзвенiв булат,  витягнутий iз пiхов. Голос в Абу Амара
справдi  був такий  страшний  i рiшучий, який  може бути тiльки в людини, що
поклала урвати собi життя.
     Алi так  затрусило зi  страху  та  цiкавостi, що вiн  перехилився аж по
груди i зазирнув униз.
     I диво!  -- його не  помiтили, хоча свiтло  вiд мiдно© лампи досягло  i
його хустки й лоба.
     На рахунок "вiсiм" менша постать кинулася в  отвiр iз словами: "Побiйся
Аллаха!"
     Друга мовчки зайшла в отвiр зразу ж на  нею. Тут свiтло згасло, а звуки
й голоси обiрвались --  хтось закрив отвiр шматком стiни iз  середини. Тепер
Алi  зрозумiв, для  чого  Абу Амар  винаймав  майстрiв-теслярiв!  Вони  йому
продовбали отвiр i випиляли шмат стiни, що виходила на майданчик зi сходами.
Алi швидко  й  тихо переповз до вiкна кiмнати Абу Амара.  Тепер  вiн  уважно
слухав, але  голоси  мiшалися  з музикою i спiвом. Бо коли Абу  Амар  гостям
запропонував вина  i вони вiдмовились,  дiвки перестали грати. Тодi Абу Амар
гостро проказав сво©м металевим голосом, який мiг бути  i дружнiм, i медовим
навiть:
     Ви сюди  прийшли  розважати мене  чи бенкетувати з мо╨© ласки? Пiсню  й
танець!
     Завели пiсню дiвки, били в  барабан, певно той,  що в мотлосi вiднайшла
Джарiя. Час вiд часу хтось iз них свистiв у сопiлку.
     Потiм   додалася   ще  срiбна   гра  аль-ута   i   брязкiт  обручок   i
намистин-дукачiв.
     Почув, що Абу  Амар  покликав Джарiю. Вона щось вiдповiла. Алi аж кулак
собi прикусив вiд злостi, що  не змiг дiбрати й слова з того, що говорив Абу
Амар негритянцi.
     Тодi Алi зрозумiв, що тепер  саме час ризикнути i опуститися до шпарки,
заглянути всередину.
     Алi  нiж  поклав  на  дах,  розперезався  i прив'язав пояс до  кутового
болонка  на даху.  Вийшла линва, може, лiктiв на три, така саме  якраз, щоб,
зависши на  нiй, стати на кiлочки голуб'ятнi. А голуб'ятня була вся потикана
тими кiлочками. Що й казати, ризикував Алi дуже -- якби кiлочки не витримали
його, вiн би  по  куполу голуб'ятнi покотився на дах сарая.  Шуму наробив би
чимало, та й поранитись мiг. I хто зна, чи  не потрапив би до рук охоронцiв,
або й собакам на розправу!
     Алi  поволi, обережно, тримаючись за  глиняний дах голуб'ятнi, пробував
пальцями нiг  i п'ятами,  чи  не  затонкi кiлочки, на  якi  сiдали птахи, чи
витримають  його?   Хлопцевi  здалося,  нiби  вiн  так  довго  спускався  по
голуб'ятнi, що вже скоро ранок настане i його застукають тут, на чужiм даху,
в чужiм подвiр'©!..
     Коли вiн обережно пiдiбрався до щiлини, то побачив i почув  щось зовсiм
незрозумiле.
     Навколо скатертини сидiли всi -- i дiвки, i спiвак, i Абу Амар, i жiнка
i донька  Рустемовi. А обносила ©х усiх з тацею  Джарiя, вдягнена у  червону
сукню з китайки.
     Жiнка й донька Рустемовi не пили вина,  перед ними i чаш з-пiд  вина не
стояло. Вони лише брали з тацi, що тягала Джарiя, якiсь лакiтки.
     Дiвки ж дудлили вино.
     Спiвак вiд них не вiдставав.
     Всi були п'янi. Навiть жiнка й донька Рустемовi. Тiльки якось особливо.
Наче  подурiли.  При  кожному русi вiдкручувались, вигинались, мов  ©х корчi
били. Та  повнiстю  обличчя не оголювали. Абу  Амар узяв аль-ут  в спiвака i
заграв.
     Жiнка  i  донька  Рустемовi  заляскали в  долонi, вузькi,  витонченi  й
фарбованi в хну.  Покривала  ©хнi вiдхилились,  i  хлопцевi  вiдкрилася досi
небачена  краса.  Тонкi  й  плавкi  лiнi©  обрису  лиця,  неймовiрно  великi
мигдалевi очi.  Та погляд очей божевiльний, геть скляний!  Голоси ©хнi стали
збудженi.  Високi й  пронизливi, ось-ось, здавалось, зiрвуться на крик чи на
плач. Зовсiм собою не володiли.
     Тут Абу Амар завiв пiсню на фарсi. Грав собi на аль-утi, а цi дво╨ йому
пiдтягали. Дiвки з Дар-ель-Ки-хабу лише iз заздрiстю поглядали п'яними, геть
посоловiлими очима. Цi пили на всю губу -- перед  кожною стояло по широкiй i
великiй чашi. Спiвак вiддав  лютню Абу Амару, а замiсть лютнi щедро орудував
пляшкою  iз солодким вином. Три дiвки вже  були готовi. Абу  Амар добре  все
бачив.  Тодi  вiн пiдкликав  Джарiю,  щось  ©й сказав, спiваковi  кивнув  на
барабан.  Найменш  п'яна  дiвка  спробувала  видобути  мелодiю iз очеретяно©
сопiлки,  та  лише пустила  слину  собi на  сукно, навiть до  ладу  не могла
пiднести до рота пищик.
     Алi  аж  затрусило   вiд  обурення  та   огиди!   П'янi  чоловiки  його
засмучували, а от жiнки доводили просто до  сказу! I невiдомо,  чи не скарав
би вiн котрусь iз них, якби вони йому трапилися в таку мить? Вдарила  дрiбна
трiскотня  по барабану, Абу Амар вiдiбрав у дiвки  сопiлку, облив ©©  вином,
обтер  i  задув  рiзко  i  по-дурному  швидко, високо  й пронизливо.  Джарiя
клацнула  пальцями i задрiботiла на мiсцi,  з усiх сил  крутячи сiдницями та
вихиляючи стегнами.
     Дiвки  вже спали. Тiльки  одна,  споглядаючи мистецтво Джарi©, змахнула
рукою, немов б'ючи в барабан.
     Абу Амар сказав щось швидко, урвавши гру на сопiлцi.
     Джарiя слухняно, нi,  навiть  iз радiстю  здерла з себе  сукно.  Обидвi
Рустемовi красунi на ©© голу поставу радiсно й нестримно загукали, заляскали
в  долонi. Цього разу  Джарiя  танцювала  зовсiм  не так, як тодi,  коли Алi
супроводив  ©©  танець стукотiнням по  мiдному  тазику. Вона навiть  не  так
танцювала,  як  мить  перед   тим,  коли  ще  на   нiй  телiпалася   червона
суконка-сорочка. Вона закотила очi пiд лоба, задерла голову i руки розкинула
широко.  Та широко розставленi  руки  рухались  кожна  сама  собою, з  усiли
тонкощами повторюючи ритм бою  барабану. Немов  iз чорного лискучого дерева,
тулуб  ©© лиснiв вiдсвiтами свiтильникiв, i вона звивалася тiлом, наче змiя.
А ©© нога й стегна, напiвзiгнутi в колiнах, тремтiли дрiбним тремтiнням.
     Алi аж струсонув  головою,  щоб прийти до тями. Виходило, що руки  свiй
танець танцювали,  тулуб свiй, а ноги  зовсiм iнший.  Здавалося,  що  Джарiя
водночас зобража╨  i  птаха, i  змiю,  i притопу╨ ногами, як коза  якась  чи
газель!
     Донька  i  жiнка  Рустема  не витримали,  почали  кричати,  розмахувати
руками, плескали в долонi. Смiялися божевiльним смiхом.
     Першою  пiдхопилася   жiнка  Рустема,  розперезалася,  скинула  каптан,
розпустила зав'язку сорочки на ши© i, струснувши плечима, почала вилазити iз
сорочки через широченний розрiз. Ось вона видерла руки з  рукавiв, шарпонула
плат  з  голови, i  на  бiлi  сторчливi  груди посипалися  пасма  пречорного
блискучого волосся. Вона танцювала, певно, пiд якусь таку музику, яко© нiхто
крiм не© не чув. Рухи були в не© рiзкi, безладнi, вона то пiдiймала руки, то
кидала ©х униз, крутилася на одному мiсцi. Часом ©© несло кудись до стiни, i
вона кричала:
     Тримайте, бо вилечу у вiкно!
     Потiм вона зупинялась  напроти Джарi© i лише шалено вертiла  стегнами i
пiдбивала низом живота.
     Алi стало страшно -- жiнка Рустема, така красуня, яких малий не бачив i
на невiльничому базарi в Багдадi, зовсiм була божевiльна. Алi добре бачив ©©
задерев'янiле  лице  i  широко  вiдкритi очi,  блискучi  й наче склянi.  Алi
задивився на жiнку Рустема i якось про╢авив те, що в  цей час донька Рустема
розiбралась геть, вискочила i почала танцювати навпроти Джарi©. Алi заклiпав
очима вiд того мерехтiння тiл -- чорного i бiлого, що перекривали одне одне,
то  нiби зв'язуючись, то  нiби розпадаючись, як  скалки бiлого  порцеляну  i
чорно© роменсько© амфори.
     Жiнка  Рустема-скупердяя  крутилася  навколо  них i  до всього  крутила
головою, чорнi пасма ©©  волосся  вiялися, мов крила, над  блiдим  обличчям.
Вона все пiдсовувалась, наближалась по колу до Абу Амара.
     Алi  добре бачив,  як  блищали ©© очi, i як вона козирила очима  на Абу
Амара, i як роздулись ©© нiздрi
     Хлопець  бачив, що  вона зараз кинеться до  його  хазя©на.  I  що  вона
вчинить, одному Аллаховi вiдомо!
     Першим  порухом,  зразу,  в  хлопця  було  закричати, застерегти  свого
повелителя. Та тут же отямився, бо згадав перше напучування  Абу Амара -- що
б вiн, мосулець, не робив, iнакше  бути не може, i без наказу Абу Амара його
слуга не ма╨ права щось дiяти.
     I ось воно сталося -- з льоту Рустемова жона впала на Амара, вiдтрутила
сопiлку i впилася  в його  вуста. А  руками  на ньому рвала пояс, розкривала
каптан, розривала тонку сорочку мiсрiйського полотна...
     Донька Рустема все  крутилася, крутилася, й ©© виряченi очi, здавалось,
нiчого не бачили.  Та ось  вона схилила голову на мить, обкручуючись навколо
себе, i враз, як стiй, спинилась.
     Так  i  стояла,  викрутивши  шию,  з  пiднятими  до  плечей  руками,  i
споглядала, що ©© напарниця чинить з Абу Амаром.
     Потiм  мовчки впала  на колiна  i поплазувала по пiдлозi. Зрештою  вона
дiсталась  до  нiг Абу  Амара.  Вхопилась  обома руками за чобiток  i щосили
потягла до себе...
     Алi стало  страшно вiд усього, що дiялось перед його очима. Його просто
тiпала лихоманка i цокотiли  зуби.  Вiн ще з самого малечу боявся навiжених.
На  базарах ©х  вистачало.  Але то були  все чоловiки.  I вони  були  раз  i
назавжди  здурiлi. А цi ж ось  на  очах обiсiли  i коять  подiбне! Де  ж  це
чувано,  щоб жiнка кидалась на чоловiка, як  чоловiк кида╨ться на жiнку?! Це
проти  всiх  законiв  свiту! Алi  не  мiг  нiчого подiбного пригадати  з тих
бредень i ницих розмов, що вели лазенники, смiттярi та торговцi лайном.
     Ось вони  вже  втрьох  качаються на  килимi!..  А  спiвак все стукотить
дрiбно в барабанне денце, i Джарiя танцю╨ над ними, ляска╨ в долонi щосили i
щось  кричить,  горла╨  сво╨ю   незрозумiлою   мовою.   Дво╨  дiвок  сплять,
прихилившись до муру в незугарних, просто виламаних  i  покручених поставах.
Тiльки третя, що грала на сопiлцi, пiдперлася  лiктем, щоб голова не падала,
i безтямно  споглядала  всю  веремiю. Час вiд часу повiки  ©©  наповзали  на
посоловiлi  очi, i голова сприскувала з  руки  i билася об пiдлогу. Та  вона
вперто  пiдводилась, розплющувала повiки  i  намагалася щось зрозумiти,  хоч
було добре видно, що вона нiчого не може втямити.
     Спiвак не дивився навiть в той кут, куди закотились блудодi©. Вiн увесь
поринув у вибивання дрiбного, стрибаючого ритму. Його тонкi долонi  й пальцi
миготiли з  неймовiрною швидкiстю, i  вiн  просто  припадав  лiвим вухом  до
коричневого лискучого  барабана. Тiльки час вiд часу пiднiмав горбоносе лице
i посмiхався до Джарi©, радуючись тому, як вона точно вiдчува╨ його гру.
     Потiм з'явилась  жiнка Рустема i  вчепилась  в музику. Але вiн навiдмаш
вдарив ©©, бо вона збила його з ритму.
     Джарiя перестала танцювати i кинулась туди, в невидимий Алi кут.
     Спiвак встав i пiшов, певно, до виходу.
     Тут у повнiй тишi Алi почув голос Абу Амара:
     ╡ди геть,  мавпо! Мураха ма╨ вже повернутись. Зачекай  його i любись iз
ним. Я дозволяю. Тiльки не мучай дуже, бо вiн, певно, ще слабий! А тепер iди
i не приходь,  поки  не покличу!  Та пiд дверима  не пiдслуховуй, бо втоплю.
Чу╨ш?!
     Тут Алi так страшно стало, як у баштi з мовчазними в'язнями.
     Значить, Абу Амар все зна╨? Чому  ж вiн дозволив мордувати  його? Може,
це  випробування  його сили й витривалостi? Та для чого? А куфаджi не тiльки
пiдставний,  але й  убивця фальшивий? Та  вiн  вдарив його  в  голову! Ось i
зараз, як помацати, здоровенна гуля!!!
     Алi  не  стало  дихання,  затремтiли  ноги,  як  на  допитi,  коли йому
довговидий Чжан заганяв пiд нiгтi очеретини.
     Голову стисло гарячим обручем, серце страшно закалатало. Все змiшалося,
все перевернулось. Тiльки одне було зрозумiло: "Тiкати! Тiкати! Тiкати! Куди
завгодно тiкати вiд цих скажених мучителiв, отруювачiв i блудниць!!!"
     Здерев'янiння,  змертвiння  враз  пройшло,  й  Алi  подерся   вгору  по
голуб'ятнi,  вчепився  за  пояс.  Страх  пiддав  йому  сили  й  обережностi,
спритностi й швидкостi. За якусь хвилину вiн уже сповзав по стовповi нижньо©
галере©.
     Коли  став  на  землю, а потiм  пiшов до човна  i  минав  купу пiску, з
темряви виринула  геть  гола,  спiтнiла  вкрай, лише з  квасоляним  намистом
Джарiя.
     Алi, ледь не плачучи, спитав:
     Що з  тобою сталося?!! Що ви всi?..-- Алi нараз схаменувся, що не можна
говорити про бачене й почуте.-- Всi... тут у Басрi  божевiльнi?!! Кадарiя до
себе  притиска╨...  I там усi в  кварталi?!  Це проти божо© волi,  щоб жiнка
брала чоловiка!!! На вас чари наслав хто?! Чи що?!!
     Дурне! Нiчого  й нiхто не  божевiльний. I нiхто чари  не насилав.  Вони
скаженi й голоднi вiд неволi. Абу Амар ©х пригостив оладочками з коноплi  та
зi шпанкою. От вони й полiзли без всякого сорому.
     Хто?! -- наче здивовано запитав Алi.
     Тю! Хiба ти не був на  даху i нiчого не бачив? -- У  голосi  негритянки
чулася велика недовiра.
     Який там дах?!  --  нiби розлютився  Алi.-- Помацай  мо╨  волосся --  я
тiльки-но вилiз iз води.
     Що -- знов перстень виловлював? -- вихопилась негритяночка.
     Не тво╨ дiло!  Ти скажи краще, кого  Абу Амар  пригостив i чим?  Я щось
недiбрав. Якi оладки чи що воно?
     "Кого, кого"! Я думала, менi наче почулось, що ти дерся на дах. Може, я
помилилась?.. Бо  тут  таке  робиться!  Якби  тобi  сказати, то  ляжеш i  не
встанеш...
     Чого це я маю лежати?
     Бо в тебе зовсiм  нема╨ нiякого  слуху!  Ти геть глухий!  Я, наприклад,
чула, як ти бiля човна порпався. Перекладав якiсь трiски...
     "Стрiли! А не трiски,  чорти б тво© вуха позатикали! Вiд тебе нiкуди не
схова╨шся!" -- лайнувся подумки Алi.
     Так  от,  коли ти порпався iз сво©м начинням... Пiдожди,  а що ти потiм
робив? Ти мене дуриш -- ти був на даху!..
     Нi. Виглядав через вхiд одного чоловiка.  Та це вже  не тво© клопоти!..
Так що ж було далi? Кажи!
     Ну так от, тримайся, бо ти зараз таке почу╨ш!
     Та кажи, бо плюну й пiду геть!
     Нi, нi, тiльки  не  йди!..  Так  от  -- сюди  прийшли Рустемовi  сучки!
Обидвi! I донька, i жiнка!
     Як так?! -- удав здивування Алi.
     А отак  -- тi  майстри  прорубали дiрку в  стiнi, i  вони  в не© просто
впали, як за╨ць у пастку. Просто Абу Амаровi в руки!.. От!!!
     Ну, а далi?! -- не терпиться нiби Алi.
     ...Ну, тодi, коли Абу Амара не було. Коли тi майстри тут хазяйнували...
Вiн питав мене, випитував, чи не витяг ти  перстень iз каналу? Чи менi ти не
показав  лал? Ти  не  думай --  я нi  слова  не  сказала про тебе i про тво╨
пiрнання!!!  От можу поклястися! Вiн  все про тебе випитував, а я нiчого  не
сказала. Нiби й нiчого не знаю...
     "Як же звiдси втекти? I куди тiкати?.. До мандейця, до мандейця!.. Якщо
пощастить його застати вдома... Пощастить!"
     Алi розмотав з голови хустку, лишивши тiльки темну шапочку.
     Пiдiгрiй води i замiшай в нiй попелу, а тодi добре випери у розчинi. Та
швидше!
     Алi, давай побавимося... Адже ти пiдкрiпив сили...
     Тихо! Повинен пiд'©хати один Абу Амарiв гiсть,-- збрехав хлопець.-- Вiн
надiслав мене, щоб я попередив Абу Амара... Бачиш, навiть ножа менi видiлив!
Та я не знав, що  тут пиятика... (Про все бачене Алi промовчав, мовби ото не
вiн, а  хтось  iнший спустився з даху i зразу  ж потрапив у  обiйми Джарi©).
Зараз пiду й попереджу Аба Амара про того чоловiка...
     А цей чоловiк вже скоро припливе?
     Не тво╨ дiло! Я пiду попередити Абу Амара...
     Вiн, зна╨ш, сьогоднi страшенно лютий! Сказав менi, що зарiже мене, якщо
я  пiдглядатиму.  Алi  хороший,  дуже  хороший, не  ходи  туди! Йди,  краще,
зустрiчай свого гостя, а я швиденько виперу твого хустку!
     Ну добре,-- милостиво згодився Алi.-- Тiльки що я гостевi скажу?
     Вигадай щось...-- просила Джарiя,-- тiльки давай побавимося...
     Випери хустку!.. ╡накше й не пiдступайся!
     Алi пiдхопився i вислизнув через боковий хiд па подвiр'я. Вiн роздягся,
взяв сво© лахи i  пiдповз  до  пота╨много проходу. Вiдiмкнув  запори i тихо,
нечутно визирнув iз щiлини. Над  палями  хiдника,  трохи  збоку, вiн помiтив
майже в повнiй темрявi нiби нiздрi i чоло пiд темною шапкою чи платом. Цього
Алi не мiг дiбрати, хоча зiр у нього був чи не кращий вiд слуху Джарi©. I ще
вiн  мав  пречутливий  нiс. Вiтерець повiвав вiд каналу,  тягнув протягом  у
прохiд. Алi злегка принюхався до нiчних запахiв, що впливали на подвiр'я.
     До йодистого  запаху  водоростей,  болота  й  солодкого очерету  густим
струменем домiшувався запах поту сильно©, натруджено© людини.
     Алi витяг iз в'язки одну стрiлу. I, добре примiрившись, щосили метнув у
те та╨мне обличчя, що чатувало на нього.
     Зойк  i гучне падiння  важкого  тiла  за борт  дзвiнкого  човна.  Потiм
найстрашнiша лайка,  стогiн, прокльони. Та  все  тихо, якомога тихше.  Але з
якою напругою вiд болю, з  яким скреготiнням зубiв! Алi  причинив хвiртку  i
затиснув  подвiйним поворотом.  Тепер вiн швидко  перетнув  подвiр'я.  Через
чорний  хiд  до  помешкання  Айшi.  Прислухався.  Джарi©  не було  чутно.  А
господиня цього та╨много вертепу стогнала, вже який день обпо╨на  дурманними
лiками.
     Алi  вiдчинив головнi дверi, вислизнув не на повен  зрiст, а  плазом по
пiдлозi.  I  не  став зачиняти дверей,  щоб  не  пiдiйматися на весь  зрiст.
Поплазував  до  каналу.  Корзинку  за  ручку  в  зуби i потиху, без  жодного
плюскоту, опустився в теплу воду.
     Вiдчув,  як  невпинно  тягне  його  вiдпливна  течiя. Вiн  перевернувся
голiчерева  i поплив за  течi╨ю. Над ним пiдносилися  чорнi стiни каналу, що
все ставали вищi й вищi -- вода спадала. А над стiнами-урвищами летiло вгору
височенне зоряне небо.
     Алi  на  хвилю  затримався,  вiрнiше  спробував  затриматись,  бо  вода
невпевнено  його зносила  до  потрiбного кварталу. Вiн хотiв  вiдшукати свою
зiрку, про яку говорив  йому  лоцман-манде╨ць. Але  як же взнати серед  цi╨©
безконечностi  ╨дину,  свою?! Нi, не взнати самому.  Треба спитати мандейця,
попрохати його допомогти...
     Хлопець був переконаний, нi,  вiн просто вiдчував, що його зiрка десь у
самiсiнькiм зенiтi i дивиться на нього й охороня╨ його.
     I  вiн  щосили,  але  без  зайвого  плюскоту  й шуму,  поплив до  оселi
мандейця.

     17. ЗВ╡ЗДАР
     Алi вмiло скористався течi╨ю в каналах, та однак добряче стомився, поки
приплив до помешкання лоцмана-мандейця.  Кiлька разiв доводилося затаюватись
серед  нерiвностей каналу, просто  втискатись межи  ослизлих  паль мостiв  i
причалiв. Бо  його  шлях перетинали то  човни  з нiчною  сторожею,  то хтось
веселився на прогулянкових човнах.  I хто зна, що  б  ©м заманулося вчинити,
якби вони побачили у водi незвичного плавця?
     А  в  тому,  що  зiрка його  на  небi допомага╨  йому, Алi  переконався
остаточно, коли  побачив  на пласкiм  даху  триповерхового дому-башти самого
володаря садиби -- лоцмана-мандейця.
     Вiн здавався  якимсь духом чи привидом,  що наче  завис  десь мiж водою
каналу  i зоряним небом. А було його  видно тому,  що пiд його  ногами палав
свiтильник i чiтким сяйвом знизу обмальовував його бiлий одяг, сиву бороду i
засмагле лице. Вiн  тримав у руках якихось двi дощечки з дiрочками i дивився
крiзь них на зоряне небо.
     Алi, не вилазячи з води, покликав його.
     Та манде╨ць  був заглиблений у сво© спостереження.  Кiлька разiв кликав
Алi, та не було жодно© вiдповiдi. Всю увагу лоцмана поглинули зорi.
     Алi вiдчув, що вiн почина╨ мерзнути, хоча й вода  наче не була холодна.
А якщо ж  рiвняти з  Тiгром,  то  просто гаряча! Потiм Алi перестав  кликати
лоцмана, боячись, щоб хтось  iнший  не почув його вигукiв. Вирiшив почекати,
коли  манде╨ць  закiнчить  сво©  спостереження зiрок. I  його терпiння  було
винагороджене --  тiльки-но чоловiк  на  даху нахилився, щоб  покласти  сво©
iнструменти, Алi покликав майже пошепки.
     I манде╨ць  зразу ж перехилився iз даху i почав з-пiд долонi вдивлятись
у смоляну воду каналу.
     Хто там? -- майже пошепки спитав лоцман.
     Це я, хлопчик iз сафiни! Мир тобi й тво╨му дому, о шейх!
     Ти в бiдi?
     Так! Припадаю до тво©х нiг i молю про захист!
     Сиди тихо. Я зараз.
     Алi чекав, тримаючись  за  палю.  I вiн  аж  здригнувся,  коли  над ним
повисла чорна тiнь i простягнула до нього широку й гарячу долоню.
     Манде╨ць, тiльки-но Алi став на хiдник, накинув на нього  якусь дергу i
швидко повiв до садиби.
     Манде╨ць  перевiрив  запори на дверях i  тихо,  майже  пошепки наказав,
запалюючи вiд гнота свiтильник:
     Звичай звича╨м,  але  небо не може  чекати -- воно невпинно  руха╨ться.
Посидь, обсохни... Я сво╨ зроблю... тобi ж поки вiдпочинок.
     О шейх! Можна менi на дах? Я мовчатиму.
     Сиди тут -- тебе можуть побачити. Спи, зрештою.
     О шейх, я не можу спати, я змучився.
     Тодi вiзьми i  подивись он тi книги,-- шейх  махнув  рукою в  куток, де
височенним стосом здiймалися книги.
     Манде╨ць полишив хлопця в кiмнатi. Коли  вiн пiшов,  Алi зразу ж скинув
iз себе покривало i, розмотавши свiй одяг,  уважно його обмацав i обдивився.
Хоч  сорочка добре пiдмокла, а  з штанiв одна холоша була геть мокра, та Алi
швидко вдягся.  Нiж вiн застромив  за  пояс i стрiли поклав  на виднотi, пiд
рукою.  А  тодi  вже взявся за  першу  книгу, що  потрапила йому в  руки.  I
виявилось, що книга прецiкава, на самiм ©© початку,  серед списаних червоним
i  чорним чорнилом рядкiв  розквiтав  невимовними кольорами  дивний малюнок.
Нiби  якийсь квiтучий сад з кущами  троянд i заростями квiтучих мальв. Внизу
малюнка  протiкала  темно-синя рiка, а на ©©  березi  зустрiлись вершницi на
бiлих  верблюдах.  Однi  вершницi  протягували  другим  букети червоних,  як
дорогоцiннi лали, гвоздик.
     Над  рiчкою  пiдносилося квiтуче персикове дерево i займало майже  весь
малюнок. На деревi, лiворуч i праворуч вiд  головного стовбура, сидiли якiсь
величезнi  птахи,  схожi  водночас i  на  горлиць,  i  на  щурок  --  так  i
переливались золотом,  блакиттю, мiдним полиском  i  смарагдовими зблисками.
Посерединi  ж дерева,  в  рогачику  гiлок позсiдала рожева птаха  iз золотим
хвостом,  вишневими ногами,  а  обличчя  мала  жiноче. Смолянi чорно©  коси,
брови, вигнутi дугами лука,  i  величезнi  iскристi  очi.  Але це ще було не
головне диво: праворуч вiд дерева  скакала  дивна  iстота  --  сiра  крилата
кобилиця 1 в яблуках iз жiночою груддю, ши╨ю та головою. А на нiй
позсiдав  чоловiк  у смарагдовiм  одязi.  Над  головою в достойного верхiвця
пiдносилося  полум'я.  Цей  поважний  верхiвець  кудись  показував  пальцями
правицi. А там у осяйних одежах, не менш барвистих, нiж пiр'я дивних птахiв,
чи то виступав по травi крилатий  чоловiк2,  чи лiтав над травою.
Тiльки вiн теж мав полум'я над головою i  теж показував  правицею  кудись на
дерево.
     "Чи  це часом не рай зображено  i ангела в  ньому?" -- подумки  вагався
Алi.
     Скрипнули  щаблi  сходiв,  i в чорний отвiр дверей вступив  лоцман. Пiд
пахвою  вiн затис якусь книгу, а в  руках  тримав калам, каламар, пiсочницю,
косинцi та загашений свiтильник.
     Так швидко дивишся? Вже закiнчив книгу дивитись?
     Нi, тiльки почав... Вiдкрив i оце роздивляюсь... Але, о шейх, чи нема в
цьому грiха, що я роздивляюсь мальованi книги?..
     По-перше,  ти  дивишся  неправильно  --  як  християнин-роме╨ць,  злiва
направо. А  треба навпаки. По-друге,  це зображений пророк у  раю,  коли вiн
туди мандрував на Бураку.
     Так оце такий i ╨ рай?! -- здивувався  Алi.-- У Бен Сахла в саду краще!
У нього  i пальми, i червоно-бiлi  троянди, i  камiнна  гiрка  з  яко© капа╨
чиста, як сльоза, вода!
     Тихо! Не кричи... Ти хiба був у садку Бен Сахла?
     Був. Дивився на його червоно-бiлу троянду...
     Он як? За що ж ти тако© честi сподобився?
     Я купував вино i соки в нього для Абу Амара... I попросив його, щоб вiн
дозволив менi подивитися на його диво.
     А хто такий Абу Амар?
     Мiй господар... Я йому служив.
     А тепер не служиш?
     -- Тепер я вiд нього втiк.
     Щось поцупив у нього?  Чи вiн  тебе пiдозрю╨ в  крадiжцi? Чи побив тебе
несправедливо?..
     Нi, о  шейх.  Я хочу мандрувати,  а  з ним все по-iншому. Всi  ночi  --
пиятики, галас, всякi веремi©.  Я втiк. Вiд нього  i приплив на  Корабельний
острiв.  Там  менi  пощастило  страшенно  --  на  мене  звернув  увагу малий
чорнобородий чоловiк i взяв мене за барабанщика в свою команду...
     Там у нього вся команда -- зiнджi?
     Ага! Звiдкiль ти все, о шейх, зна╨ш?!
     Бо колись я плавав  i по морях, i  океану. I знаю всiх капiтанiв i ©хнi
суда. У нього розмальоване судно. I звуть його Малюк.
     Так, о мiй шейх!
     Страшний чоловiк цей карлик! Вiн знаходить у рiзних мiстах непокiрних i
дужих негрiв-рабiв. Викупля╨  ©х чи то з в'язницi, чи то вiд лихих хазя©в. А
потiм  пропону╨  ©м  чи  вiдвезти  на  батькiвщину,  чи  пiти  до  нього  на
корабель...
     Так що ж  тут страшного? Вiн  же добрий i щедрий невимовно!  Я  ж знаю,
скiльки  динарiв  кошту╨ сильний раб чорний, зiндж! Вiд нашого базару  якраз
неподалiк невiльничий базар!
     Не перебивай, хлопче, вчися чемностi...
     О  шейх, вибач  менi  мою  дурiсть  i невитриманiсть! --  Алi  схопив i
поцiлував руку мандейцю.
     Не треба  й  принижуватись. Так  от  слухай -- цей карлик за  допомогою
сво©х колишнiх рабiв напада╨ в кра©нi зiнджiв на селища i захоплю╨ в рабство
чорних людей. А потiм  ©х прода╨ за великi грошi. Вiн чорних рабiв возить аж
у Китай! Капiтан  вiн  вправний, море зна╨ досконало, але душа його страшна.
Вiн  примусив  одних чорних  полювати  на iнших  чорних -- i  все для  свого
збагачення...
     Там були,  о шейх, вибачай за невитриманiсть, люди з коричневою шкiрою,
i лиця в них не схожi на широконосi, широкогубi лиця зiнджiв-африканцiв.
     О, то його найкращi во©ни! Це залишки одного пастушого племенi. В них у
саваннi була посуха, i вони почали кочувати у бiльш вологi мiсця. Але ©х там
зустрiли  з'╨днанi сили племен чорних.  I в  рiшучiй битвi розбили наголову.
Хто  був полонений, але бiльшiсть  загинула. Нiкому не вдалося  втекти. Тодi
капiтан викупив тих, хто ще лишився живий у неволi. Там вони страшно гинули.
Невiдомо, правда, чому. Видно, просто вiд неволi.  А на суднi малого карлика
вони вже п'ять рокiв плавають, i жоден не помер. Б'ються вони, як скаженi...
Але ©дять гидоту... навiть свiжу кров п'ють...
     Вони  кашу  ©ли  пшеничну  з кров'ю...  I  тодi до мене  пiдiйшов  один
соглядатай  i  почав кричати,  щоб  я з ними  не  сiдав до  гурту,  бо  мене
покарають.
     А що було потiм?
     А  потiм  капiтан вiдпустив мене до оселi Абу Амара, щоб я забрав  сво©
речi  i стрiли.  I коли  я сiв  до  човна з  робiтниками  i ми вiдпливли вiд
острова,  виявилось,  що то не  робiтники, а  переодягненi стражi. Вони мене
скрутили, замотали рота i запхали в корзину.
     Мене привезли до фортецi, там принесли в башту i поставили  перед рудим
чоловiком у зеленiм каптанi, а на  капцях у нього золотi кульки нашитi...  I
ще там був страж-тюрок, той, що напився в  домi Айшi. I ще був там негр-кат.
Почали вони мене мордувати...
     Алi спинився,  облизав  пересохлi губи  -- його  почало лихоманити  вiд
згадки про тортури. Манде╨ць нiчого не питав, не промовився жодним словом, а
уважно дивився на хлопця. Тiльки налив з глека кислого верблюдячого молока в
чашу i подав хлопцевi.
     Алi випив, вiддихнувся i повiв далi:
     Вони мене почали мордувати, щоб я зiзнався, чи я ходив посланцем музики
Кадарi© до Бен Сахла,  щоб продати  йому перстень iз лалом. Той перстень, що
©й подарував  Абу Амар, коли в домi Айшi була  пиятика... Менi  стало млосно
вiд мордування, i, коли я валявся  на пiдлозi, той, у зеленiм халатi, рудий,
говорив, що Бен  Сахл послав  комусь голуба  iз малюнком персня з  лалом.  А
його, рудого, соколи  взяли того голуба... Я  прийшов до тями,  i вони  мене
знов   мордували  i  питали,   чи  малював  Бен   Сахл  малюнок  на  тонкому
самаркандському паперi...
     I що ти ©м вiдповiв?
     Я вiдповiв  так,  як воно ╨ -- що малюнок не Бен Сахла... Потiм за мене
взялися страж  i  кита╨ць Чжан.  Той питав,  а  Чжан все менi  пульс мацав i
казав, чи можна мене мордувати, чи нi. Потiм мене чимось Чжан напо©в, i мене
полишили в  баштi нагорi.  Тiльки скiльки  там часу  я лежав, не знаю... Абу
Амар говорив, що вiн ©де на  полювання на три днi... Власне, не вiн говорив,
я не чув. А це  менi сказала Джарiя,  що чула, як вiн говорив робiтникам, що
ремонт робили в  його помешканнi... Ну, коли  я прокинувся,  то  мене почали
мордувати жаровнею... Ага, ще перед тим, як мене почали пекти жаровнею, Чжан
давав якесь пiйло, бридке, вiд нього аж язик задубiв i губи здерев'янiли,  i
мастив  якимось  мастилом рани  пiд  нiгтями.  Те мастило добере -- спочатку
заболiло,  а тодi  стало  аж гаряче  i всякий бiль  вiдiйшов,  тiльки сильно
свербiло... Розпалили  вони жаровню i  поставили менi на  живiт. Тiльки вони
дурнi -- треба було б ©м кiзяками палити, а  вони поклали фiнiковi кiсточки.
Жар дуже сильний, i людина  вiд того болю зразу млi╨. Я й зомлiв i нiчого ©м
не встиг вiдповiсти,  навiть  якби  й хотiв...  А  потiм  страж мене повiв у
здоровенну башту, i  на днi там здоровенна дiрка. Вiн сказав,  що скине мене
туди, якщо я не признаюсь, як усе було насправдi. Я був змучений,  бiльше не
мiг боротись i розповiв йому, як пiрнав у каналi бiля будинку Айшi i знайшов
на днi перстень з лалом. Я вiддав перстень Кадарi©. Я думав, що вона менi за
нього дасть грошi, а вона тiльки обняла  й  поцiлувала, а...  Ну  а  потiм я
злякався, що Абу Амар мене приб'╨ за те, що я розповiв катам про лал, а йому
нiчого не сказав, хоч я його слуга. Я хотiв поплисти на Корабельний  острiв,
та страж покликав човняра i наказав йому вiдвезти  мене до будинку Айшi. Але
це був перевдягнений  мiський страж.  Я його добре запам'ятав з того вечора,
коли з Айшою ©здив у Дар-ель-Кихаб наймати  музик i дiвок для Абу Амара. Вiн
забрав у мене торбу з динарами  -- це  менi страж дав, щоб я не базiкав  про
все. Потiм вiн хотiв мене забити. Тому я стрибнув у воду i поплив.
     Вiн тебе не наздогнав на човнi?!!
     Коли я стрибнув, то використав течiю i видерся на хiдник... Ну а далi я
перебiгав з кварталу в квартал, перепливав через  вузенькi канали,  поки  не
дiстався до складiв деревини. Навпроти дому Айшi. Тут вiн мене загнав нагору
на штаби стовбурiв, i я згори на нього
     скинув  болонок.  Забив  йому  ногу. Поки  вiн  шкандибав  до човна,  я
переплив канал i опинився в  домi Айшi. Коли я зачиняв дверi, вiн кинув ножа
i колодкою  вдарив мене по тiменi. Але нiж у мене! --Алi висмикнув ножа з-за
пояса i покрутив у повiтрi. Синювате лезо тьмяно зблиснуло.
     Манде╨ць пильно дивився на Алi, терпляче чекаючи продовження розповiдi.
     Коли я забiг до будинку,  то хотiв  пiти зразу до Абу Амара i  все йому
розповiсти. Але я почув у нього в кiмнатi страшний галас, музику, пiснi. Там
знову була  веремiя. Тому я  став прислухатись i почув, що Абу Амар вiдсила╨
геть  Джарiю i каже  ©й,  що мене, значить  (вiн сказав "мураху"  -- тобто я
такий мiзерний, як мураха!), вже скоро вiдпустять i я скоро тут буду... Тодi
я  остаточно вирiшив тiкати.  Взяв свiй  старий одяг,  стрiли i хотiв  вийти
через  боковий  вихiд  iз садиби.  Там  на мене засiв фальшивий куфаджi. I я
метнув з лiктiв десяти стрiлу в нього. Певно, попав у носа або в око. Бо вiн
гепнувся в човна i дико стогнав. Ну, а я
     поплив з другого каналу, о шейх, до тебе!..
     Хто зна╨, що ти був у садибi Айшi, крiм цього перевдягненого вбивцi?
     Ще зна╨ Джарiя... А бiльше нiхто!  Я ©й набрехав, що маю зустрiти гостя
Абу Амара. I ще  наказав  ©й випрати мою хустку  для  шапочки, бо тi  шакали
вимочили ©© в сечi i вдягли на мене!.. О шейх!  Як попередити Бен Сахла,  що
йому загрожу╨  небезпека вiд того рудобородого?!  Вiн так  хотiв  взнати, що
написано на зворотi малюнка. Вiн, рудий, казав, що коли б вiн взнав, що  там
написано, кому написано, i хто намалював перстень, то Бен Сахл був би в його
пазурах!  I  нiколи  б  не видерся!.. Скажи, о шейх,  порадь  менi,  як менi
попередити про небезпеку Бен Сахла?
     Заспокойся,  хлопче! Бен  Сахл  уже  попереджений. Йому вже  допомогли.
Вчора до  нього  приходив  кита╨ць  Чжан. Тепер  менi  вiдомо,  для чого вiн
приходив. Тепер поясню тобi  ось що  -- ти зробив малюнок персня з  лалом, а
Бен  Сахл на  зворотi написав листа  сво╨му братовi у Мiср.  I написано його
коптською мовою.  Яко© тут, у  Басрi, нiхто iз грамотi©в i не чув. Я  тiльки
дивуюсь волi Отверзагочого Браму i слiпотi  митника, це я про  рудобородого,
що вони не зрозумiли, що малював ти.
     Я ©м сказав, що я неписьменний, i вони повiрили.
     I я тобi вiрю! Ти не зна╨ш грамоти. Але дивна людська слiпота i пиха --
вони не бачать у тобi здiбностей, вони бачать у тобi лише мiсце, на яке тебе
поставили  доля  i  народження!..  Отак ©хня  зарозумiлiсть  i  стала  тво©м
порятунком.
     О  шейх! Ти все зна╨ш! Скажи менi -- чого митник  ма╨  ненависть на Бен
Сахла? Тому, що той - iудей?
     Головне - не iудейство Бен Сахла. А його мiльйони!
     А скiльки це? Я багато рокiв чую, але не уявляю собi. Поясни...
     Це тисяча тисяч... Ти колись бачив тисячу чогось?
     Нi, не бачив!
     А сотню?
     Сотню бачив. Бачив  одного  разу,  як сотню я╨ць  купували  слуги купця
Харуфа, i бачив, як сотню дирхемiв боргу вiддавав один купець другому.
     Ну так мiльйон -- то сотня сотень сотень.
     Ва!!! -- Алi аж вдарив себе  по губах.-- Так то iз  заздростi  до  його
мiльйонiв начальник митницi ненавидить Бен Сахла?!
     Тут, бач iсторiя дуже проста. Колись, давно-давно, ще  юнаком, Бен Сахл
позичив  у свого дядька сотню динарiв i вiдплив  до ╡ндi©.  Там вiн займався
торгiвлею i рiзними грошовими справами. I нажив кiлька мiльйонiв  монет. Вiн
повернувся в Басру i взяв собi за жiнку вдову свого брата...
     Ага! Значить, та красуня -- то не його донька,-- вихопився Алi.
     Молодець,  правильно мiрку╨ш, але не перебивай!  I от коли вiн  прибув,
заплатив податки  i зробив сильникам подарунки, всi були задоволенi.  Тiльки
начальник порту i митницi чомусь образився. Чи замалий подарунок видався, чи
йому не так пiднесли. Вiн-бо  справжнiй  Алiд 4. I заповзявся вiн
на  Бен  Сахла. Уважно придивлявся до  всiх його справ,  а  потiм  сповiстив
халiфа та  емiра, що Бен  Сахл обдурю╨  казну i владу, прихову╨ прибутки, не
сплачу╨ податкiв. Надiслали з Багдада  стражiв  з гвардi© халiфа i катiбiв з
податкового дивану.  Та  Бен Сахла сповiстили певнi люди про бiду.  I що вiн
тодi  робить?  Вiн  розда╨  в  борг  сво©  грошi  купцям,  мiняйлам,  навiть
капiтанам. Давав, наприклад, пiвтори  тисячi динарiв,  а  розписку  брав  на
тисячу.  Значить,  боржник  мав  повернути  йому не  пiвтори тисячi, а  лише
тисячу! Збиток наче? Е нi! Бен Сахл все добре розрахував: i збитки при такiй
напастi  завжди будуть,  та все ж  за  такi  щедроти люди  потiм  вiддячать.
Звичайно,  не  всi.  I найбiльшi борговi розписки  вiн  розiслав з поштовими
голубами  сво©м людям в Багдад, Мосул, Васiт та ще в  рiзнi  мiсця. Удома  ж
лишив розписки  на  дрiбнi  суми.  Цiлу  скриню тих розписок.  I  ще  кiлька
розписок  вiд  вельможних  iз  Багдада  й  Басри.  Серед  них  були iмена  i
вiйськових, i катiбiв, i кадi. Коли багдадцi заарештували Бен Сахла,  скриня
потрапила ©м у руки. Тодi його посадовили у в'язницю. Та зразу не вiдправили
до  Багдада.  Почали розбиратись па мiсцi. Все  було  б нiчого.  Та хтось iз
катiбiв здогадався стягнути з басрiйцiв грошi, що ©м дав у борг Бен Сахл. Що
тут почалось! Збурились  купцi  i  ремiсники!  Бен Сахл добре  розрахував --
"позичив"  багато грошей рiчнякам. А вони ж завжди були найбiльшими  айярами
5, i  завжди  в  них були  найгострiшi рiзаки  в  кулаках. Ну,  з
ворохобниками  емiр швидко  б  управився  за  допомогою тюркiв.  Та от купцi
почали забирати  свiй крам зi  складiв, вантажити на кораблi i  вiдпливати в
Оман  та  в Хормуз. А  басрiйськi купцi  позамикали лавки i нiде й нiчого не
продавали. Тодi емiр прикликав  до  себе начальника  митницi  i  сказав йому
сплатити  великого хабаря халiфовим слугам i випустити  Бен Сахла. Начальник
митницi обурився, але  емiр  у нас не дурень i сказав  йому: "Вiдпустимо Бен
Сахла -- повергнуться  купцi й капiтани. I настрижеш iз них вдесятеро вовни,
нiж викуп за Бен Сахла!" Отак довелось рудобородому  самому, за  сво© динари
викупити iудея з  узилища! Всi думали,  що пiсля цього Бен  Сахл  або покине
Басру, або помститься  митниковi. Але вiн  зробив зовсiм  незрозумiле. Купив
собi чимало землi з  пальмами, збудував чудову садибу  i вiдкрив винну лавку
просто  в  себе в домi. А за  це заплатив  чималi грошi. Коха╨ собi найкращi
троянди  в халiфатi, торгу╨  соками  й винами i  чита╨  книжки.  Кажуть, вiн
великий чародiй -- зна╨ всю ©хню каббалу. Але я в це не вiрю--не можна стати
чародi╨м, не знаючи зоряного неба. А зiрки вiн зна╨ погано...
     Коли я прийшов до нього, вiн читав якусь товсту книгу!
     До  речi  -- ти зробив йому якусь надзвичайну послугу.  Переповiв якусь
новину, звiстку?
     О шейх! Чому ти так говориш?
     Тому,  що Бен Сахл мiняйлом був i мiняйлом лишився, яку б вiн личину не
прибрав!  А  мiняйло власнiй мамi  задарма чашi  води  не подасть! Коли емiр
захотiв побачити троянду  Бен  Сахла,  всi думали, що Бен Сахл  зляка╨ться i
пустить його до сво╨© садиби. А вiн наказав жiнчинiй доньцi зрiзати найкращу
квiтку  i принести  емiровi! А  тебе, сина смiттяра базарного, вiн проводить
через  поко© до свого едему?!! За малюнок персня  мiняйло не показав би тобi
чудесно© квiтки. Можна довiдатись, що ти йому доброго зробив?
     О шейх! Клянусь Отверзаючим Браму та iм'ям пророка,  що я поклявся  Бен
Сахлу, що нiколи i нiкому не розкажу, клянусь Аллахом! -- що я йому показав,
i нiколи бiльше з ним не буду про це, показане, говорити, анi згадувати, анi
в гостi до нього приходити.
     Те, що ти йому показав, ти лишив у нього?
     Нi, клянусь Аллахом! Вiн не взяв, вiн i хотiв, i боявся... Але сильнiше
боявся!
     Мовчи i не пiдтверджуй, бо ти  поклявся мовчати,  але я тобi скажу, щоб
ти знав,--  ти  йому  показав або лал емiра  Юсуфа  6,  або синiй
дiамант. Про цi двi пота╨мнi коштовностi не затиха╨ поголос. Лал емiра Юсуфа
з'явився нiби  в Басрi  тодi, коли  я був менший за  тебе. Загинув оманський
капiтан, який нiби той лал привiз до Басри. Були зарiзанi два матроси з його
корабля в однiм шинку. А  потiм отру©ли i пограбували шинкаря  того, у шинку
якого зарiзано матросiв... А синiй дiамант належав  батьковi Кадарi©. I  тим
каменем вiн хотiв вiдкупитись вiд сватання емiра. Та емiр персня не взяв. За
перснем дуже впадав Рустем. Вiн  же ши©т i хотiв вiдвезти перстень в Кербелю
на гробницю.
     О шейх! А ти любиш коштовностi?
     Нi. Це,  видно, в мене  вiд мо©х предкiв - мандейцiв. Нiяких прикрас не
повинен носити  чоловiк, нiяких коштовностей,  нiякого срiбла i золота, крiм
грошей  на потребу.  Я ж  цiную тiльки знання,  науки i дружбу.  Все iнше --
порох! I  як не  збирай докупи гаразди --  вiтер  часу розвi╨ все дощенту. I
нiхто й нiколи не скаже: було отут чи не було великого багатства.
     О шейх! А який той лал емiра Юсуфа?
     Звiздар посмiхнувся до Алi i похитав головою.
     Ще в часи слави i сильних халiфiв з Оману приплив  до нашого мiста емiр
Юсуф. Вiн хотiв захопити Басру, та Аль-Барiдi спалив увесь його флот. Тiльки
сам емiр Юсуф утiк назад до Оману. А був у нього в скарбницi завжди iз собою
лал  завбiльшки  з  долоню.  Кажуть, що  той лал сво©м блиском просто слiпив
людям  очi... А тепер слухай мене, хлопче. Ти потрапив у погану компанiю. Ти
багато зна╨ш, багато бачив, i кожен хоче перетягти тебе на свiй бiк, хоче  в
тебе  випитати та╨мницю.  Чи знищити, щоб  ти не  видав та╨мницю. Тобi треба
тiкати, бо  зрештою-решт  хтось  iз тих,  з ким  ти зна╨шся,  заб'╨ тебе.  Я
поговорив з тобою -- i  менi стало все  вiдомо, хоча ти й не порушив клятви.
Ти мовчи, мовчи, а  я тобi  скажу. Ти принiс Бен Сахловi  синiй дiамант, але
вiн побоявся  в тебе його  купити. Вiн не дурень --  знав,  що з  часом тебе
прихоплять  люди емiра  чи  митника,  i  ти викажеш,  кому  ти  продав синiй
дiамант. I тодi вони з ним розправляться, як з перекупником краденого.
     Я не крав! -- заволав Алi.
     Мовчи! Ти  у великiй  небезпецi  -- ось-ось  тебе можуть вбити! Навчись
мовчати i не виказувати словами вiдомi тобi справи. Тобi треба швидше тiкати
з Басри. Але нiхто з руббанiв не наважу╨ться вийти в море. Я тебе вiдвезу на
свiй  острiвець  з пальмами.  Там ти побудеш, поки я домовлюся з якимось  iз
знайомих  капiтанiв.  А  потiм  ти  попливеш  до  ╡ндi©.  Через  рокiв п'ять
повернешся  --  i  я  тебе  вiзьму  в учнi. Ранiше не  можна. Ти  пiдростеш,
змiнiться тво╨  лице,  тебе нiхто не впiзна╨, i тодi я  зможу тобi  передати
хоча б маленьку  часточку  сво©х знань. Зараз спи. Пiсля  вранiшньо© молитви
виберемося з мiста.
     Звiздар  поклав  руку  на  голову  хлопцевi.   Алi  зразу  ж  страшенно
захотiлося спати. Вiн i заснув,  навiть не до©вши фiнiкiв, що ©х перед ним з
топленим маслом у чашi поставив хазя©н.
     Звiздар розбудив Алi пiзно, коли вже давно вiдзвучала вранiшня молитва.
В кiмнатi на пiдлозi лежало кiлька великих корзин.
     Залазь он в ту корзину. В корзинi тебе принесли  на тортури, а я тебе в
корзинi винесу на повну свободу.  Але на волi бережись i пильнуй!  Бо  ти ще
малий  i необачний. А в мене нема╨  часу  тебе вчити мудростi, бо тобi треба
тiкати з Басри.
     О шейх! Тiльки одне  скажи  менi --  як назива╨ться моя зiрка i де вона
знаходиться на небi?
     Поки що тобi не треба знати ©© iменi й мiсця на небi. Знай, що вона ╨ i
весь час тебе охороня╨. Залазь!
     Алi взяв сво© речi i  заповз, рачкуючи, в корзину. Господар нахилився i
прихопив корзину з ним собi пiд правицю. В  лiву руку вхопив порожню корзину
та й вийшов з кiмнати.
     Крiзь щiлини  мiж лозинами  Алi побачив  великого човна i в ньому  двох
човнярiв.  Молодшi за  лоцмана-звiздаря, але  подiбнi  до нього  i рисами, i
одягом. "Певно, родичi, якщо не брати".
     Спочатку господар кинув ©м порожню корзину, i старший з двох вловив ©©.
     Потiм  звiздар  розмахнувся корзиною  з хлопцем  i кинув ©©  слiдом  за
першою.
     Алi  не  встиг i  зойкнути, як корзину вже тримав човняр  i обережно ©©
поклав на дно,  на купу пальмового  листя. Потiм  туди було кинуто ще кiлька
корзин.
     I човен поплив.  Над головою Алi хтось спiвав  незнайомою  мовою,  хоча
всякi слова  в  нiй  були: схожi i на iудейськi, i на слова з говiрок, якими
розмовляли в навколишнiх селах Багдада.
     Важко  було  лежати  в корзинi  зiщулившись, але найважче  було терпiти
комаринi жала. Вони обпiкали  все  тiло  хлопця. I  за якийсь час вся  шкiра
горiла вогнем,  пекло ©©  перцем  вiд комариних пухирiв. Алi  йорзав,  терся
лицем i  спиною  об плетенi  стiни. Та  нiчого  не допомагало. Тiльки  хтось
сердито стукнув по корзинi два рази, нiби попереджуючи про небезпеку.
     Через комаринi тортури Алi так i  не змiг зрозумiти, скiльки  часу вони
пливли. Та що давно полишили Басру -- це напевно. Стало тихо, тобто не тихо,
а не було чутно вуличного ╢валту, особливо сильного у портовiй Басрi.
     Десь  високо вгорi кричали  чайки,  гуркали  голуби  у кронах  пальм  i
безупинно шумiли широким  листям фiнiковi пальми. Потiм наче почувся рипучий
звук дерев'яного колеса i гуркотiння важких млинових жорен 8.
     Потiм i цi звуки занурились у одноманiтне хлюпотiння хвиль.
     Човен з  розгону вискочив на  прибережну траву. Алi  боляче  притиснуло
лобом до вербових лозин. Корзину легко пiдняв лоцман-звiздар - Алi вже почав
розрiзняти його  руку. I так  само,  як у сво©й  садибi в  мiстi,  понiс пiд
пахвою по берегу. Крiзь лозу Алi бачив лише зелень, зелень  i зелень, та всю
освiтлену  дивним золотавим сонцем. Тiнь впала зразу,  i навколо  запанувала
темрява. Корзину опустили на землю, i звiздар стиха проказав:
     Тихо  сиди  й  не висовуйся, не потикайся,  поки  не почнуть  голуби на
ночiвлю моститись на отiй  пальмi. Ти, правда, не бачиш, але почу╨ш, як вони
туркотять. Вогонь не  розводь. ╞жу тобi заготовано  в другiй корзинi. Все за
один раз не ©ж,  але й вiд пацюкiв та ©жакiв стережи.  Я повернуся на острiв
за день  чи  за два, коли домовлюся з чимось  iз капiтанiв про тебе. Мастило
вiд комарiв у корзинi!
     Алi лежав у корзинi й мовчав, а шкiра його горiла вiд сверблячки, пекло
спину в побитих мiсцях, сiпало в напiвзаго╨них ранах пiд нiгтями.
     Звiздар  ще двiчi  заходив  до хижi i  приносив  корзини. Затим вийшов,
зачинивши за собою плетенi з лози дверi. Стихли кроки, ╡ зразу ж усе навколо
сповнилось безупинним дзюркотiнням цикад.
     Дзижчали комарi,  але, видно,  вже сил  у  хлопця  не стало, чи  далися
взнаки все тортури i пригоди останнiх днiв, бо вiн i незчувся, як заснув.
     Прокинувся вiд далекого-далекого заклику до вечiрньо© молитви.
     Ледь  ворушачи задубiлими руками, зцiпивши  зуби  вiд гострого  болю  в
м'язах, Алi вiдхилив кришку з корзини  i почав потиху вилазити. А коли вилiз
на добре вимазану глиною пiдлогу, то в золотавих  сутiнках побачив, що  нiби
опинився  у величезнiй плетенiй  корзинi.  Хижа для  збирачiв  фiнiкiв  була
сплетена з товстих i довгих лозин. У серединi хижi мiг на повен зрiст  стати
дорослий чоловiк. Алi спочатку було важко стояти  -- штрикало в боки, кололо
в п'яти, тягло всi м'язи. Тому вiн сiв на при╨мно прохолодну пiдлогу i почав
розтирати  сво╨ тiло,  щоб хоч  трохи  розiгнати  бiль. Рухливiсть  до нього
повернулася досить швидко, i вiн зразу ж кинувся до корзини. Та не по ©жу, а
по мастило вiд комарiв i зброю.
     Скинув  з  себе  лахи  i  втирав,  втирав  запашне й  охолоджуюче шкiру
мастило.   Крiзь  щiлини  мiж  лозинами  прохоплювались   оранжевi   променi
передзахiдного сонця. Алi пiдповз до дверей i почав ©х потихеньку вiдчиняти.
     Сонце  сiдало  за  пальмовi  га©  на  островах,  за стiну  очерету,  за
непролазнi заростi осоки,  що довгими стiнами  пiднiмалися над обмiлинами. В
каналах  на  всi боки  були протоки з темною  водою  i острови  з пальмовими
гаями, i на всiх островах стояли такi, як i звiздаревi, плетенi халабуди для
сторожiв   та   збирачiв  фiнiкiв.   На   видовженому  трикутному   острiвцi
лоцмана-звiздаря  заростi були  лише в найвужчому мiсцi. Й Алi, прихопивши з
собою на©док та  стрiли, потиху, пригинаючись, просто стелячись над  землею,
направився туди.
     Час  вiд  часу,  через  кожних  крокiв  десять,  Алi  спинявся,  поволi
пiдводився i обдивлявся на всi боки, прислухався, навiть принюхувався.
     Звiдкiлясь  з-за пальмових га©в, з пiвдня, нiсся  далекий жiночий спiв,
калатання  бубона. Проте було то, певно, так  далеко i за густими  посадками
дерев, що нiяких людей Алi не побачив.
     3 пiвночi, з легеньким повiтрям, наче напливав запах диму вiд вогнища.
     А з заходу, з  золотого небокраю,  вiд слiпучого захiдного сонця, крiзь
чорнi   силуети  розкiшних   пальмових  опахал   наче  просочувалося  далеке
гуркотiння плавучих млинiв.
     Тут, на кiнцi  острiвка, росли найвищi  пальми  i  кiлька  старезних  -
престарезних  верб, що мочили  сво╨ плакуче вiття у темнiй водi.  Пара диких
голубiв  туркотiли  у  верхiвцi  найнижчо© пальми, i  ще  попискувало  якесь
птаство в заростях очерету й галасувало перед ночiвлею в кронах велетенських
тополь на недалекому островi.
     Нараз Алi  в  тому  пташиному перегуковi та спiвi  почув швидке i рiвне
плюскотiння весел. Вiн спочатку хотiв сховатися в купи осоки  та  трави, але
зрозумiв, що не побачить тодi човна. I хлопець миттю подряпався на вербу, що
обмивала  сво╨ тонке  вiття в протоцi. Коли  вже  був на  половинi  висоти i
взявся  рукою  за  довгу  й товсту гiлку,  щоб залiзти на не©,  як  з  гiлки
вiддiлилася смуга кори i пiднялась сторчма.  Алi з жахом побачив перед собою
склянi очi змi©, ©© свiтло-жовте лускате черево.
     Алi в другiй руцi, правицi, якраз тримав сво© стрiли.  I вiн вiд страху
миттю викинув руку iз стрiлами вперед. Удар вiстрями прийшовся змi© в голову
i  в  черево. Вона  вiдкинулась назад  i,  розпустивши  кiльця свого хвоста,
полетiла вниз, у темне плесо води.
     Тепер Алi пiдiймався вгору обережнiше. Ось вiн нарештi на  самiсiнькому
вершку -- вище не  можна: затонкi гiлки, та й звiдтiля вже буде видно самого
Алi.  Вiн  уважно обдивився всi найближчi гiлки i на всяк випадок поторкався
©х вiстрями стрiл -- чи це кора, чи, може, змiйка прича©лась?
     Сонце  закочувалось  за  чорнi  ряди пальм, i з  кожною  миттю  ставало
темнiше й темнiше.
     Та  все  ж хлопець добре роздивився чорного човна з трьома чоловiками в
ньому. Дво╨ гребли,  а третiй  сидiв на деменi  i мав би правити, але тiльки
тримав весло - правилку.

     18. ТА╙МНЕ ЗБ╡ГОВИСЬКО

     Перший весляр -- то був справжнiй куфаджi. Другий вдягнений як базарний
носiй, а загрiбав за всiма правилами, як i перший куфаджi.
     Зате третiй був у беду©нськiм коричневiм плащi й в платi, а обличчя мав
закутане аж до самого носа. Та в останнiх променях  свiтла  Алi впiзнав його
очi -- це був  Абу Амар.  Човен  якраз  пропливав  пiд  вербами  лоцманового
острiвця.  Абу Амар пiдвiв голову i  подивився  вгору,  туди, звiдкiля впала
змiя.
     Вiн спитав  у другого весляра, що мав на  собi лише  короткi  штани  та
персидську широкополу куртку:
     Хто може зiгнати змiю з дерева?
     Хижий птах, тхiр i дикий кiт. А що?
     Не люблю, коли перед мене з дерева падають змi©.
     Якi змi©, брате? -- здивовано спитав перший човняр.
     Он з тi╨© верби у воду тiльки-но впала змiя.
     О брате! Ти справдi посланець iмама -- ти все бачиш i все чу╨ш!
     Не базiкай. Над водою далеко чути!
     -- Слухаю та пiдкоряюся
     Човен  уже  вилiтав  iз протоки.  Та Алi бiльше не  було нiяко© потреби
сумнiватись  -- то в беду©нськiм  одязi його господар Абу Амар. Алi притисся
до гiлок i закляк. Першi хвилi йому  було  жахно, що раптом Абу Амар поверне
човна до острiвця, i тодi вони його заб'ють.
     Алi не сумнiвався, що за втечу Абу Амар ма╨ скарати його на горло.
     Та зрештою цiкавiсть переважила --  хотiлось знати, куди ж попливе Амар
розважатись -- туди, звiдкiля  чувся  бубон i жiночi  спiви, чи в  яке  iнше
мiсце,
     Хлопець обережно звiвся, щоб краще  роздивитись, що робиться в  каналi.
Всi шмати землi й зелень злилися в суцiльнi чорнi плями, але вода ще блищала
оранжевими плесами, мовби начищена мiдь.
     На свiтлому  тлi далекого  каналу  човен  повернув  лiворуч i  злився з
силуетом плавучого млина. Алi тiльки тепер добре роздивився, що недалеко вiд
того  каналу, ще  далi вниз за течi╨ю, застигли  на блискучих протоках чорнi
хатки плавучих млинiв.
     За  млинами,  вдалинi,  на тлi  згасаючого  неба  тонесенькими стрiлами
здiймалися вгору, до  бляклих зiрок, сторожовi  вежi. Алi аж головою похитав
-- вони були, певно, разiв у чотири вищi за найвищу пальму.
     От би з тако© вежi подивитись на всi протоки, на  всi пальмовi сади, на
всi  альтанки й  вiлли  басрiйських багатi©в! Можна було б, певно,  побачити
водночас i Басру, i Убуллу!
     Хлопець сидiв на вербi, не знав,  що робити, але перш,  нiж якась певна
думка прийшла йому в голову, нагадав про  себе шлунок голодним  смоктанням i
болем.
     Алi надiйно  примостив стрiли  в  розвилцi  гiлок i полiз  по фiнiки за
пазуху...
     Алi  не викинув  жодно©  фiнiково©  кiсточки,  а сховав  у  вiдкасаного
рукава.
     Висiв яскравий мiсяць на синiм небi, iскрилися зiрки по всiй  неосяжнiй
небеснiй  банi. Вiд  пальм, вiд дерев  упали чорно вугiльнi  тiнi  на росяну
траву, на глинисту коричневу землю.
     Он  там, на сходi, в  лiтнiй сво©й оселi якийсь багач  наказав запалити
багаття. Крiзь трiскотiння й сюрчання незлiчених комах,  крiзь  писк i крики
нiчного  птаства виразно чулися  спiви, свист сопiлки i калатання бубона.  А
гуркоту млинових жорен не стало чути. I враз Алi захотiлося побачити, що там
дi╨ться, на тому млинi. Хлопець  обережно спустився вниз, роздягся i вiдчув,
що на нього впали комарi та мушва, наче покривалом накрили. Забиваються йому
у вуха, у нiздрi.  Спробував дiстати дно ногами -- та  ба,  дна  не  було! А
стiна каналу, слизька, глиниста, круто йшла кудись вниз. Течi©  особливо© не
було, i тому спробував допiрнути до дна. Вiн все спускався й спускався вниз.
Правиця  ковзала по глинистiй стiнi каналу, дна  все  ще не було. Алi  стало
страшно,  i вiн повернувся  назад, до поверхнi,  так i не  досягши дна. Коли
випiрнув, довго вiддихувався, i не стiльки вiд  утоми, як  вiд страху  перед
тим, що збирався зробити -- поплисти до млина  i  вивiдати, що  там  дi╨ Абу
Амар, Вiн  прив'язав ножа на мотузок оберега, що метелявся  у нього на  ши©.
Коли Алi плив, вiн усе думав -- який же глибокий тут канал. Певно, i морськi
вiтрильники-дхау тут пропливли б.  Тiльки  хто ж ©х через  таке вузьке мiсце
проведе? Хоча такий  чоловiк, як  цей звiздар, певно, може  провести. Тiльки
для чого тут таким велетенським  кораблям плавати? Все одно в  самому мiстi,
навiть на Корабельному островi, такi судна не зможуть розвернутися.
     Течiя почала вiдчуватись -- плавець зрозумiв: там внизу в  морi почина╨
мiсяць сво╨  чародiйство. I  вiдтягу╨ воду кудись у море-океан -- подалi вiд
берегiв.
     Ось у кiнцi протоки й халабуда темна, наче гора. То плавучий млин. Наче
каплиця ченцiв-християн  -- дах  двосхилий,  а сто©ть на  двох човнах. Човни
припнутi  до  чотирьох  стовпiв.   Точнiсiнько  збоку  вiд   хатки  височить
здоровенне дерев'яне колесо.
     Колесо нерухоме, чути,  як  плюскотить  вода  об  лопатi, об крутi боки
мiцних,  добре  спрацьованих  човнiв.  Дверi млина  зачиненi,  але  в щiлини
пiдлоги  проникають  променi  свiтла,  дзеркаляться   червоними  змiйками  в
чорнильних струменях, нiби вода  горить. А бiля дверей  припнуто  два човни,
один з них той, на якому приплив Абу Амар. Човни труться один об одного i об
основу млина.
     Алi вже пiдплив до човнiв, i в ту ж мить з рипiнням вiдчинилися дверi i
в  темряву  вибухнуло  яскраве свiтло. В сяйвi свiтильника постав  весляр  у
коротких штанях. В спину йому хтось проказав:
     - Присиль добре човни, щоб вони не гупали весь час. Та дивись...
     Що говорили  далi, Алi вже не чув,  бо вiн митт╨во занурився, хоча йому
так хотiлося взнати!..
     Випiрнув точнiсiнько пiд човном, на якому крiпилась будова млина.
     Говорили  просто  над його головою,  питали  в  того, хто стояв зовнi i
припасовував човна, щоб не було зайвого гуркоту:
     Що ти вигаду╨ш?.. Де ти бачив голову людини?
     Ти помилився пiсля яскравого свiтла, То, певно, пацюк плив...
     Потiм рипнули дверi, i знов усе залила темрява.
     Зате  тепер  краще  було  видно  шпарки  в  пiдлозi  млина,  крiзь  якi
пробивалося свiтло.
     Алi  вчепився за дерево,  пiдтягся й  вилiз на одну палю, що з'╨днувала
човни.  Мiсце було  пречудове--хто  б не зазирав  згори, вiн  би не  побачив
хлопця. А той, хто заглядав би з  води  iз човна, теж би не побачив  Алi, бо
його прикривали б лопатi колеса.
     I для споглядання тут була найкраща шпарина. Досить широка i сторчова.
     Алi прилип до шпарини.
     Абу Амар сидiв до нього спиною.  Якийсь невiдомий старий у чалмi  - теж
спиною до Алi.
     Мiж старим i Абу Амаром стояла здоровенна  амфора. Алi зразу  пiзнав ©©
-- це ж та знаменита мосульська олiя, що пролилась на сафiнi! 3 боку вiд Абу
Амара, боком до хлопця, застиг весляр у благiм вбраннi базарного носiя.
     Ще  далi, нiби трохи  осторонь, скулинiг  закляк переший гребець,  лице
його було замотане вiльним  кiнцем  чалми, i з-пiд  тканини  визирала  чорна
борода,  цупка,  мов кiнський  хвiст.  А чалма  була насунута  на самiсiнькi
брови, на очi, так що не було зрозумiло, чи ╨ в цi╨© людини брови, чи нема╨
     Вiн сидiв i щось робив  з дивним глеком, який мав отвори по боках,  мов
курильниця для благовоння.
     Обличчям до Алi сидiли три юнаки.
     Такого  зосередженого, просвiтленого  виразу  облич Алi  не  бачив нi в
кого. Може, тiльки старi шейхи в мечетях мали такi обличчя, коли пiднiмались
на  мiнбар  1,  щоб  виголосити  казання.  Над  присутнiми   висiв  яскравий
свiтильник. Дуже дивний -- обруч, а  в обручi на рухомих  пiдвiсах  лампа  з
тягарем  унизу.  Коли млин похитувався на хвилях,  тодi  обруч  нахилявся, а
лампа лишалась висiти, як i ранiше.
     Алi  тодi ще  не  знав,  що  то китайська корабельна  лампа, яка саме й
пристосована до хитавицi на морi.
     Крiзь щiлину потягло гострим, солодкуватим запахом.
     Алi подумки скрикнув: "О Аллах! Вони палять хашиш!"
     Абу Амар подав юнакам високi перськi шапки iз сiро© повстi.
     Хлопцi зняли сво© пов'язки i шапки з голови i вдягли високi ковпаки.
     Абу Амар виголосив бесмелу